20 лютого 2019 • № 7 (1543)
Rss  

Закрив собою побратимів під час дебальцевського пекла

У дні Новорічних свят, окрім здоров’я і благополуччя, ми рідним та близьким бажаємо миру і спокою в Україні. Саме завдяки мужнім воїнам, які захищають його ціною свого життя, на нашій землі не гримлять постріли. На сторінках «Полтавського вісника» започатковуємо серію публікацій «Знаємо своїх героїв» про учасників бойових дій на сході країни, справжніх патріотів, які схилили свої голови, відстоюючи цілісність держави.

Дмитро Гречко перед відправленням у зону АТО, 2014 рік.
Його не стало на старий Новий рік. Полтавець Дмитро Гречко, кулеметник 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону, потрапив у вир подій боїв за Дебальцеве. 14 січня 2015 року зазнав важких осколкових поранень під час мінометного та гранатометного обстрілів опорного пункту поблизу села Нікішине. Помер під час медичної евакуації.

Народився Дмитро Гречко 12 квітня 1970 року в Полтаві, дитинство пройшло в мікрорайоні Алмазний, де навчався у школі №29.
Під час служби в Тульській десантній дивізії, 1988 рік.
– Був звичайним неконфліктним хлопцем, після восьмого класу пішов в училище №4 освоювати професію електрогазозварника, – розповідає мама Дмитра Раїса Петрівна. – Грав на духових інструментах, збирав музичні записи і з друзями крутив дискотеки в одному з гуртожитків на Алмазному. Вибір його майбутньої професії цілком логічний, бо батько і всі родичі по його лінії були електрогазозварниками. У мого чоловіка, казали люди, були золоті руки, і на заводі його шанували, і дачі робив, і Дмитру на дипломну виварив еталонний зразок, досі, кажуть, висить на стенді. У 1988 році сина призвали до лав Радянської Армії, службу проходив у Тульській десантній дивізії. Під час міжнаціонального конфлікту двічі побував у Нагорному Карабаху і Баку. Про це ми вже дізналися з його листа після подій. Після повернення з армії Дмитро кілька років попрацював зварником на домобудівельному комбінаті, захоплювався баггі, був такий клуб спортивних автомобілів «Старт» при «Хіммаші», а потім поїхав у 1994 році в Північну Осетію на заробітки. П’ять років там побув, повернувся і майже відразу поїхав жити в Крим. Після того як помер батько у 2001 році, остаточно повернувся додому. У 2014 році його, 44-річного, призвали в армію. Прийшла повістка, і Дмитро без роздумів пішов на призовний пункт. Після кількох місяців підготовки був зачислений у 15-й гвардійський Севастопольський ордена Богдана Хмельницького окремий гірсько-піхотний батальйон 128 гірсько-піхотної бригади.

Про бійця Дмитра Гречка (позивний «Бізон-1») згадує побратим Роман (позивний «13-й»):
«Літо 2014 року, серпень, тепло, сонячно. Ніхто не міг повірити в це, що в нашу країну, наше розмірене життя прийде це страшне слово «війна». Раніше ми бачили це тільки по телевізору або в інтернеті. Десь там, далеко, тільки не у нас в Україні. І раптом це сталося з нами. Моторошні зведення новин: прорив кордону, танки, «гради», смерть людей і руйнування. Жахлива, жахлива війна, це тепер, через чотири роки, життя розставило все на свої місця, а тоді було повне нерозуміння того, що відбувається.

З Дмитром ми познайомилися ще у військкоматі, куди прибули за повісткою. Перший раз ми зустрілися поглядом, коли проходили медичну комісію. Потім потрапили в один навчальний центр, в один взвод. На вигляд тихий, спокійний хлопець, складно було уявити, що в цій людині криється велика сила духу і витримка. Після навчання нас направили в 51-шу бригаду. Тоді, на той момент, це була найбільш боєздатна бригада. Саме вона зазнала величезних втрат пораненими, вбитими, багато хлопців потрапило в полон.

Коли нас проводжали в Полтаві на вокзалі, людей було небагато, адже призовники в основному з району, родичі не змогли приїхати. З Полтави нас було двоє. Тоді я вперше познайомився з мамою і братом Дмитра. Тітка Рая не плакала, трималася, хоча було дуже помітно, що сильно нервує. Дуже переживала, що ми їхали без шоломів, хотіла хоч якось уберегти свого сина. А він повторював: «Мамо, не переживай, усе буде добре. Я повернуся». Видно було, як тітка Рая стримує в собі сльози, щоб не розридатися. «Сильна вона жінка», – подумав у той момент.

На початку листопада нас направили в Дебальцеве, тільки вже в складі 15-го батальйону 128-ї бригади, оскільки 51-ша зазнала великих втрат і була визнана на той момент уже небоєздатною. У Дебальцевому ми пробули два тижні. Скажу чесно, місцеві сприймали нас неоднозначно, хтось ставився вороже, хтось, навпаки, дуже дружелюбно. Ми це розуміли, видно, пропаганда зробила свою справу. Потім отримали команду частині батальйону дислокуватися в село Нікішине, це за 20 кілометрів від Дебальцевого, іншій частині – у село Рідкодуб, третій частині – у Чорнухине. Завдання було утримати села і не дати противнику просунутися далі на Дебальцеве. Тоді ми з Дмитром і дізналися, що потрапили в різні точки. Мене направили в Нікішине, а його в Чорнухине.

Дмитро Гречко, його мати Раїса Петрівна та брат Віталій, 1989 рік.
При в’їзді нашу колону обстріляли. Відразу чотири людини відправили назад на Дебальцеве в госпіталь, дякувати богу, обійшлося без 200-х. Колона рушила далі, проривалися з боєм, гатили по нас і вдень, і вночі. На той час у селі з населенням у тисячу осіб не залишилося нікого, тільки кинуті коти і собаки. Підгодовували, звичайно, чим було. Цигарки швидко закінчилися, довелося палити самокрутки з тютюну. Спали по дві-три години на добу, навіть розпалити невелике багаття не могли, бо відразу починали стріляти по диму. У Чорнухиному на той момент було спокійніше, їх там не так сильно обстрілювали. Якось Дмитро вийшов на зв’язок, сказав, що хоче до нас сюди, на передову, добровільно. Через кілька днів я почув його голос по рації – низький, хрипкий, як у Висоцького, неможливо було ні з ким сплутати. До речі, за це він і отримав позивний «Бізон».

Новину про смерть Дмитра дізнався вже в госпіталі від нашого командира з позивним «Гнат». Як тільки мене перевели з реанімації Харківського госпіталю, зв’язок зі своїми намагався тримати постійно. Довго не міг повірити, здавалося, що це страшний сон після наркозу. Це сталося 14 січня, від самого ранку почався сильний бій. Дмитро відстрілювався з АГС-17 до останнього снаряда, і раптом прогримів вибух мінометної міни. Сталося пряме попадання в блокпост, усі осколки пішли на Дмитра, вийшло так, що закрив собою побратимів. Він отримав численні осколкові поранення, сильно побило обличчя. Його спустили в підвал, перев’язали, стабілізували і по рації викликали евакуацію БМП «Ангел». Але при під’їзді до села БМП потрапила в засідку, довелося чекати, доки стемніє. «Ангел» прорвався вже в сутінках, весь цей час Дмитро був у свідомості, тримався. Але по дорозі в госпіталь від втрати крові помер.

Звістка про смерть земляка стала великою трагедією не тільки для його рідних і близьких, друзі й товариші по службі досі не можуть змиритися з цією непоправною втратою. Для всіх нас Дмитро назавжди залишиться справжнім другом, вірним товаришем, людиною, яка завжди тримає своє слово і в складний момент була готова підставити дружнє плече. Він був веселим і спокійним. Не міг мовчати, коли відчував гостру несправедливість або лицемірство стосовно товаришів по службі. Він ніколи ні перед чим не відступав. Здавалося, не було таких речей, перед якими він відчував страх.

Щороку, і в річницю смерті, і в день народження, ми з друзями обов’язково йдемо до Дмитра на кладовище. Не забуваємо й інших загиблих товаришів. Усі ми, кому пощастило вийти живими або напівживими з цього дебальцевського пекла, не зможемо забути тих самих вірних і справжніх друзів, яких можна зустріти».

Дмитро Гречко похований у Полтаві на Алеї Героїв центрального міського кладовища.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни нагороджений посмертно:

15 травня 2015 року – орденом «За мужність» III ступеня, медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України», відзнакою Полтавської обласної ради «За вірність народу України» І ступеня.
Володимир Сулименко, 21.01.2019, 15:08130
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29
<січень