25 серпня 2019 • № 34 (1570)
Rss  

З людьми і для людей

Олексій Портний з дружиною Людмилою.
Він народився 60 років тому в маленькому селі Минівці Полтавського району, тож дитинство Олексія пройшло, як і у всіх сільських дітлахів: і допомога батькам по господарству, і звичні для хлопчаків розваги, заняття спортом… А після закінчення восьмирічної школи 1974 року вступив до Полтавського електротехнічного технікуму (нині – політехнічний коледж) на спеціальність «Електромашинобудування».

– Та спершу довелося зайнятися не електромашинобудуванням, а звичайним будівництвом, – згадує Олексій Портний. – Адже технікум тоді розташовувався на розі вулиць Короленка і Комсомольської (нині Стрітенська), де тепер медучилище. А під нове приміщення готували тоді напівзруйновану ще з часів війни будівлю на вулиці Пушкіна, тож щойно нас зарахували на перший курс, як послали туди на «виробничу практику». Це вже потім стажувалися ми й на «Електромоторі», і в Новій Каховці на одному з найкрупніших у країні електромашинобудівних заводів. Одне слово, технікум дав нам багато і в плані професіоналізму, і просто учив життя, адже ми, 15-річні хлопчаки, лише вступали в доросле буття.

Після служби в лавах армії Олексій Портний розпочав свою трудову біографію електромонтажником на Полтавському заводі м’ясного обладнання. А з 1983 року – він електромонтер технологічного цеху стабілізації конденсату підприємства «Полтавагазпром». Відтоді його робота нерозривно пов’язана з газопромисловим комплексом. Так, з липня 1985 року призначений на посаду майстра енергослужби технологічного цеху стабілізації конденсату ГПУ «Полтавагазвидобування».

26 квітня 1986 року… Ця дата навічно закарбується в історії країни як трагічна її сторінка, бо тоді весь світ уперше почув ця назву: Чорнобиль. Хоча в самому СРСР ще кілька днів про аварію на Чорнобильській атомній ходили лише чутки, бо офіційно про це не повідомлялося. А вже через місяць і сам Олексій Володимирович брав участь у ліквідації наслідків катастрофи століття. Тож має і відповідний статус ліквідатора.

Після повернення з Чорнобиля продовжив працювати на попередній посаді, де добре зарекомендував себе як фахівець, має на своєму рахунку близько двох десятків впроваджених у виробництво раціоналізаторських пропозицій. Організаторські здібності, уміння працювати з людьми сприяли тому, що колеги делегували його до цехового комітету профспілки, а затим у 1995 році й обрали головою цехового комітету профспілки технологічного цеху стабілізації конденсату підприємства «Полтавагазпром». Після створення управління з переробки газу та газового конденсату Портний у квітні 2001-го очолив профком цього управління. За профспілковими клопотами не забував він і про підвищення свого професійного рівня, закінчив 2005 року без відриву від виробництва Харківську академію міського господарства.

Його знають як здібного організатора, людину, яка завжди і скрізь піклується про умови праці й відпочинку своїх колег, готова у будь-яку хвилину прийти на допомогу іншим.

А ще – гарний сім’янин, добрий товариш.
– Олексій завжди підтримує мене в культурницьких проектах, – говорить його дружина, керівник дитячого колективу «Домінус» Людмила. – І не просто підтримує, але й повсякчас допомагає, як кажуть, словом і ділом. Адже він хоч і «технар», але добре знається в культурі, мистецтві, як голова профкому багато зробив у цьому плані для своїх працівників.

Доповнює цю думку і заступник директора УПГГК Світлана Михайловська:
– Я знаю Олексія Володимировича вже понад 20 років і можу сказати про нього лише гарне. Це й справді добра, чуйна, небайдужа людина, на допомогу якої завжди можна розраховувати. Без його невгамовної енергії важко уявити життя нашого дружного колективу. Бо Олексій Володимирович і тури вихідного дня організовує, і спортивні змагання, і до різних культурно-мистецьких заходів заохочує людей. Як керівник профспілки дбає і про ветеранів підприємства, чорнобильців, учасників бойових дій, тому в колективі ви не знайдете людини, якій би він чимось не допоміг. Це справжня людина, справжній чоловік, справжній профспілковий лідер – один із тих, ким пишається наше підприємство.

А от колишній заступник начальника ГУ МНС у Полтавській області Станіслав Вишня знає Олексія Портного ще з часів навчання у технікумі:
– Ми тоді з’їхалися до Полтави з різних куточків області, але швидко перезнайомилися, подружилися. Відтоді Олексій і став моїм добрим товаришем. Ми –
хлопці з приміських сіл, тому навіть після уроків разом їхали на станцію Полтава-Південна, і лише там наші шляхи розходилися: йому на Минівку, а мені – на Залізничне… Разом навіть відвідували гурток самбо. Гартувалася наша дружба і під час осінніх поїздок у колгоспи, як це було заведено тоді у студентів. А там, чого гріха таїти, виникали й різні ситуації з місцевими парубками, тож відчувалося надійне плече Олексія! Гуляли ми і на моєму весіллі, адже я одружився рано, ще під час навчання в технікумі. Час летить швидко, але радує, що ми й донині зберегли нашу дружбу, підтримуємо зв’язки, зустрічаємося. Тож з ювілеєм тебе, друже!

Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ

З 60-річчям Олексія Володимировича вітають його колеги, друзі, одногрупники – випускники Полтавського електротехнічного технікуму 1978 року. Бажають ювіляру міцного здоров’я, благополуччя
в родині, успіхів і удачі!
Богдан Шевченко, 10.04.2019, 15:23126
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31
<липень