24 квітня 2019 • № 16 (1552)
Rss  

Життя і смерть Мотрони Кочубей

У лабіринтах історичних подій постараємося знайти крихти фактів, щоб створити фактичний образ цієї незвичайної жінки. Хто ж вона, як пройшло її життя?

Мотрона Кочубей народилася 1688 року в родині генерального писаря Кочубея, який пізніше стане й генеральним суддею війська Запорізького в уряді гетьмана Івана Мазепи. Кочубеї мали велику садибу з усіма господарськими будівлями у селі Гончарівка, що за 5 км від столиці гетьманської України – Батурина. Ось там і пройшли дитячі та юнацькі роки Мотрони. Коли їй виповнилось 16 років, дівчину покохав гетьман України, 65-річний Іван Мазепа. На той час він був удівцем, а Мотроні доводився хрещеним батьком.

Незважаючи на велику різницю у віці, у них були взаємні почуття. Нам відомі кілька листів гетьмана до Мотрони, сповнених чистосердечної поваги і любові до своєї коханої.

Напевно, крім кохання, дівчині хотілося стати і гетьманшею, як і її матері Любові Федорівні, яка про це постійно мріяла і спокушала чоловіка писати доноси на Мазепу.

Хай там як, а батьки були проти стосунків Мазепи і Мотрі. І щоб не доводити ці взаємини до ще більшого скандалу, у 1707 році дівчину видають заміж за полковника війська Запорізького Семена Чуйкевича.

Коли Чуйкевич служив у війську Мазепи, Мотрона з матір'ю перебувала у фортеці Батурин. У 1708 році вони опинилися в осаді, бо російські війська штурмували фортецю. На той час було вже відомо, що Мазепа перейшов на сторону шведів і в Білій Церкві було страчено її батька Василя Кочубея. Про це знав командувач військами під Батурином Олександр Меншиков. Захисники фортеці мужньо відбивали атаки росіян. І тільки через зраду одного з козаків, що служив у війську росіян (він показав підземний хід у фортецю), столиця Гетьманщини була взята.

Почалася жорстока розправа з захисниками і жителями міста. Майже всі були страчені. Мотрона з матір'ю потрапили в полон до стану Меншикова. Дізнавшись, хто вони, він відправив їх до найближчого монастиря. Звідти Мотрона з матір'ю дісталися до Жуків під Полтавою. Це село Любов Федорівна отримала як придане від батька – полтавського полковника Жученка. Потім Мотрона вирушила до чоловіка, який тоді служив у війську Мазепи. При Мотроні завжди був її вірний слуга Опанас, уже немолодого віку чоловік, який постійно піклувався про свою пані.

Після перемоги російських військ у Полтавській битві у червні 1709 року Мотрона з чоловіком потрапляють у полон до росіян. Спеціально призначений сержант представляє поважних мазепинців цареві Петру: «Ось полковник Чуйкевич і його жона Мотрона Кочубей». «Обох на палю», – махнув рукою Петро. До царя підійшов Шереметьєв і промовив: «Це дочка того Кочубея, який поклав голову на колоду за вашу честь». «Тоді помилувати. Під арешт, а там побачимо». Пізніше був ще суд, за рішенням якого Чуйкевича відправили до Сибіру, де він і помер, а Мотроні було дозволено вирушати додому. Але куди ж їй податися? Маєток під Батурином у Гончарівці зруйновано, у Жуках розграбовано, тому за порадою чоловіка вона поїхала до його батьків у Ніжин. Батько Чуйкевича був суддею Ніжинського полку і мав добротну садибу. У цій родині Мотрона і прожила останні роки свого життя. У 1735 році вона йде в Ніжинський жіночий монастир ігуменею під іменем Меланія, де через три роки 48-річною помирає. Там же в Ніжині на монастирському кладовищі й похована. Зі сказаного дізнаємося, що Мотрона ніколи не була в Диканьці і навіть не знала, де вона. Можливо, колись чула від батька, що вони мають землі на Полтавщині. Це в 1704 році за вірну службу генеральному судді Василеві Кочубею гетьман Іван Мазепа виділяє великі земельні угіддя з селом Диканькою. Тоді Мотроні було 16 років. На той час вони жили в Гончарівці біля Батурина, саме там відбувався любовний роман дівчини й гетьмана, отже, їй було не до Диканьки.

Минають роки. Тільки з 1785 року при нащадках Василя Кочубея почали з'являтися перші будівлі в Диканьці. А це майже через 50 років після смерті Мотрони. Найактивнішим забудовником Диканьки був онук Кочубея Вік-тор Кочубей. Тож зустрічей Мазепи і Мотрони в Диканьці, які описує Пушкін, бути не могло.

Мазепа весь час був у Батурині або у війську. Та і їздити до Кочубеїв у Диканьку було занадто далеко – понад 320 кілометрів.

Уперше про кохання Мотрони Кочубей і Івана Мазепи ми дізнаємося з поеми Пушкіна «Полтава». Та поет зовсім не так описує події тих часів, як було насправді. Пушкін користувався не дуже достовірними джерелами, це переважно були розповіді дітей та онуків Кочубея, які знали про події зі слів батьків. Урешті-решт поет писав не історичну поему, а художній твір, де можливі домисли. «Полтава» – це високохудожній твір, який з цікавістю читається. Те, як описав маєток Кочубея в Диканьці, ряд дубів та образ Мотрони (в поемі вона подається під іменем Марія) Пушкін, свідчить, що поет був у Полтаві, але на сьогодні ми не маємо про це ні документальних підтверджень, ні спогадів сучасників.

У 1820 році, їдучи в Петербург із заслання в Одесі, Пушкін відвідав Полтаву і, напевно, родину Кочубеїв. Він милувався чарівною красою Мотрі, зображеної на портреті невідомого
художника. Довгі роки тримав у пам'яті образ Мотрони, який заполонив його уяву. У 1828 році він пише поему «Полтава», а це через вісім років після відвідин нашого міста і через 120 років після подій, описаних у поемі.

Ми і тепер із задоволенням читаємо у поемі слова про цю чарівну і вродливу дівчину:

Кочубей богат и горд
Не долгогривыми конями,
Не златом, данью крымских орд,
Не родовыми хуторами –
Прекрасной дочерью своей
Гордится старый Кочубей.
И то сказать: в Полтаве нет
Красавицы, Марии равной.
Она свежа, как вешний цвет,
Как тополь киевских высот
Она стройна. Ее движенья –
То лебедя пустынных вод
Напоминают плавный ход.
Как пена, грудь ее бела.
Вокруг высокого чела,
Как тучи, локоны чернеют.
Звездой блестят ее глаза,
Ее уста, как розы, рдеют.

Де потім подівся той портрет, невідомо, адже промайнули буремні роки революції, громадянської війни. Було знищено багато дворянських садиб, історичних документів, творів мистецтва видатних людей. Так, донька Пушкіна Марія дожила до часів радянської влади в Петербурзі на самоті і в злиднях, а в 1919 році померла від голоду. Того дня, коли Луначарський приніс їй пайок і талони, жінку ховали. Інтелігенція, артисти, вчені зазнали репресій як буржуазія. Постраждали Сікорський, Рахманінов, Шаляпін, Капніст, родина художника Айвазовського і багато інших. Було знищено і садибу Кочубеїв у Диканьці. Це був палац майже на 100 кімнат, розарії, теплиці, іподром, парковий комплекс. У садибі Кочубеїв уперше у Полтавській губернії в 1914 році почала діяти електростанція. Тут була велика бібліотека, архів документів часів Богдана Хмельницького. Це все розграбували і зруйнували полум'яні революціонери. Палац розібрали до фундаменту. Нині на тому місці залишились чотири об'єкти: тріумфальна арка, Миколаївська церква, бузковий гай і ряд дубів (чотири). Така наша історія.

У Вікіпедії одним рядком сказано, що в Мотрони було двоє дітей. Це черговий фейк, адже підтвердження цього немає в жодних дослідженнях істориків. Мотрона з чоловіком прожили всього півтора року і за цей час, імовірно, не встигли народити дітей. Тим паче, що вона була активним учасником воєнних подій того часу.

Після ознайомлення з життєвим шляхом Мотрони виникає запитання: звідки наші полтавські краєзнавці вирішили, що Мотря була в монастирі під Полтавою, там померла і там же була похована? Така думка була опублікована в багатьох нарисах і книгах, випущених у Полтаві.

А скринька просто відкривалася. У 1910 році виходить книга «Історія України-Руси» Миколи Аркаса. У ній Полтавській битві присвячена одна сторінка. Саме там розміщений невеликий малюнок, на якому зображена на пагорбку могила з хрестом. А під малюнком підпис: «Могила Мотрони Кочубей», а в дужках «Біля Полтави». У тексті сказано, що жінка була у Пушкарівському монастирі, де і померла. І цього було достатньо, щоб ми вважали, що Мотря похована під Полтавою. Однак Мотрона ніколи там не була. Та чи могла вона, молода вродлива 21-річна дівчина, після Полтавської битви піти в монастир? До того ж завжди звикла жити в достатку і з прислугою. Тож розберімося, чи можна вірити розповіді Миколи Аркаса про Мотрону в його книзі. Аркас – письменник-краєзнавець, композитор (написав оперу «Катерина»), служив морським офіцером. Вони з батьком усе життя збирали книги і мали бібліотеку понад три тисячі примірників. На початку XX століття виходило все більше журналів, газет, книг з історичної тематики. Ось так Микола Миколайович шукав інформацію. Він не був істориком-дослідником, як Михайло Грушевський. А щоб писати історичні книги, потрібно багато працювати з архівними документами. У кінці книги «Історія України-Руси» подано понад 20 історичних неточностей. А взагалі книга Аркаса – це перша масова книга з історії України, видана українською мовою і перевидана десять разів.

При відбудові гетьманської столиці на виході з фортеці встановлено невеликий пам'ятник-обеліск, присвячений коханню Мазепи і Мотрони.

Пробачте, мої колеги-краєзнавці, що вас розчарував, доводячи, що Мотрони Кочубей ніколи в Диканьці не було і похована вона не в Полтаві, а у Ніжині. Цього висновку я дійшов, вивчаючи багато історичних матеріалів, історика Тетяни Таірової-Яковлєвої, дослідника Наталії Яковенко, а також чотиритомне видання історичних повістей Богдана Лепкого, де він художньо, але детально описує життєвий шлях Івана Мазепи і всі історичні події того часу. Крім того, тепер подається безліч історичного матеріалу про той час у засобах масової інформації, за якими я слідкую, а важливі свідчення залишаю у своєму архіві.

Володимир ХАЛИМОН,
почесний краєзнавець України
Богдан Шевченко, 15.04.2019, 11:45248
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30
<березень