18 червня 2019 • № 24 (1560)
Rss  

Сапер Ростислав Чипенко казав, що пішов на війну не вбивати, а рятувати

Молодший сержант, старший сапер інженерно-саперного взводу 90-го окремого аеромобільного батальйону Ростислав Чипенко у березні 2017 року зі своїм підрозділом відбув на територію проведення антитерористичної операції в районі Курахового й Мар'їнки. Окрім виконання бойових завдань, брав участь у налагодженні мирного життя жителів населених пунктів, звільнених від російсько-терористичних угруповань. Наприклад, розміновував кладовища напередодні поминальних днів.

8 травня 2017 року близько 12.00 під час проведення дорозвідки поблизу села Славне Мар'їнського району на території дачного масиву з боку окупованої Оленівки, ідучи попереду групи, підірвався на вибуховому пристрої з розтяжкою. Прикривши собою чотирьох розвідників, зазнав мінно-вибухової травми та множинних осколкових поранень ніг і голови. Був доставлений до медичного закладу, але невідкладні реанімаційні заходи не врятували життя сапера…

Ростислав Чипенко (другий ліворуч) у зоні АТО. 2017 рік.
Спогадами про свого сина-героя поділилася мама Лариса Чипенко:
– Народився Ростислав 21 жовтня 1978 року в Полтаві, у військовому містечку, адже його дідусь був військовим льотчиком. Коли розформовували містечко, нашу сім’ю льотчика-відставника переселили на Сади-1, тому син пішов у школу №33 у цьому мікрорайоні. Він вирізнявся спокійним характером, любив справедливість. Коли виходив на вулицю чи у двір, де серед дітей виникав якийсь конфлікт, швидко його залагоджував. Займався спортом, ходив у секцію боксу в клубі «Локомотив» на Подолі. Після школи Ростислав закінчив Полтавське ПТУ №21, потім електротехнічний технікум у Дніпропетровську і виявив бажання служити в лавах української армії. У січні 1997 року їздила до нього у Харків на присягу у частину Національної гвардії України. Через рік отримав звання молодшого сержанта і був направлений у Павлоград. Демобілізувався у травні 1998 року. До 2000 року Ростислав працював менеджером у фірмі «Альфа Бейс-Полтава», потім у фірмі «Алкіон», після чого пішов у таксисти, де й познайомився з Аллою, яка стала його дружиною.

Ось що вона розповідає:
– У той час я працювала диспетчером таксі, Ростислава знала по голосу, а якось випала нагода познайомитися ближче, – згадує Алла Чипенко. – Через два роки ми одружилися, потім народився син Артем, а через два роки й Денис. Мій чоловік був добрим, веселим, дуже мене любив, а дітей тим паче. Ми живемо в приватному секторі в Гожулах, тож уся чоловіча робота і частина жіночої була на ньому. Сумок з магазину ніколи не тягла, максимум хлібину в руках, часто дарував мені квіти (і не тільки на свята). З роботи повертався втомлений, але погуляти з хлопцями знаходив час і сили. На вихідні часто кудись їх возив розважатися: на екскурсію, у тир, у ліс. На вулиці з дітьми ганяв м’яча, у дворі стріляли з водяних пістолетів. А ще така була риса: хто б його не попросив про допомогу, ніколи не відмовить. Коли виникла загроза цілісності країни, з першого дня сказав, що повинен там бути, але його не брали, бо були ще малі діти. Ми його відмовляли, проте Ростислав казав: «Я там повинен бути. Хто, якщо не я?!». Зрештою пішов у жовтні 2016 року на військову службу за контрактом у 90-й окремий аеромобільний батальйон 81-ї окремої аеромобільної бригади.

З мамою на присязі. 1997 рік.
Спочатку служив у 1-й аеромобільній десантній роті, але під час бойового злагодження на полігоні в Житомирі проходив курси саперів і захопився цією справою.

– Син з дитинства знався на техніці, тому йому легко давалася саперна справа, він цим серйозно захопився, – розповідає мама. – Написав рапорт про переведення у саперний батальйон. Уявляєте: з трьох рот десантників у сапери перейшов лише він один! Коли ми його розпитували, чому не вчинив як усі інші, відповідав: «Ознайомившись з саперною справою, відчув суттєву різницю, що пішов на війну не вбивати, а рятувати, і цим пишаюся». У Житомирі під час навчань постійно прагнув скоріше на передову, адже не в тилу відсиджуватися приїхав. Коли потрапив туди, намагався телефонувати, ділився враженнями. Він був
патріотом не заради красного слівця, а справу свою знав досконало. Настільки вивчив, що міг навпомацки розмінувати будь-який пристрій! Розповідав, як розміновували кладовища вночі перед поминальними днями. 6 травня телефонував, що зняв 20 розтяжок. Уяви, каже, скільки молодих життів урятував, аж хвиля гордості в душі підіймається. Він переживав за молодих необстріляних бійців, тому в розвідку завжди йшов попереду. Так трапилося і тоді, коли він загинув. Повинен був у розвідку йти командир, а Ростислав зголосився сам. 7 травня телефонував, казав, що любить нас, сумує, власне, як завжди. У ніч з 7 на 8 травня вимкнув телефон, попередивши нас, що через два дні сам подзвонить. А в день, коли син загинув, були якісь погані передчуття, якраз в обідню перерву почало боліти серце, мабуть, є якийсь зв'язок. Він підірвався вдень близько 12.00, у лікарні прожив до 15.00, так і не прийшовши до тями. А ввечері приїхали люди з військкомату і повідомили цю страшну звістку. Товариші по службі розповідали про Ростислава багато гарних речей: який він був відповідальний, як завжди рвався на завдання. Казали, що того дня ворог використав якийсь новий вид замінування, а весь вибух син узяв на себе, закривши товаришів...

Похований Ростислав Чипенко 11 травня 2017 року на Центральному міському кладовищі Полтави, на Алеї Героїв.

Володимир СУЛИМЕНКО
Богдан Шевченко, 31.05.2019, 11:07105
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
<травень