25 серпня 2019 • № 34 (1570)
Rss  

«Ще хочеться пограти…»

Полтавець Олег Шеременко – людина-оркестр, грає на шести музичних інструментах. Свого часу писав музику до відомих фільмів у складі інструментального ансамблю «Фестиваль». Був особистим аранжувальником у народної артистки України Раїси Кириченко. До речі, 8 березня йому виповнилося 70 років. Але, незважаючи на поважний вік, музикант лишається життєрадісною та енергійною людиною. Він із радістю розповів кореспондентам «ПВ» про свої життя та творчість.

– Олегу Володимировичу, ви народилися 8 березня – це свято Весни і жіноцтва. Як зазвичай святкуєте? І як відзначили свій ювілей?

– 8 березня зазвичай виступаю на сцені. Так і цього разу грав на вечірці для жінок. А вже 10 березня з близькими та родичами скромно відзначили моє свято. Та й друзі-музиканти у цей день завжди зайняті. У них – концерти та різні корпоративи.

– Що вам подарували?

– Різне дарували. Наприклад, пляшку у вигляді саксофона. Її презентував друг дитинства Вадим Феніч. Ми разом навчались у Семенівській дитячій музичній школі. Він нині – заслужений працівник культури. Стилізована пляшка серійна, але таких ще не бачив. Туди можна заливати будь-що. На мене подарунок справив враження, гарна робота золотистого кольору. Проте найбільше мене вразила картина. Мій портрет із саксофоном та люлькою. Його намалював решетилівський художник Євген Пілюгін. А подарував цю роботу Дмитро Соколов, який працює директором Полтавського обласного центру народної творчості та культурно-освітньої роботи.

– Вас змалювали з фотографії?

– Думаю, що так. Адже це був сюрприз.

– Сподобався портрет?

– Дуже шикарна робота. Ще її не повісив. Щоправда, у мене біля комп’ютерного столу, де працюю, висить моє старе фото. На ньому зафіксовано той момент першого дня запису на полтавському радіо до фільму «Три мушкетери». Гадаю, що його треба вже зняти, а натомість повісити цей портрет.

– А звідки ви родом?

– Народився в Семенівці. Колись моя мала батьківщина славилася потужним цукрозаводом. Однак його вже давно закрили...

– Як звали ваших батьків?

– Володимир Васильович та Євгенія Наумівна Шеременки.

– А ваші батьки творчими були?

– Ось мати – ні. А батько грав на гітарі на трубі. Мав гарний слух, брав участь у художній самодіяльності, хоча був економістом. Можна сказати, що я від батька перейняв свій потяг до музики. Так, у 1961 році організували Семенівську дитячу музичну школу, і я пішов туди вчитися по класу баяна.

– Це був перший інструмент, який ви освоїли?

– Так. Мені тоді виповнилося дев’ять чи десять років. У музичній школі викладав чудовий педагог та директор Леонід Володимирович Лакомський. Він був неперевершеним баяністом та трубачем. Організував духовий оркестр, де я теж грав. Це мене потім спонукало вступити до Полтавського музичного училища, але вже по класу тромбона.

– А чому тромбон?

– А я розкажу. Тоді класу саксофона взагалі не було. Цей німецького походження інструмент був не те, щоб екзотичний, але майже під забороною. І не сприймався суспільством та владою з ідеологічної точки зору. Адольф Сакс поєднав флейту з металевими музичними інструментами. Так і вийшов саксофон… Тож вирішив, що буду грати на тромбоні.

– У музучилищі, мабуть, освоїли не тільки тромбон?

– Тромбон був загальним інструментом. Також освоїв фортепіано.

– Ви сказали, був баян, тромбон та фортепіано. А якісь інструменти ви й самотужки освоювали?

– Так, далі вже сам учився. Як був на строковій службі, то потрапив до Київського професійного військового оркестру. Цей штатний оркестр складався зі строковиків і кількох солдатів. Саме там був саксофон. Почав самотужки його освоювати.

– Як вам це вдалося?

– Я ж мав правильно поставлене дихання, знав нотну грамоту. Якісь специфічні речі питав у кларнетистів або саксофоністів з інших оркестрів. Але здебільшого все робив самотужки. Паралельно із саксофоном освоїв флейту через схожу аплікатуру. Ще граю на акордеоні.

– Крім саксофона, ви, можливо, ще граєте на гітарі?

– Професійно не граю на гітарі. Хоч дуже і люблю цей інструмент. Проте пишу музику для гітари.

– Завершили військову службу, і що далі?

– Після дворічної служби повернувся в Полтаву, де працював в оркестрі ресторану «Інтурист». Тоді у нас був дуже гарний склад музикантів. Потім працював трішки в Миколаївській філармонії.

– Як вас доля занесла до Миколаєва?

– Мене запросили в ансамбль. Не пам’ятаю, як він називався. Ним опікувався заслужений артист України Віктор Андросов. Деякий час там акомпанував. Після цього повернувся знов у Полтаву. Якраз у той час організувався гурт «Краяни».

– У «Краянах» ви були із самого початку. Це, здається, 1975 рік?

– Так, був у гурті клавішником, саксофоністом і флейтистом. Пропрацював у цьому колективі чотири роки.
Робили перші аранжування, а потім приїхав покійний Анатолій Пащенко і взявся за це. А ми пішли під крило Максима Дунаєвського. Почали записувати музику для кінофільму «Три мушкетери».

– Тобто залишили гурт?

– Ми з Полтавської філармонії перейшли повним складом до білоруської. А Анатолій Пащенко набрав інший склад. Ми ж почали займатися музикою для фільмів. Створили гурт «Фестиваль». У наші робочій групі керівником був композитор, тож разом писали музику. Він був моїм творчим наставником і багато чого мене навчив.

– Гурт «Краяни» існує й донині, чи не запрошували вас повернутися?

– Ні, назад вороття немає. Та й для чого? Тоді працював уже в чудовому ансамблі «Фестиваль», з прекрасними музикантами та аранжувальниками.

– Скільки років проіснував «Фестиваль»?

– Повних 12 років. Можна сказати, що цей гурт – один із таких фундаментальних етапів у моєму житті. Із колективом об’їздили весь Радянський Союз. Я з ними пробув десять років. Два вже грали без мене.

– А скільки було учасників у гурті?

– Кількість змінювалась. Приблизно шість-сім чоловік.

– Яку музику грали?

– Грали авторську музику до фільмів «Три мушкетери», «Куди він подінеться?», «Зелений фургон», «Ах, водевіль, водевіль», «Карнавал», «Острів скарбів». Загалом це була музика до близько 20 фільмів.

– Чи є серед авторської музики до фільмів щось улюблене, що ви вважаєте своєю гордістю ?

– Зізнаюся, що ніколи не задумувався. Мабуть, пишаюся піснями до стрічки «Три мушкетери».

– Як полишили гурт «Фестиваль», чим далі займалися?

– Поїхав до Німеччини, де працював музикантом у різноманітних берлінських клубах та ресторанах. Це почалися буремні 90-ті роки. Треба було якось виживати та заробляти на життя.

– Довго там були?

– Десь загалом вісім років. У мене не було робочої візи, тож катався туди-сюди. Був в Україні півроку, три місяці, а потім знову їхав.

– Тут роботи не могли знайти?

– У цей час роботи ні в кого не було. Як повертався з-за кордону, таксував на своїй машині-«копійці».

– Чи мали бажання залишитися в Німеччині?

– Ні. Треба було туди їхати замолоду. На той час мені вже виповнилося 40 років. Уже мав жінку Ірину.

– Ваша дружина теж творча?

– Вона – віолончелістка. Навчалася також у Полтавському музучилищі, грала в симфонічному студентському оркестрі. Там ми з нею й познайомилися.

– Це було кохання з першого погляду?

– Не задумувався, чи з першого, чи з другого. Історія про це змовчує… Усе життя із нею пліч-о-пліч. Ми одне одного завжди підтримували. Можна сказати, що були однодумцями.

– Як написали музику, то показуєте її спершу дружині?

– Ні. Демонструю матеріал лише замовнику.

– Вас сміливо можна назвати композитором…

– Та ні, скоріш за все, аранжувальником, а не композитором.

– Коли вам краще взагалі працюється? Уночі чи вдень?

– Зранку.

– Що вас надихає?

– Знаєте, надихає те, що кожен день потрібно щось їсти….

– У вас замовляли аранжування якісь відомі артисти?

– Протягом семи років зробив чимало аранжувань для вже покійної Раїси Кириченко. Це такі пісні, як-то «Я козачка твоя», «Мамина вишня в саду», «Два крила», «Синьоокі солов’ї» та інші. У студії полтавського радіо (тоді ще воно мало назву «Лтава») разом з покійним звукорежисером Петром Сливкою доводили пісні до ідеального звучання. Він рік тому трагічно загинув у автокатастрофі.

– Тобто всі пісні, які стали візитними картками артистки, – ваших рук справа… А якою була Раїса Опанасівна в житті? Як працювалося з нею?

– Вона – високий професіонал. Була дуже інтелігентною, поєднувались у її характері і твердість, і м’якість. Мала свою позицію, без якої вона і не була б Раїсою Кириченко.

– Ось зробили ви звукозапис, і приходить вона в студію послухати…

– Спочатку отримував ноти пісні, робив аранжування. А потім приносив їй на прослуховування. Далі вона робила свої замітки, потім була редакція. І лише тоді записували її голос. Марудна праця…

– Які у вас були враження, коли виходила пісня? Ви лишалися задоволені результатом?

– Завжди відчував якісь сумніви. Думалося, що можна було зробити ще краще. Повного кайфу не було.

– Можливо, вона вам щось подарувала на знак дружби?

– Дарувала свої касети, плакати з подякою та з автографом.

– Ви були на її похороні?

– Ні, у той час якраз хворів. Це була тяжка утрата. Згадую, що саме зробив їй аранжування пісні «У лісі», але вона не встигла виконати. Тепер лежить ця пісня у мене десь в архіві.

– Не думали дати цей матеріал іншому артисту?

– Ні. У мене є лише музика, а текст десь загубився.

– З ким ще співпрацювали?

– Працював із Михайлом Боярським. У нього була концертна програма, і він виконував пісні з кінофільму «Три мушкетери». Також співпрацював із Павлом Смєяном, який виконував пісню «Полгода плохая погода».

– А з гуртом «Фрістайл»?

– Ми просто дружили і товаришуємо досі. Щоправда, три роки у нас працював у колективі «Фестиваль» Костя Нікольський.

– У вас є такі задуми, які хотіли б ще реалізувати?

– Таких глобальних ідей немає, але ще хочеться пограти, бути в професійній формі.

– У вас є учні?

– Немає. Буває, що консультую, допомагаю, але не вчу.

– Що відчуваєте, коли виступаєте на сцені?

– Не можу описати…

– Чим захоплюєтесь, окрім музики?

– У дитинстві грав у футбол та пінг-понг.

– Як відпочиваєте?

– Час від часу подорожуємо з дружиною. Були в Єгипті, Туреччині, Греції, на Кіпрі та ін.

– Про щось мрієте?

– Як умру, то поховайте (усміхається). Мені вже 70 років, які там уже мрії… Ще попрацювати б та пограти на сцені, і щоб було здоров’я…

Юрій ІВАНОВ
Богдан Шевченко, 11.06.2019, 14:44107
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31
<липень