19 січня 2019 • № 3 (1539)
Rss  

Це було справжнє диво — концерт хору імені Григорія Верьовки

Чому люди душею тягнуться до старовинних народних пісень? Чи не проявляється в цьому бажання серед сучасної суєти пильно придивитися до свого минулого життя, оцінити його набутим досвідом і зітхнути, а іноді й мовчки просльозитися? Придивляюся до облич людей під час концерту уславленого, справді народного хорового колективу в залі Палацу дозвілля «Листопад», який відбувся минулої суботи. У третьому номері програми хор співає: «Ой у лузі червона калина… Чогось наша славна Україна зажурилася…». Зал майже повний, а слухачі, бачу, розділилися внутрішнім, майже неусвідомлюваним відчуттям причетності до трагізму і надії, що звучать у пісні. Із більше ніж півтори тисячі слухачів у залі близько п'ятисот піднімаються зі своїх місць і слухають пісню стоячи. Інші – більшість – сидять. Дехто, дещо здивовано, поглядає на тих, що встали. Вони ще не розуміють, ще не перейнялися тим відчуттям причетності до спільного болю, спільної надії, тривоги і за країну, і за себе, за своє подальше вільне й заможне життя.
фото з сайту http://lustopad.at.ua/
Забігаючи наперед, скажу, що, коли під кінець концерту хор почав співати «Реве та стогне Дніпр широкий…», увесь, наголошую – увесь! – зал піднявся і, підспівуючи, слухав пісню стоячи. На очах у багатьох літніх людей з'явилися сльози. І я теж просльозився, мабуть, від усвідомлення та сприйняття тої незворотності у часі, бо коні нашого з вами життя вже цокають копитами серед осінніх сумно пожовклих лісів. Поряд зі мною сидять пенсіонери, гості з кубанського краю Людмила Іллівна та Іван Андрійович Павленки. Бачу, вони пройняті тим же душевним настроєм, а вона українською мовою, але з невеликим акцентом, запитує: «Хто ж нас розділив?».

І молоді, і середнього віку слухачі, не кажучи вже про нас, літніх, стояли зачаровані блискучою звуковою палітрою і високою майстерністю у розкритті незбагненної глибини самої народної душі й цього шевченкового шедевру, що ніколи не припиняє звучати під час усіх концертів славетного колективу.

А тепер – кілька слів про відомий у світі Націо­нальний заслужений академічний Український народний хор ім.Г.Верьовки та про його головного диригента Анатолія Авдієвського, про його колег-виконавців. Цей хоровий колектив уже шістдесят дев'ять років залишається центром національної народної музичної культури. З 1966 року хор побував майже в усіх країнах світу, і всюди колектив супроводжував незмінний успіх.

Ось що писала мексиканська газета «Соль де Торреон» про концертні виступи хору: «Україна має найбагатший у світі фольклор. Вона має незрівняних співаків, танцівників і музикантів, які з незапам'ятних часів займають почесне місце у світі. Це ще раз засвідчив український народний хор, гастролі якого в Мексиці пройшли з небаченим успіхом». Оцінка хору зарубіжною критикою – у заголовку цієї статті.

Анатолій Авдієвський, Герой України, народний артист України та СРСР, академік, голова Національної Всеукраїнської музичної спілки, президент Національного музичного комітету України Міжнародної Музичної Ради ЮНЕСКО. У 1966 році Григорій Гурійович Верьовка, що у вересні 1943 року створив у Харкові хор, запросив Анатолія Авдієвського до свого колективу. І от уже майже п'ятдесят років Анатолій Тимофійович разом зі своїм колективом.

У Полтаві диригував хором Зіновій Корінець, професор Інституту мистецтв Національного педагогічного університету ім.М.Драгоманова. Балетмейстером був Валерій Шкуріненко. У складі хору – власний оркестр супроводу хорових, хореографічних номерів, зі своїми музичними номерами. Ми почули чудових солістів: бандуриста Тимофія Таренкова, сопілочників Олега Доніча та Юрія Гринєєва, цимбаліста Віталія Хорунжого, ударника Олександра Томчука та багатьох інших талановитих музикантів. Мені запам'ятався соліст хору Василь Ватаманюк з його піснею «Ой діброва зелена…» та інші народні пісні. Останні два номери хору – «Гей, наливайте повнії чари!» та «І у вас, і у нас хай буде гаразд!» – знову підняли увесь зал на чергову овацію, вселяючи нам надію на все найкраще.

Євген Терещенко, член Національної спілки журналістів України.
Павєл Москалюк, 11.10.2012, 15:541429
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31
<грудень