19 січня 2019 • № 3 (1539)
Rss  

Рослина відчуває людину і допомагає їй

Цими днями у бібліотеці-філії № 4 МЦБС відбулася зустріч із травником Іваном Просяником, який живе в с.Курінь на Чернігівщині. Якщо ще тридцять років тому люди мали неповну середню освіту, то нині – це високо інтелектуальні, з вищою освітою, наділені Божою іскрою. У цьому пересвідчилися читачі бібліотеки під час спілкування з Іваном Просяником, який виявився чудовим оповідачем, з гарним почуттям гумору і глибокими знаннями фітотерапії. Він автор книг «Дев’ясил», «Зело таємниче», «Скарбниця молодечої сили».

Іван Герасимович походить із старовинного знахарського роду, що проживав у с.Курінь ще з XVII століття. По материнській лінії його баба Онися була відомою у краї шептухою. Батько Герасим – знахар, котрий знався з зіллям, зцілював людей. Його життя було оповите міфами та легендами. Іван Просяник розповів, як батько колись відвіз чорного кота-розбишаку на величезну відстань від села, а той скочив на коня, та й повернувся верхи додому. От відтоді селяни й прозвали підлітка чаклуном. Хоча чаклуни у спадок мають науку, а бабуся Богівна (мати батька) померла, коли той воював на фронтах Першої світової війни. Та й сам батько Герасим не передав сину Івану свої знання, бо пішов за межу, коли того не було в селі.

Навчаючись у Ніжинському університеті на філологічному факультеті, Іван Просяник часто відвідував біологічний, гостював у друга, завдяки чому вивчив усі назви рослин по-латинськи. Ще в студентські роки розпочав збирати старовинні рецепти, молитви, обряди. Колись завітав до старого дідуся, що дав декілька цікавих рецептів народної медицини. Вирішив подякувати. Іван Просяник сказав: «Дай вам Бог до ста років прожити!» Яке ж було здивування студента. коли почув у відповідь: «Скупий ти, синку, мені вже сто три роки!»

Так по краплинках, із року в рік, збирав Просяник знання своїх пращурів. Хотів передати донці, та вона обрала журналістику. Настя Просяник працює на Першому каналі республіканського телебачення, завідує відділом зарубіжних новин. Отак розпочав пасічник і фітотерапевт з козацького села Курінь писати книжки. Як зізнався Іван Герасимович на заході: «Не думав стати лікарем, так доля повернула. Я не лікую медикаментами. бо не довіряю. Нині в аптеках України лише 20% придатних для використання препаратів, котрі допомагають людині». А ще поділився, що не їсть м’яса. Ранок розпочинає з дрібки солі, яку смокче, потім ковтає. Протягом години займається йогою, бігає три кілометри з молитвою, обливається холодною водою і лише після цього снідає. Та й сніданок у нього незвичний для мешканців міста – складається він із салату, де подрібнене листя лопуха, чистотіла, часточка меду та трішки сиру і горіхів. Така страва поживна й корисна, надає сили на цілий день, до того ж економія, що має велике значення для пенсіонера Просяника. Зелень росте на городі, горіхи і мед свої, лише сир купує у сусідки, у неї ж і козяче молоко.

Іван Герасимович поділився: «Кожна рослина має свій код. за внутрішніми властивостями. Я лікую, проте, не зцілюю. Я чекаю знака, коли зможу це зробити».

Захід у бібліотеці проходив у формі запитань і відповідей. Кожний присутній дізнався про те, що його цікавило. Адже запитання стосувалися не лише особистості автора, лікування хвороб, а й взагалі розвитку знахарства на Україні. ставлення Просяника до фітотерапевтів, чаклунів, до козаків-характерників XXI століття. Зокрема Іван Герасимович оповів, як жив у отця Анатолія в Карпатах і познайомився із знаменитим чаклуном Нечаєм, який до того ж виявився геніальним дримбарем, створив цілий музичний колектив дримбарів, як той зумів своєю молитвою зупинити хмари. І над ним та хлопчиком, якому чаклун показував диво, не пролилося й краплі дощу, а поряд із двох боків шуміла злива. До речі, самому пану Івану теж поталанило одного разу керувати хмарами... У дев’яності роки він залишився один. Через скрутне матеріальне становище дружина покинула Просяника. Він домовився з друзями, що ті дадуть мішок борошна... Поїхав і отримав, а назад їхати – ось-ось дощ розпочнеться. Небо чорне-чорне, жодної світлої плями, а відстань попереду – десятки кілометрів. Іван Герасимович сів на велосипед, прив’язав мішок із борошном і почав молитися з усіх сил. Їхав і молився з болем, відчаєм, злістю. Небо, немов почуло його, хмари розступились і з’явилася світла стежка. Отак, орієнтуючись на неї, їхав чоловік у своє село. Дощ то посилювався, то затихав, проте Іван та мішок з борошном залишалися сухими аж доки не в’їхав у село. Травник перестав молитися і тієї ж миті холодна вода «вмила його»... Іван Герасимович зауважив, що нині немає козаків-характерників, адже у людини повинні бути насамперед природні дані, а потім уже – навчання.

На думку травника пиво прискорює ріст пухлин, бо робиться на хімічних дріжджах. Слід пам’ятати, що мед, кефір, кисляк не можна зберігатись у пластикових пляшках, краще у скляних банках. Готувати настої з трав, ягід та їжу потрібно у горщиках та глечиках із глини – це дуже корисно, адже мікрохвилі людини і глини – рівнозначні. А ще порадив читачам, щоб у житлових приміщеннях було чисте повітря й аура – розводити герань, лавр. Щоб зняти головний біль, не потрібно купувати пігулки, просто прокласти шматочки льоду до скронь, або протерти обличчя холодною водою, або випити склянку чаю, де заварена холодна м’ята. А для профілактики інфарктів та інсультів – щодня з’їдати сім зерняток абрикоси чи сливи, чи вишні – легко, просто, дешево.

І.Просяник ознайомив присутніх із дохристиянськими молитвами, що увійшли в його останню книгу «Скарбниця молодечої сили». Іван Герасимович наголосив: «Рослина відчуває людину і допомагає їй». На завершення зустрічі Іван Герасимович подарував бібліотеці-філії № 4 книгу «Скарбниця молодечої сили».

Оксана Кравченко, 22.07.2013, 13:182613
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31
<грудень