26 травня 2019 • № 21 (1557)
Rss  

Полк національного захисту: чи врятує він Полтавщину?

Голова облдержадміністрації Віктор Бугайчук цими днями оголосив про створення полку національного захисту Полтавщини. У середу в місті навіть з’явилися оголошення: «Шановна громадо! За ініціативи Громадської ради при Полтавській обласній раді й у відповідності до рішення голови ОДА створюється полк національного захисту Полтавщини. Усі небайдужі чоловіки, готові захищати свою Вітчизну від агресора, збираються сьогодні, 16 квітня, о 18.00 біля облдержадміністрації».

Що ж, ініціатива похвальна. Якщо вже армія, інші силові структури (які, до речі, за чисельністю переважають і саму армію!), держава загалом не здатні нас захистити від агресора, то давайте вже самі якось організовуватися, діставати берданки…
Але час згадати і таке… А що ж ми втратили за останні 20 років, аби сьогодні знову сподіватися на берданку і перечитувати спогади нашого славного партизанського ватажка Сидора Артемовича Ковпака, який свого часу успішно боровся з окупантами (на той час німецькими)?

А ось що…

У Полтаві була дивізія дальньої стратегічної авіації, льотчики якої одними з перший прийняли присягу на вірність народу України. Розформували… При цьому частину найсучасніших бомбардувальників передали тій же Росії, частину «розпиляли» під пильним оком американців. Залишили лише один – для музею.

У Полтаві було два військових училища – вище військове зенітно-ракетне командне училище ім.генерала Ватутіна і вище військове училище зв’язку. Розформували…

Була школа молодших командирів, яка готувала спеціалістів для всього колишнього Радянського Союзу. У результаті багатьох реформацій фактично знищена, хоч і зветься ще Військовим ліцеєм.

Була ще низка повноцінних частин у передмісті...

У Лубнах дислокувалася 25-та гвардійська Синельниково-Будапештська Червонопрапорна орденів Суворова та Богдана Хмельницького мотострілецька дивізія ім.В.І.Чапаєва. Залишився лише музей. Хоч і дуже хороший, але музей, а не дивізія…
Можна назвати ще десятки великих і малих частин у Кременчуці, Пирятині, інших містах, від яких не лишилося навіть музеїв…

Навіть поблизу невеличкого села Кунцеве Новосанжарського району базувалася ракетна частина ППО, на базі якої останніми роками навчали… комбайнерів.

«Маємо те, що маємо!» – казав один відомий чоловік, що теж приклав руку до знищення армійського потенціалу України.

А написати цю гірку правду змусив дзвінок до редакції ветерана війни і праці Григорія Лелюха: «Ми вже дожилися до того, що у Полтаві скоро навіть нікому буде відсалютувати на кладовищі, якщо помре фронтовик чи колишній офіцер!..». Тож полки, роти, взводи і навіть окремі добровольчі загони – це вже така тепер реальність. Не дай Боже, ще доведеться згадати й досвід Сидора Ковпака…
Віталій Скобельський, 17.04.2014, 14:472369
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31
<квітень