21 серпня 2019 • № 33 (1569)
Rss  

«Живі свідки історії»

Так назвала захід до Міжнародного дня визволення в’язнів фашистських концтаборів Марія Лагода, бібліотекар відділу соціокультурної роботи ПОУНБ ім.Івана Котляревського, який відбувся у «Літературній вітальні». Пані Марія, відкриваючи захід, мовила: «Цей день відзначається на честь події, яка мала місце 11 квітня 1945 року, коли в’язні німецького концтабору Бухенвальд почали інтернаціональне повстання проти гітлерівців».

На цій зустрічі читачі бібліотеки мали унікальну можливість поспілкуватися з колишнім в’язнем концтабору в Бухенвальді Григорієм Стецем. Григорія Сидоровича забрали на примусові роботи до Німеччини в 1943 році, коли йому виповнилося 18 років. Йому разом із сусідом, у якого брат служив у поліції і вчасно повідомляв про облави молоді, багато разів вдавалося уникнути відправки, та цього разу довелося їхати на чужину, бо була поголовна мобілізація. «Тоді, якщо не знаходили молодого хлопця, то забирали його батьків, – поділився Григорій Стець. – Нас три дні протримали у клубі в Диканьці, а потім погнали пішки на Полтаву… 24 травня вже наш ешелон був у Німеччині. Спочатку працювали на будівництві дороги. Перша втеча. У німців розпочалися жнива, і потрібні були робочі руки. Працював у місцевого фермера, але за дві доби знайшли і відправили на збірний пункт робочих. Далі був цегельний завод, де працював з російськими військовополоненими. Знову втеча. Піймали і направили до буцегарні, де на важких роботах провів 21 день». Після третьої спроби втекти за зв’язок з іноземцями-військовополоненими з Італії та бельгійськими робітниками Григорій Сидорович потрапив у Бухенвальд, проте й там намагався всіма силами шкодити німцям.

– У в’язнів був тоді лозунг: «Нищити все, що бачили, – на дошку менше, то війна швидше закінчиться», – розповів наш земляк.

Вони будували дорогу, розкидаючи каміння, гвіздки… Григорій Сидорович на заході в бібліотеці одягнув смугасту одежу, яку носили в концтаборі, коли виходили за його межі на роботи. До речі, на неї пришивали й номер. У Григорія Стеця був № 37714.

Григорію Сидоровичу поталанило: він залишився живим у тому пеклі. У таборі, де пройшла фільтрація, його направили в запасний полк у взвод автоматників, з якими пройшов пішки з Праги до Рави-Руської. У них були автомати, проте не було військової форми, цей підрозділ охороняв наших солдат у Польщі, де було небезпечно ходити поодинці радянським воїнам. 10 серпня 1945 року повернувся в Диканьку. Закінчив Миргородську школу механізації. Усе життя пропрацював на землі на Полтавщині. 69 років прожив у любові та злагоді з дружиною Анною Іванівною, виростили сина Віктора, мають онуку Ірину та правнучку Анну.

На заході прозвучали в авторському виконанні і твори Оксани Кравченко, члена Міжрегіональної спілки письменників України та Полтавської спілки літераторів, оповідання «Булка» та кіносценарій «Гаврош Брестської фортеці» зі збірки «Миттєвості, що спресовані в роки». Ця збірка оповідає саме про в’язнів концтаборів у Німеччині та Польщі.

Читачі переглянули уривки зі стрічки «Юність за колючим дротом». Ганна Кіященко, голова Полтавської філії Суспільної служби України, розповіла про два проекти у нашому краї, скеровані на допомогу: перший – остарбайтерам та в’язням стосовно лікування (проте не назвала жодного прізвища полтавця, кому допомогли); другий – спільний із Національною спілкою письменників України – стосується збереження живих розповідей людей, які вижили у концтаборах, на роботах у Німеччині. Завершився захід піснею «Свіча» у виконанні Аліни Філіпюк, художнього керівника Полтавського медичного коледжу.

Галина Бойко
Павєл Москалюк, 17.04.2014, 15:20894
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31