19 липня 2019 • № 29 (1565)
Rss  

«Як у краплі дитячої сльози…»

Прочитавши листа, який надіслала до редакції дев’ятирічна школярка з Донецька Катя Фадєєва, журналісти газети були зворушені до глибини душі. За рядками – за формою радісними, оптимістичними, – як у краплі дитячої сльози, відбилася вся трагедія України, Донбасу, окремої родини... І – недитяча мужність ніжної, вразливої душі, яка, мов зелений пагінець навесні, наперекір усім лихам, переможно тягнеться до краси і добра.

Родина Каті, залишивши рідне місто, знайшла прихисток у нас на Полтавщині, на хуторі Ярохівка неподалік села Орданівки Диканського району. Тетяна Василівна, мама Каті, за фахом історик (закінчила Донецький державний університет), на прохання розповісти через газету про своє нове життя, про можливі труднощі, пов’язані з переїздом, облаштуванням на новому місці, відповідає, що наразі не хоче переобтяжувати дітей своїми дорослими проблемами. Бо, на її думку, хіба тільки у них проблеми? Важко всій країні! Та рано чи пізно похмурі часи минуть, а для неї – як мами і педагога – найважливіше нині – будь що! – зберегти для своїх донечки і синочка яскраві фарби дитинства, відчуття радості, захопленості, а також вдячності до людей, які їх розуміють і чим можуть допомагають. Тож як не складно щоразу на вихідні добиратися до обласного центру, жінка вивозить дітей у «великий світ»: на нову виставу до Полтавського театру ляльок, де вони щоразу поринають у світ радості, сміху, любові. Світ, у якому добро завжди перемагає зло.

У гостях у казки

Щосуботи ми з моїм маленьким братиком відвідуємо найчарівніше й найпрекрасніше місце в Полтаві – ляльковий театр.

Щоразу, коли я тут, мене переповнюють яскраві враження, гарний настрій, позитивні емоції настільки, що хочеться ділитися з цілим світом!

Ось уже понад рік, відколи почалася війна, і ми з братиком і мамою переїхали жити з Донецька в Полтавську область, у село. Тут, де ми зараз живемо, немає, звісно, театру, немає розваг. Та щоразу, на вихідні потрапляючи до Лялькової України Казок, я – найщасливіша!
Багато разів були ми в різних театрах ляльок: у моєму рідному Донецьку, а ще у Львові, Києві, Сімферополі, Дніпропетровську. Та найкращий з усіх лялькових театрів, на мою думку, – театр у Полтаві. Усе-усе в ньому чудове: і сама будівля, і прекрасне фойє з ляльками-велетнями, і живий куточок з фонтанчиком і черепахами. А працівники театру завжди усміхнені, приємні та уважні. Перед початком кожної вистави влаштовують нову розважальну програму для дітей. А які цікаві й повчальні театральні вистави!

Коли я читаю казки або слухаю, як їх нам читає мама, то герої казок оживають тільки в моїй уяві, а в театрі всі ці герої живі: вони спілкуються з нами, питають у нас, глядачів, поради, а ми і радіємо, і сумуємо разом з ними. А ще вони неодмінно вчать нас бути добрими, вчитися дружити, вміти дарувати одне одному посмішку і тепло.

Мій молодший чотирирічний братик дуже непосидючий, всидіти на місці він просто не може, а от у театрі – ніби зачарований: уважно дивиться виставу, плескає в долоньки, сміється разом з героями, співчуває і радіє разом з ними. Театр – дивовижна країна! Мені на хвилинку помріялося: якби й дорослі згадали дитинство, ходили до театру, прийняли б від ляльок добро у своє серце, то, я впевнена, вони припинили б війну і просто жили. Жили б, як у казці, поживали й добра наживали.

У школі і вдома нас вчать любити своє, дбати про своє, пишатися своїм! Нам є чим пишатися. Давайте почнемо з театру!

Катя Фадєєва, учениця 5 класу Орданівської ЗОШ I-III ступенів.
Світлана Тренич, 05.11.2015, 14:202378
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31
<червень