10 грудня 2018 • № 49 (1533)
Rss  

«Сто хвилин поезії і музики»

Це традиційний січневий захід у відділі мистецтв у ПОУНБ імені Івана Котляревського, який уже 20-й раз зібрав поціновувачів поезії та української мови у затишній залі у дружньому колі.

- Мабуть, кожен із нас, хоча б раз у житті, під впливом якогось невгамованого пориву брав до рук чи то олівець, чи то ручку і на клаптику якогось паперу записував усі ті метушливі думки, які народжувалися саме в ту хвилину. – Сказала Галина Вікторова, завідувач відділу мистецтв, відкриваючи ювілейний захід. - А потім, ці сердешні роздуми, у більшості своїй, так і залишалися на мовчазних сторінках паперового життя. Так все ж у декого із нас ці думки на папері настільки виразні, що ними не гріх і поділитися. Адже у слові і любов, і надія, і туга, і відчай. У слові - увесь світ. Уже багато століть це мистецтво слова, що виповнене енергією «аристократизму духу», називають поезією. І як пише Ліна Костенко: «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Одні з нас захоплюються поезією, інші вважають марнотратством, та байдужих до неї немає…

Саме нестримна жага до слова, поетичного слова, зібрала цього разу людей різного віку, від 7-ми до 80-ти років. У затишній залі бібліотеки відбувся, насправді, Вечір поезії. Відкрив захід Яків Купинський, за фахом інженер-будівельник. Він розповів, що ще навчаючись у Полтавському інженерно-будівельному інституті розпочав писати вірші, друкував їх у студентській газеті. На вечорі Яків Аронович презентував свою єдину збірку поезій під назвою «Сліди на піску» , що вийшла у видавництві «АСМІ» у 2007 р. У його творах недомовленість, якась таїна. Вони трохи віддалено нагадують мереживо. Невимушено, в оптимістичній манері поет читав вірші, знайомив з творами різних періодів і різної тематики. Він представив на суд читацької аудиторії півсотні віршів, що присвячені красі, жінці, матері та природі. Яків Аронович намагається бути майстром віршованих пейзажів. Його твори глибоко філософічні. Його книга – лірична сповідь людини, котра прожила цікаве і змістовне життя. Життя... Воно дивовижне, непередбачуване, гірке і солодке, одноманітне і барвисте, часом сумне чи радісне, але дивовижне й цікаве. А найголовніше (що дуже шкода) — дається один раз. А от для чого ми приходимо в цей світ так і не знаємо. Знали б, напевно, виконували свій обов’язок ретельніше і чітко йшли до мети, а так... Живемо, мало що робимо, часто пливемо за течією і думаємо, що ми вічні. Та, на жаль, нема в цьому світі нічого вічного, все тлінне, мінливе і швидкоплинне. В цьому ми переконуємося, але вже проживши чимало на цій землі. Та життя — це справді велике диво! І саме нам випало щастя жити на дивовижній Землі. Тому треба цінувати кожну його хвилину, радіти сонцю і ранковій росі, вічним зорям у нічному небі, кожній квіточці, що прийшла у цей світ так само, як і ми; пташині, що виспівує хвалу життю радісно і невтомно. Ми повинні творити добро, вдосконалювати цей світ своїм розумом і чуйним серцем, адже у наших головах є винахідливий розум, а в серцях є любов, співчуття, жалість, ласка, доброта, чуйність, благородство... Яків Аронович сумує за щирістю почуттів, людською добротою. В одному з віршів Яків Аронович пише: «А хочеться просто звичайної посмішки І відблиску сонця в холодній воді».Своєрідними ілюстраціями до його творів стали виступи співачки Віри Мотчаної ( солістки ансамблю народної пісні і танцю «Лтава» імені В.Міщенка) та концертмейстра Марина Діденко( викладача Полтавської музичної школи № 2). Вони подарували присутнім невеличкий концерт з улюблених мелодій із радянських кінофільмів.

На вечорі прозвучало багато жіночої поезії. Читачки бібліотеки декламували свої вірші. Ці озвучені рядки знайшли свого слухача здебільшого вперше. Можливо тому, що жінкам більш природно, з меншою сором`язливістю висловлювати свої почуття, думки, переживання. Серед виступаючих прозвучали твори Ольги Ковальової «Самотність», «Вечірня сповідь». «Декорації осені» та інші. Найбільш хвилюючим став вірш «Поранений» про безстрашного воїна АТО. Людмила Костенко, бард і актриса майстерно виконала низку пісень про зиму: «Все було як сніг», «В місячному сяйві», «Дванадцять днів», які читачі зустріли бурхливими оплесками. Гумористичну сторінку вечора підготував Володимир Чістяков. А допомогли йому три активних читача бібліотеки – Олександр Бронніков, Володимир Лісовщіков та Наталія Щербина, виконавши запальний танок.

Вечір залишив приємне враження.Насправді, такі поетичні творчі зустрічі напрочуд корисні і для тих, хто робить перші кроки у поетичному мистецтві, і для тих, хто вже впевнено стоїть на творчих «ногах» поезії. Головне – це впевненість у собі, у своїх силах. Упевненість у тому, що творчий розвиток, зокрема поетичний, незалежно від того, як він буде сприйнятий оточенням, має місце у житті кожного. Не треба соромитися, можливо, інколи нескладних рим, невлучних епітетів, браку доречних слів. Треба завжди йти далі, творити…писати…мріяти…

Оксана Кравченко, 14.01.2016, 13:101197
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад