×

21 листопада – День Гідності та Свободи

День Гідності та Свободи – свято, яке відзначається в Україні щороку з нагоди початку двох Майданів: Помаранчевої революції (2004 рік) та Революції гідності (2013 рік).

З 2004 по 2011 роки відзначалося як День Свободи – на честь Помаранчевої революції. Свято було скасоване з приходом до влади Віктора Януковича. Замість Дня Соборності України та Дня
Свободи він запровадив День Соборності та Свободи України, який відзначався 21 січня. 13 листопада 2014 року тодішній президент України Петро Порошенко відновив свято як День Гідності та Свободи.

Що передувало Євромайдану?

З приходом до влади Януковича та його команди в Україні розгорнулася масштабна кампанія неоголошеної русифікації. Економічним блоком Уряду був узятий курс на згортання малого
бізнесу та розширення великого. Це рішення цілком відповідало інтересам політичних сил, які представляв Віктор Янукович, і було направлене на збільшення статків власників великих
підприємств, значна частина яких у майбутньому склала так звану сім’ю Януковича. Подібний економічний курс призвів до деградації фінансової системи країни. За період перебування цієї команди при владі боргове навантаження на економіку зросло на $40 млрд, а золотовалютні резерви НБУ зменшились на $20 млрд.

21 квітня 2010 року Віктор Янукович підписав із тодішнім президентом Росії Дмитром Медведєвим так звані Харківські угоди, згідно з якими перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Севастополі було подовжено з 2017 року, коли спливав термін його базування, до 2042 року (з автоматичним продовженням ще на п’ять років). Усе це в обмін на здешевлення для України російського газу. Підписання угод викликало в країні обурення.

Опозиція розцінила цю подію як таку, що суперечить Конституції України. Наявність широкого спектру передумов у культурній, економічній, правовій, соціальній та інших складових суспільного життя призвели до виникнення в країні наприкінці 2013 року класичної революційної ситуації.

Останнім поштовхом до цього стала відмова влади від підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, яка впродовж кількох років готувалася відповідно до законодавчо закріплених пріоритетів зовнішньої політики країни.

При цьому було проведено 21 раунд переговорів щодо власне підготовки та 18 раундів переговорів щодо створення зони вільної торгівлі. 11 листопада 2011 року в Брюсселі в ході завершального 21-го раунду переговорів були узгоджені всі положення тексту Угоди.

Однак 21 листопада Кабінет Міністрів України на своєму засіданні ухвалив розпорядження, згідно з яким процес підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, а також
рішення Кабінету Міністрів України від 18 вересня 2013 року було призупинено. У великій мірі це стало наслідком тиску Росії на Януковича і його уряд.

Початок протестів

Від самого початку активної фази протестів мітингувальники обрали курс на мирний характер протестів. Однак уже 30 листопада сили правопорядку вчинили розправу над студентами. У відповідь на Михайлівській площі виник стихійний мітинг, де лідери трьох
опозиційних партій Віталій Кличко, Олег Тягнибок і Арсеній Яценюк оголосили рішення про створення Штабу національного спротиву. А 1 грудня, у річницю референдуму про суверенітет 1991 року, на майдани і вулиці Києва вийшли, за різними оцінками, від 500 тисяч до мільйона протестувальників. Цього ж дня відбулася спроба штурму Адміністрації Президента і був створений координаційний центр Євромайдану в Будинку профспілок. А 8 грудня в Києві відбувся «Марш мільйонів» – Народне віче із чисельністю, за різними оцінками, понад мільйон учасників. Подібні марші пройшли у багатьох обласних центрах, зокрема й у Полтаві. У столиці
мітингувальники ухвалили рішення про початок блокування Адміністрації Президента, будівлі Уряду та інших установ.

Януковичу висунуто ультиматум із загрозою розпочати блокаду його резиденції «Межигір’я». Цього ж дня в Києві був знесений пам’ятник Леніну. Відтоді фактично щодня відбувалися сутички мітингувальників з правоохоронцями.

Поштовхом до виходу протистояння за мирні межі стало ухвалення
Верховною Радою репресивних, на думку прихильників євроінтеграції, «диктаторських законів», що відбулося 16 січня. Наступного дня низка громадських організацій оголосила повну
мобілізацію на майдані Незалежності в Києві. Вони закликали до «масового і негайного опору злочинцям при владі». В останній фазі протистояння провладні силові структури масово використовували та застосовували проти протестантів на ураження автоматичну
зброю, снайперські гвинтівки та бронетранспортери.

Повалення режиму Януковича

28 січня прем’єр Микола Азаров подав у відставку «з метою створити додаткові можливості для суспільно-політичного компромісу, заради мирного врегулювання конфлікту». Президент її прийняв і підписав відповідний указ про відставку прем’єр-міністра та Кабінету
Міністрів України. Верховна Рада скасувала дев’ять із 11 законів, які були ухвалені 16 січня в «ручному режимі», і ухвалила закон про амністію, відповідно до якого вона поширюється лише на «мирних мітингувальників» та за умови звільнення адміністративних приміщень.

Генеральний Прокурор України Віктор Пшонка заявив, що буде закрито 108 справ, від відповідальності протягом місяця будуть звільнені 268 осіб.

Однак влада не виконала всі свої обіцянки, і протистояння тривало. 17
лютого Штаб національного спротиву ухвалив рішення про початок «мирного наступу». 18 лютого, коли Верховна Рада мала розглянути зміни до Конституції, до будівлі Парламенту підійшли протестанти. Спецпідрозділи зустріли мітингувальників водометами та газом.
Це призвело до поновлення жорстокого силового протистояння між повстанцями та силовиками. Бойові дії вже велися і з застосуванням вогнепальної зброї.

Кілька людей з обох боків загинуло. На ранок 19 лютого число загиблих становило 25 осіб: дев’ять співробітників силових структур і 16 мирних громадян та бійців самооборони Майдану. Цього дня
МВС уперше офіційно визнало, що застосовувалася вогнепальна зброя.

20 лютого після переговорів європейських міністрів і опозиції з Януковичем він погодився на дострокові президентські вибори не пізніше грудня 2014 року, а протиборчі сторони мали були
здати зброю протягом 24 годин. Інформація від лідерів опозиції про результати переговорів викликала обурення Майдану, адже саме в цей час перед головною сценою проносили труни із загиблими повстанцями. Вважається, що цього дня і Росія розпочала спецоперацію із захоплення Криму, яка надалі переросла в російську збройну агресію проти України та війну на Сході України.
21 лютого Верховна Рада України, де фракція Партії регіонів, яку напередодні покинуло чимало депутатів, уже не мала вирішального впливу, повернула в дію Конституцію 2004 року; підтримала
законопроєкт, який декриміналізував статтю, за якою було засуджено Юлію Тимошенко (дозволивши таким чином її звільнення); відправила у відставку в. о. міністра внутрішніх справ Віталія
Захарченка. А наступного дня подав у відставку і Голова Верховної Ради України Володимир Рибак, новим спікером обраний Олександр Турчинов.

Сам Віктор Янукович тим часом вилетів до Харкова, де мав намір узяти участь у «з’їзді депутатів усіх рівнів», на якому нібито планував проголосити утворення нової держави в південносхідних регіонах України. Однак з’їзд так і не відбувся, а Янукович утік спершу до
Криму, а потім – до Росії. 22 лютого Верховна Рада України 328 голосами підтримала постанову «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України». Відповідно до постанови Віктор Янукович оголошувався таким, що в неконституційний спосіб самоусунувся від виконання ним своїх конституційних обов’язків.

Так завершилися події Майдану-2014, які й дістали визначення як
Революція гідності. Офіційно вважається, що тоді загинуло 107 учасників протестів, яких пізніше назвали Небесною Сотнею. Однак розслідування всіх обставин їхньої загибелі та інших злочинів
режиму триває досі. Як і війна на Донбасі, яку спровокувала Росія одразу після окупації Криму.