23 вересня 1943 року Полтава була звільнена від німецько-фа-
шистських загарбників. Чимало наших воїнів поховали в Петровському парку, а з 1969 року їхні останки перенесли на новостворений меморіал Солдатської Слави. Наше місто вперше за ці роки відзначає цю подію в умовах війни, і рядки вірша, на-
писаного 1962 року, мимоволі викликають певні історичні паралелі…
Як в бронзі каштани,
Десь птахам відліт
У небі яснім просурмило,
І листя вітрець обганяє із віт,
Вінками кладе на могили.
На плити сталеві, де гористі слів
Навіки вкарбовано в дати
Великих походів, жорстоких боїв,
Як грізно ревіли гармати.
І роки минули, дерева зросли
Над бруком гілля, наче арки,
Ті крони дуби і каштани сплели
У тихім замріянім парку.
Ти вийди туди, коли ранок стріча
Із далечі сонце казкове,
Прислухайсь: в могилах вони не мовчать,
Замри – і почуєш їх слово.
Воно і до тебе, і в серце моє
Як сурма, як поклик солдата,
Щоб пісня, що нині, як повінь, встає,
Повік залишилась крилата.
Летіла над рідним над полем твоїм,
Над містом весняним завзято,
Ніколи щоби не здригнувся твій дім
Від грому лихого гармати.
Щоб в світлій колисці веселка цвіла
Твого і мого немовляти,
Щоб сльози печальні свої не лила
По сину убитому мати.
Прислухайсь… Згадаєш, як грози гули
І падали друзі, як клени.
Отак і вони у бою полягли
В надії на тебе, на мене.
…Як в бронзі дерева. У небі хмарки
Пливуть, наче лебеді білі.
І сипляться в трави каштани дозрілі,
І тягнуться к сонцю берізки, дубки.
Я вийду, погляну при ранній зорі,
А вже на могилах тих квіти.
То значить по парку пройшли школярі
То, може… онуки їх, діти.
Чи, може, робочі, на труд ідучи
До дужих верстатів і кранів,
Чи ті, що з роботи ішли уночі,
Поклали ті квіти духмяні.
О, ні, я байдужим цей парк не пройду,
Де крони дерева схилили,
І пісню гарячу свою покладу
На їхні братерські могили.
Як воїн схилюся – уклін їм, уклін.
Дам клятву незламну солдата:
Щоб квітнуло вічно життя на землі,
Щоб вічно мовчали гармати!
Петро ГОРЕЦЬКИЙ
