×

25 липня 1687 року гетьманом України було обрано Івана Мазепу

Цього дня, 25 липня 1687 року, 334 роки тому на річці Коломак відбулася рада, на якій гетьманом України було обрано Івана Мазепу. Козацька рада відбулася в оточенні московських військ та присутності урядовців із Московії.

Мазепа змушений був підписати Коломацькі статті, які являли собою двосторонній договір між українським гетьманом І. Мазепою й старшиною (з одного боку) та московськими царями Іваном, Петром та царівною Софією (з другого). Свою назву вони отримали від місця розташування українських та московських військ — поблизу річки Коломак.

Згідно з літописом С. Величка це місце описується так: «Головні ж московські й козацькі війська, що були на Коломаку, де брід Буцького…потім…учинили вони для вибрання нового гетьмана чорну, чи загальну, раду, виїхавши зі свого обозу в поле на простір». Важливим джерелом із визначення місця Коломацької ради є щоденник П. Гордона. Він зазначив, що військо, дійшовши до лівого берега річки Коломак, стало на нічліг за 4 милі (35 км) від Полтави…Отже це місце – брід Буцького поблизу Чутового, що на Полтавщині.

В основі Коломацьких статей були покладені попередні українсько-московські договори, які укладалися гетьманами з московськими царями протягом другої половини XVII ст., і які дедалі в більшій мірі погіршували правове становище Гетьманщини. Але і містили ряд положень, які суттєво відрізняли ці документи. Договір складався із 22 пунктів, як і містили пропозиції гетьмана і старшини з одного боку та від імені царів – з іншого.

Ст. 1 договору містила загальне твердження про те, що царі пожалували Військо Запорозьке колишніми правами і вольностями.

Ст. 2 передбачала присутність московських військ в Україні, зокрема у Києві, Переяславі, Чернігові заради оборони від зовнішніх ворогів та для підтримання внутрішнього спокою. Крім того у ст. 17 передбачалося розквартирування московського стрілецького полку у столиці Гетьманщини – Батурині та їх утримання за рахунок гетьманського скарбу. Тобто гетьман від нині перебував під постійним контролем з боку Москви. Змінена була з обмеженням гетьманської влади і ст 4. Якщо раніше цар міг видавати жалувані грамоти на маєтності лише особам, яким ці маєтності надані за гетьманськими універсалами, то тепер законну силу отримували будь-які царські грамоти, видані старшині або значним особам без гетьманських універсалів.

Ст. 6 докорінно суперечила вільним виборам гетьмана, коли Військо Запорозьке повинно було лише повідомляти про обрання нового гетьмана. Віднині «без чолобиття і без указу великих государів старшині і всьому Запорозькому війську гетьмана не обирати, так само і не відставляти від гетьманства».

Ст. 7 передбачала «гетьманові не мати без відома своїх государів жодних письмових кореспонденцій з жодними государями».

У ст. 10 зазначалося, щоб козаки та старшина стежили за гетьманом, не слухали його, коли він розпече якісь «ссоры», й доносили цареві. Ця стаття дала в руки старшини легальний спосіб інтригувати проти гетьмана, посилати на нього доноси цареві й цим давати в руки московського уряду матеріал для скинення гетьмана.

Ст. 11 забороняла гетьману «без відома царської величності» змінювати генеральну старшину. Ці внесені додатки означали, що генеральна старшина ставала значною мірою незалежною від гетьмана і мала змогу напряму звертатися до Москви, що по суті й руйнувало державний устрій.

Ст. 14 забороняла українським мешканцям торгувати в Московській державі вином, тютюном, бо це завдавало збитків царській скарбниці. А за ст.19 введенням московської грошової одиниці – мідних чехів ставилася під контроль українська торгівля та економіка, щоб ці чехи населення приймало нарівні з іншими чужоземними монетами під загрозою кари на горло за невиконання наказу.

У ст. 19 вміщувався наказ гетьманові й старшині «всілякими мірами й способами з’єднувати малоросійський народ з великоросійським народом і приходити до міцної згоди через шлюби та інші дії, щоб бути під одною державою спільно…» В наведеному указі, перше, констатується, що існує окрема Українська держава під регіментом гетьмана та що населення цієї держави – «народ малоросійський» – має з народом великоросійським спільну лише «єдину християнську віру». Тому, по друге, наказується, щоб надалі так не було…

За ст. 7 та 16 гетьман зобов’язувався направляти козацьке військо на війну із Кримським ханством та Туреччиною. Тобто козацьке військо повинно було брати участь у всіх збройних конфліктах на боці Москви.Коломацькі статті все більше обмежували владу гетьмана України в справі розпорядження військовими землями, обмежили право Війська Запорозького в справі вибору й скинення гетьмана (ст. 6), ствердили заборону закордонних відносин (ст. 7), підтвердили право й обов’язок старшини доглядати й доносити на гетьмана (ст. 10), знову привернули право утримувати наймані війська (ст. 13), в ст. 19 Коломацького договору вперше поставлено питання про необхідність тісної злуки України з Москвою й про знищення національної окремішності народу українського.

Реалізація Коломацьких статей ставала справою нового гетьманського уряду. Багато чого залежало від того, як буде діяти особисто Іван Мазепа.

Відомо, що 22 роки гетьманства Мазепи – це був час бурхливого економічного та культурного розвитку України, а 1708-1709 роки – час великого зриву гетьмана І. Мазепи був спробою домогтися незалежності України.

Як зазначив В. Антонович: «Коли придивитися до діяльності Івана Мазепи, то можна переконатися, що він був дуже щирим і гарячим патріотом, бо завжди дбав про повну автономію свого краю».