Називався цей радянський фільм дуже красномовно – «Про це забувати не можна». Тепер його мало де можна побачити, окрім хіба що в Ютубі та на специфічних «кіноманських» сайтах. То чому ж стрічку з такою назвою забули?
Дія фільму відбувається після Великої Вітчизняної війни в одному з міст Західної України. Видатний український письменник-комуніст Олександр Гармаш написав книгу, в якій затаврував ворогів миру. За законами радянських ідеологем, іноземна агентура прагне ліквідувати письменника-борця, організовуючи через місцеву газету його цькування. Та оскільки похитнути стійкість письменника не вдається, вороги намагаються вбити Гармаша. Здійснити свої підступні плани їм заважає пильність радянських людей. Паралельно з основною драматичної колізією у фільмі розгортається лінія студента-поета Ростислава Данченка, якого вороги намагаються втягнути в злочинну діяльність.
В основу фільму покладена реальна історія життя Ярослава Галана (1902-1949), українського письменника і публіциста, вбитого ніби то «бандерівцями». Однак у фільмі відповідно до пануючої в ті роки в радянському мистецтві теорією безконфліктності герой залишається живий.
Однак не лише це видається у фільмі дивним. Ще дивнішим виглядає те, що фільм про Україну було знято на московській студії ім. М.Горького, тому у фільмі майже всі головні ролі грають російські актори.
Наприклад, «всесоюзний Штірліц» В’ячеслав Тихонов виконує тут роль молодого… українського патріота-націоналіста. Знялися у фільмі і такі відомі актори як Микола Крючков, Олена Гоголєва, Лідія Смирнова, Ольга Жизнєва, Георгій Юматов, Микола Плотников, Віра Орлова… Українцям же дісталося всього дві ролі: Сергій Бондарчук грає самого Гармаша, а Олександр Хвиля – ректора університету Коршуна.
Для нас же у цьому фільмі цікавою є маловідома пісня про Полтаву відомого композитора Матвія Блантера, яку виконують Олександр Хвиля і Микола Крючков.
