23 листопада біля Полтавського обласного музично-драматичного театру ім.М.В.Гоголя студенти осередку Української академії лідерства провели акцію «Непораховані». На очах у сотні полтавців вони влаштували справжній перформанс. Під час оголошення цифр загиблих українців молодь падала на асфальт, демонструючи, що люди помирали прямо на вулиці.
Студентка УАЛ Дар’я Товстенко приїхали з Сум донести полтавцям, наскільки важливо цінувати життя:
– Ми хочемо показати, чим харчувалися під час Голодомору. Це буде суп з кори, хвоя і «лєпєшки», зроблені з води, солі й борошна. Так люди зможуть відчути на смак усю трагедію Голодомору.
Під час акції всі охочі мали змогу скуштували їжу, яку готували українці в період 1932–1933 років, щоб вижити в умовах голоду. Враженнями про їжу ділиться студент Полтавського коледжу нафти і газу Віктор Шкребет:
– Аромат чаю – набір лікарських трав. А печиво схоже на засмажений сирник. Звісно, у наш час такого не їдять. Але раніше воно здавалося делікатесом. Живеш тепер спокійно, задумуєшся, що людям узагалі не було чого їсти.
Український інститут національної пам’яті не залишився осторонь. Його працівники підготували стенди з фотографіями, документами та свідченнями часів геноциду. Регіональний представник УІНП Олег Пустовгар говорить, що, за підрахунками істориків, на Полтавщині від голоду померло близько мільйона людей:
– І навіть ця цифра підкреслює геноцидний характер Голодомору. Мільйони українців залишились невідомими, безіменними та непорахованими.
На імпровізованій сцені біля театру ім.М.В.Гоголя народний театр «На Павленках» віршами та піснями згадав події 1932–1933 років. Учасник театру Семен Білоконь зауважив, що кожен повинен знати і пам’ятати історію свого народу:
– Мільйони людей померло в ті роки, серед них були і діти. Моя бабуся застала ті жахливі події.
До полтавців звернувся архієпископ Полтавський та Кременчуцький УПЦ КП Федір:
– Раніше говорили: навіщо нам постійно плакати і згадувати трагічні сторінки нашої історії? Ще донедавна про цей злочин проти українського народу мовчали, бо злочинці хотіли стерти його з пам’яті землі. Ми маємо пам’ятати Голодомор, щоб нас визнавали інші держави. Усе залежить від нашої згуртованості, стійкості й усвідомлення.
Після його слів відбулася хвилина мовчання. Хресною скорботною ходою з колосками в руках та запаленими лампадками присутні рушили вулицею Соборності до Свято-Успенського кафедрального собору. Закінчили вшанування короткою заупокійною панахидою.
