Наша країна переживає нелегкі часи, а жорстока сучасність щодня кидає нам все нові й нові виклики. На сьогодні українське суспільство стрімко розшаровується, а соціальні інститути занепадають. І якщо доросла людина ще якось може собі зарадити або хоча б принаймні розуміє, де шукати підтримки, то діти, на жаль, позбавлені й цього. Усе більше й більше маленьких українців, не витримавши тиску життєвих проблем, вдається до крайнього кроку – тікає з дому на вулицю. Цей крок вирішальний у кожному дитячому житті, а для декого він має ще й трагічні наслідки. Щоб попередити дитячу безпритульність та вчасно розпізнати підліткову кризу, кореспондент «ПВ» поспілкувався з представницею ВГО «Магнолія» Юлією Дунаєвською, яка вже близько трьох років допомагає в розшуку безвісти зниклих дітей по всій території держави.
На початку розмови фахівець зізналася, що, влаштовуючись на роботу, не була до кінця впевнена у правильності свого рішення:
– Багатьом з дитинства запам’яталася програма на телебаченні, де показували страшні кадри зниклих безвісти дітей та прохали допомогти їх знайти. Ці фото досі стоять у мене перед очима, адже тоді це було неабияк страшно і ніяк не поєднувалося з поняттям дитинства у звичайному сенсі цього слова. Тож коли після закінчення вишу мені випала нагода попрацювати в «Магнолії», я до останнього вагалася, оскільки передбачалася не лише значна відповідальність, але й емоційне навантаження та стрес. Проте зовсім скоро я зрозуміла, що цінності організації подібні до моїх особистих. На сьогодні можу з упевненістю сказати, що діяльність організації мене по-справжньому захопила і стала невід’ємною частиною життя.
Окрім цього, Юлія Дунаєвська зауважила, що один з принципів роботи організації – позитивна інформаційна фіксація на успішно завершених пошуках:
– Тут неможливо витримати, якщо весь час думати про трагічні випадки та жити в постійній тривозі. Така тактика не лише не приносить моральної користі, але й заважає нинішнім пошукам. Спілкуючись з батьками, ми в жодному разі не допускаємо навіть маленького натяку на те, що ситуація складна або проблемна. Кожен з наших працівників щиро вірить в успіх пошуків та докладає максимум зусиль для цього. І ця віра виправдана, оскільки відомі численні випадки, коли зниклу дитину знаходили через два, сім, а то й десять років.
Утеча дитини: алгоритм дії спеціалістів
Щодо самого алгоритму дії у випадку зникнення неповнолітнього в працівників, за словами Юлії, є чітка інструкція, випрацьована на основі спільного досвіду 32 європейських країн, де діють подібні організації. Так, для початку пошуків передусім необхідне підтвердження факту зникнення дитини від органів НП. Окрім цього, працівники якомога оперативніше зв’язуються з батьками, щоб отримати повну інформацію та почати формувати оголошення та відеоролики:
– Номер нашої гарячої лінії 116-000 безплатний, і кожен, хто до нас звертається з такою бідою, отримує кваліфіковану первинну психологічну допомогу та підтримку. Водночас ми перевіряємо дані про зниклого, і, якщо інформація підтвердилася, залучаємо потужний медіа-контент, щоб прискорити пошуки та збільшити шанси на успіх. Проте навіть у такі моменти багато з батьків передусім переймається власною репутацією та не дає згоди на розповсюдження інформації. Це не лише проблема конкретної родини чи самих батьків, це біль усього нашого суспільства, яке в основному зосереджене на осуді та плітках. Адже, коли трапляється така біда, не час думати про те, що скажуть сусіди та знайомі. Відлік іде на години, і дитина перебуває в потенційно небезпечних для життя та здоров’я умовах, – каже Юлія Дунаєвська. – Інформацію ми передусім поширюємо через популярні соціальні мережі, як-то «Фейсбук», «Твіттер» та «Інстаграм». Окрім цього, оголошення розміщується на нашому сайті і виходить у телевізійній програмі на 27 українських телеканалах.
Також Юлія Дунаєвська додала, що завдяки партнерській допомозі в Києві є змога друкувати орієнтування у метрополітенах, вокзалах та розміщувати заклики про пошук на сітілайтах та бігбордах:
– У таких оголошеннях ми зазвичай розміщуємо фотографію дитини, основну інформацію про неї та особисті прикмети. Нам важливо, щоб кожен перехожий міг без проблем упізнати розшукуваного в натовпі чи просто на вулиці, адже це один з основних шляхів пошуку. Нам телефонують звичайні перехожі та розповідають, де бачили зниклого. Завдяки таким небайдужим громадянам за весь час існування проєкту ми віднайшли близько двох тисяч дітей.
Негативний фактор суспільства: НЕнадумана проблема…
Фахівець каже, що, на жаль, у суспільстві укорінилися твердження: «Якщо тікає, то його дома кривдять», «Із такою родиною все одно краще на вулиці жити» та «Якщо втік, то й шукати не слід, схаменеться – сам прийде». Такі думки не лише хибні, але й повсякчасно призводять до трагічних випадків за участі дитини:
– У жодному разі не слід думати, що вулиця – це місце, де неповнолітній щось зрозуміє та переосмислить. Тяжкі умови та сумнівні знайомства не допоможуть порозумнішати тому, хто втік зопалу, а лише призведуть до кримінальних вчинків або до скоєння суїциду. Треба розуміти, що дитина психологічно слабка, і будь-яка зміна звичних умов – це значний стрес, який ламає її та змушує накладати на себе руки. У випадку, якщо ви дізналися про таку ситуацію, то замість осуду краще підтримайте родину, допоможіть у пошуках або ж принаймні поширте інформацію про зникнення. Це принесе реальну користь.
Окрім цього, Юлія Дунаєвська зауважила, що в організації немає волонтерських загонів у різних містах. Тож, щоб допомогти у розшуку дітей, слід уважно стежити за новинами на телебаченні чи у соціальних мережах, а у разі появи дитини телефонувати на гарячу лінію ВГО. Завдяки такій уважності та небайдужості можна врятувати не одне дитяче життя.
За досвідом та статистикою, найважливішою для пошуків стає перша доба. Попри поширену з фільмів інформацію про три доби, зволікати не слід, адже понад 90% дітей знаходиться саме впродовж першої доби. Також вона розповіла, що торік на Полтавщині за допомогою «Магнолії» розшукали 13 дітей, з яких 12 випадків були успішними. Останній, на жаль, став суїцидальним:
– Слід розуміти, що діти зникають з будьяких сімей, незалежно від матеріальних статків та соціального прошарку. І якщо раніше це були переважно 15-річні підлітки, то тепер вік потенційно свідомих утікачів знизився до 10–12 років. Вважаю, що це пов’язане з розвитком сучасних технологій, завдяки яким у досить ранньому віці діти починають розуміти та сприймати багато дорослих речей. Поряд з цим постає проблема відлюдькуватості дітей не лише в колективах, а подекуди навіть у сім’ях. Часто трапляється, що дитина не може розповісти про свої переживання, тож утеча – це спосіб привернути увагу до своїх проблем.
З огляду на це Юлія Дунаєвська радить батькам частіше цікавитися життям дитини та намагатися стати для неї другом, а не суддею. На її думку, приклад такого спілкування між близьким оточенням батьків позитивно впливає на емоційний стан сина чи доньки та стає взірцем довірливих взаємин у родині:
– Діти дуже емоційно реагують на багато життєвих ситуацій. Це перші романтичні почуття, булінг, проблеми з навчанням та сімейні сварки. Особливо це стосується сімей, де діти стають заручниками стосунків між подружжям, позаяк це додаткове навантаження на їхню психіку. Тож спілкуючись з дітьми, непотрібно зопалу казати все, що на думці, а зрозуміти, що твої слова можуть мати незворотні наслідки. Хай це не дасть стовідсоткової гарантії, що дитина не втече через сварку, але значно знизить шанс на такий крок.
Як навчити неповнолітнього безпечної поведінки та де знайти корисні поради
І хоч за статистикою із ста випадків зникнення лише один має ознаки кримінального злочину, однак з дитиною постійно потрібно проговорювати правила безпечної поведінки в суспільстві, зокрема у соціальних мережах та у нестандартних ситуаціях, щоб ті не стали легкою здобиччю для кривдника. Фахівець підкреслила, що на сайті ВГО «Магнолія» у вкладці «Корисно знати» розміщено багато відповідної інформації для батьків, педагогів та тих, хто цим цікавиться. У вигляді статей та відеоматеріалів кожен знайде поради провідних психологів та коментарі експертів з тих чи тих життєвих ситуацій:
– Навіть при всьому бажанні ми не можемо нав’язувати свій контент тим, хто переконаний, що з ним та його родиною такого ніколи не станеться. Безумовно, нам хочеться, щоб батьків, які вважають цю інформацію потрібною, було більше, а дітей, які тікають з дому, навпаки, менше. Сучасна реальність достатньо жорстока та невблаганна. Тож сподіваюсь, що ця інформація спонукатиме читачів замислитися над актуальністю проблеми зниклих дітей та сприятиме зміні ставлення до цього явища в суспільстві. Бувайте здорові та бережіть себе та свої родини!
