×

Чим відлякує полтавців тротуар на вулиці Івана Мазепи?

Якщо і є де шукати в місті несправедливість, то однозначно поблизу ЗОШ №28 та реабілітаційного центру для людей з інвалідністю. Щодня там, як і п’ять років тому змучені та зневірені полтавці йдуть розбитим тротуаром, а в цей час комунальники за наказом керівників міста перекладають нормальну плитку в центрі міста, імовірно керуючись високим почуттям естетизму та прагненнями до світової гармонії. Проблеми ж звичайних полтавців представників коаліції Удовіченка та Шамоти принципово не хвилюють, адже з вікон їхніх осель та робочих кабінетів людей просто не видно, тож і уваги на них звертати просто не слід.

Пенсіонерка Ніна Румань проживає у цьому мікрорайоні досить тривалий час. За її словами, пішохідна доріжка тут завжди була трішки «недолугою», однак те, що коїться з нею останні кілька років взагалі виходить за усі припустимі рамки:

– Ходжу цією дорогою постійно, тож неодноразово ставала свідком, як люди падали чи отримували серйозні травми. Особливо таких випадків більшає взимку, коли через нечищені кучугури люди ризикують послизнутися чи шугонути у притрушену яму. Ы падають таки! Саме так покалічилася одна моя знайома, яка взимку йшла з паличкою цим тротуаром. По своїх справах вона так і не дійшла, адже майже одразу підвернула ногу і на додачу до післяопераційного періоду ще й в подальшому довго не могла нормально ходити.

Окрім цього вона додала, що в одному з кінців тротуару знаходиться відкритий люк. Його постійно закривають працівники водоканалу, але з не відомих причин покриття постійно провалюється створюючи загрозу для дітей, які там бавляться та неуважних дорослих.

А інша жителька мікрорайону Людмила Мітенко додала, що через розбиту дорогу їй доводиться збільшувати маршрут та йти в обхід. Нерідко це збільшує шлях майже вдвічі. Для літньої жінки з хворими ногами це справжнє випробування. Її подруга, Ніна Осадчук наголосила, що для неї є нестерпним бачити, як відвідувачі  центру реабілітації долають цю «смугу перешкод», аби отримати необхідні процедури. Тим паче, що останнім часом через негоду та недолугу роботу комунальників у них виникла нова загроза – старі сухі гілки, які після сильного вітру падають вниз прямо на пішохідну частину. І помітити це заздалегідь чи якось уберегтись просто неможливо – доводиться розраховувати виключно на Ангела Охоронця та Божу милість.

Лідія Бабеня зауважила, що окрім цих проблем через неосвітленість та занедбаність території тут нерідко «відпочивають» сумнівні компанії наркоманів та пияк, а також трапляються пограбування:

– Півтора роки тому там пограбували мою знайому. Вона йшла в обідню пору влітку, але це не уберегло її від « жвавого» молодика, який силоміць зірвав з жінки коштовний кулон з ланцюжком. Навіть оперативне залучення поліції та самостійні пошуки не змогли повернути їй цінну річ. Адже це був дарунок її чоловіка, який він привіз для неї з Австралії. А до того там же пограбували іншу мою знайому. У тому випадку її ззаду почав душити невідомий, намагаючись розірвати ланцюг з прикрасою. Не допомогли жінці навіть примітивні прийоми самозахисту, адже зловмисник був значно сильніший та спритніший за неї. А вона через хворі ноги не могла в достатній мірі дати відсіч, або ж просто втекти. Врятував лише щасливий випадок: з-за сусіднього будинку виїхав на велосипеді зовсім маленький хлопчик, який побачивши це, почав на всю вулицю голосно кликати бабусю на допомогу. Цього було достатньо, щоб злодій почав тікати, але поваливши жінку на землю, майже миттєво зник з частиною ланцюжка. І це навіть не темна пора доби та сумнівні закутки в дворах чи за гаражним масивом. Це звичайна прохідна вулиця, де жінок, чиїхось матерів, доньок, дружин та сестер можуть запросто скривдити пограбувати, або ж навіть зґвалтувати. Це не нормально коли центр міста ввечері переливається та іскриться усіма вогнями, а також активно патрулюється поліцейськими, тоді як ми вимушені на свій страх і ризик йти темною стежкою повз ті кущі. І для кожної жінки цей похід в аптеку чи за хлібом невідомо чим зможе закінчитися, адже рятувати її у випадку чого просто нікому.

Як бачимо,  проблем для 500-метрового тротуару більше ніж багато, однак міська влада і далі уперто закриває на них очі. Та обурені люди більше не згодні на те щоб їх ігнорували, доведені до відчаю вони вимагають аби комунальники якомога швидше привели до ладу цю ділянку. Адже будь-якому терпінню є межа і відчувати себе загнаним у глухий кут не любить ніхто. І тих хто систематично вже як чотири роки заганяє полтавців у нього, містяни восени на виборах не вибачать.