×

«Дім, як грім». Полтавський краєзнавчий: музей та мистецький об’єкт

Російський імператор називав цю споруду шкідливою, адже вважав, що деякі її елементи були прямим нагадуванням про козацьке минуле краю. Гітлерівські війська в роки Другої світової війни, відступаючи, спалили її. Радянська влада під час реставрації намагалася надати будівлі такого вигляду, який відповідав би комуністичній ідеології: різнокольорову черепицю змінили на червону, а вбудовані у вікна шестикутні зірки, які активно використовувати як орнамент у культовій українській архітектурі, поміняли на п’ятикутні, щоб будівля вписувалася в комуністичну ідеологію… Будинок відновили і нині – це приміщення музею та мистецький об’єкт.

Розташований в історичному центрі міста, Полтавський краєзнавчий музей є не лише одним із найбільш відвідуваних культурних закладів міста, а й справжньою архітектурною перлиною, що гармонійно поєднала модерний і народний стилі. Хоча будівля колишнього губернського земства могла б бути зовсім іншою – в дусі ренесансу та класицизму, якби в справу не втрутились українські митці. Побачивши вже затверджений наприкінці 1902 року проєкт земського архітектора Олександра Ширшова, художники Сергій Васильківський та Опанас Сластьон розкритикували його за банальність і закликали місцеву владу звести в історичній частині Полтави оригінальнішу споруду. Під тиском громадськості земство погодилося провести в червні 1903 року відкритий конкурс, у якому переміг проєкт новатора української модерної архітектури Василя Кричевського. Про те, як він створював будівлю земства і як йому заважали це робити, можна написати не один детектив… Остаточно будівництво завершили 1908 року й освятили на Покрову.

1

Коли Сергій Васильківський приїхав подивитися на готову будівлю, він сказав: «Дім, як грім». Будинок земства було спроєктовано таким чином, щоб він вражав зовні. Потім, увійшовши в сіни, емоції композиційно набирали сили, а вже в головній купольній залі мав наступати апофеоз краси…

Для будівництва використали залізобетон та металоконструкції. Крім того, будівля земства стала першою в Полтаві спорудою з керамічною черепицею: до створення цього апофеозу Василь Кричевський залучив полтавських гончарів і керамістів, котрі виготовили тисячі плиток для зовнішнього та внутрішнього оздоблення споруди. За задумом митця, полив’яну синьо-зелену черепицю клали на даху в мозаїчному порядку так, щоб вона грала кольорами на сонці. Розповідають, що за виконанням цієї роботи Кричевський особисто стежив із даху на іншому будинку й за допомогою прапорців давав вказівки робітникам…

2

Василь Кричевський хотів зробити будівлю схожою на сакральну споруду: люди не бачать цього одразу, але зовнішні стіни мають ухил, вони не вертикальні, фасади сходяться догори, що відтворює тектоніку дерев’яних церков, яким надавали пірамідальної форми для більшої стійкості. Найпримітніше, що у екстер’єрі й інтер’єрі будівлі архітектор використав всі види мистецтва: кераміку, різьблення, текстиль, розписи на стінах… Керамічні вставки на фасадах у внутрішньому дворику музею виготовляли майстри-кустарі без художньої освіти, спираючись лише на власні відчуття. Кричевський наполягав на тому, шо тут має бути саме оця жива, народна кераміка, яка не має ознак якоїсь школи, не має ознак освіти. Проте фасад створювали професіонали з Опішного та Миргорода.

Попри те що для нас ця будівля є уособленням традиційної української архітектури, вона не характерна для тогочасного періоду. На той час це була абсолютно унікальна і водночас надзвичайно сучасна будівля: фахівці навіть не знали, як класифікувати цей об’єкт, казали, що це одночасно і німецька, і східна архітектура. Український архітектор, художник та етнограф Опанас Сластьон написав про появу українського стилю, відтоді й почали говорити про український архітектурний модерн.

Спочатку будівлю використовували як адміністративну: тут містилися робочі кабінети губернського земства, зали для внутрішніх зборів та публічних культурних заходів, а мансардний (горішній) поверх був переданий під експозицію музею, який спочатку мав назву «Природничо-історичний музей Полтавського губернського земства», тому й сьогодні загальна екскурсія музеєм розпочинається саме з відділу природи, який працює від самого заснування музею. У 1920-му всю будівлю віддали Центральному пролетарському музею Полтавщини.

Нині в будівлі розташований Полтавський краєзнавчий музей. Сьогодні у фондах музею – унікальне зібрання предметів старовини, побуту та народного мистецтва, у якому не лише місцевий матеріал, а й старожитності різних частин світу: Стародавнього Єгипту, Індії, Японії, Китаю, Індонезії. Справжня гордість музею – козацькі старожитності. А всього в музеї близько 300 тисяч експонатів. Серед них — колекції полтавської народної вишивки, ткацтва, килимарства, дерево-різьби, церковних речей… А ще археологічні, нумізматичні, природничі. Музей складається з таких основних відділів: природничого, археологічного, пізнього середньовіччя та нової історії (від козацтва до початку Першої світової війни), новітньої історії, етнографії. Крім цього, є відділи пам’яткознавства, реставрації, методичної, виставкової, освітньої роботи та інші. Музейники намагаються привабити відвідувача і заходами, і виставками, і новими експозиціями, та й за зачиненими дверима кабінетів вирує велика робота: реставрують експонати, досліджують архіви, готують нові експозиції та зберігають історії людей для наступних поколінь.

3

2013 року Полтавському краєзнавчому музею було присвоєно ім’я Василя Григоровича Кричевського. Його нащадки, що нині проживають в Америці, не втрачають зв’язки з полтавськими музейниками: листуються з науковцями, поповнюють фонди музею картинами.

Цей допис підготували бібліотекарі бібліотеки-філіалу № 1 Полтавської МЦБС.