Нещодавно в кінопрокат вийшла стрічка «Заборонений», у якій відобразили життя українського поета, перекладача і правозахисника Василя Стуса. Цей фільм наробив дуже багато галасу і став своєрідною подією в житті українського кінематографа. Кореспондент «ПВ» побував на прем’єрному показі картини в нашому місті, а також поспілкувався з Дмитром Ярошенком, актором, виконавцем ролі Василя Стуса, про те, як відбувалося його перевтілення у головного героя, закулісся зйомок та чи задоволений він результатом своєї роботи.
– Дмитре, ви чудово зіграли Василя Стуса у стрічці «Заборонений». Як довго втілювалися в образ, можливо, читали книги про поета, його твори? Розкажіть, як, власне, проходила підготовка до зйомок?
– Намагався все робити з легкістю. У мене було на це небагато часу. Пройшов два кастинги на цю роль. Перший відбувався у кінці лютого, другий – у квітні. Це було майже перед самими зйомками. Після першого відбору закрадалися думки, що мене взагалі не візьмуть. Під час очікування у мене вже йшла якась внутрішня робота над образом. Потім перечитав заново всі вірші Василя Стуса, його біографію. Можу впевнено сказати, що мені дуже допоміг досвід, який перед цим отримав у театрі, граючи різних персонажів. Чотири роки грав письменника, який жив в одній із країн із тоталітарним режимом, у виставі «Человек-подушка». Його за сюжетом підступно вбивають, як і самого Василя Стуса. Тому на зйомках фільму мені вже було легше вжитися в роль.
– Думаю, що вам не раз говорили про схожість зі Стусом…
– Так. Мені постійно про це говорять. Думаю, що це також вплинуло на те, що саме мене відібрали на цю роль.
– Що було найскладнішим під час зйомок?
– Саме перевтілення лишило на мені психологічний відбиток. Адже у Стуса було важке і трагічне життя, особливо його тюремний період. І це все треба було приміряти на себе. Стрес, переживання, душевні муки, сльози. Потім із цього стану виходив за допомогою медитації.
– Чи задоволені ви результатом своєї акторської гри?
– За цю роботу мені точно не соромно. Звичайно, можна шукати якісь там недоліки в сценарії, адже все життя письменника важко було вмістити в одну стрічку.
– Після виходу картини до вас дуже багато уваги. Люди підходять, просять сфотографуватися та взяти автографи. Чи не боїтеся цієї слави?
– Мабуть, я до кінця ще не усвідомив, що став відомою людиною. Поки що все добре. А далі подивимося…
– Які маєте захоплення?
– У дитинстві займався боксом, айкідо. Але на спорт часу не вистачає. Нині читаю священні індійські писання.
– Полтаву відвідали вперше?
– Ні. У вашому місті я вже вдруге. Першого разу сюди приїздив на екскурсію, як ще навчався в школі. Побував у всіх полтавських музеях та біля багатьох пам’ятників відомим людям, а також ходили до Білої альтанки. Але це було вже давно. Полтава мені дуже подобається – приїду сюди ще не раз…
