×

«Гадяцьке сафарі»: воєнна історія, що стала маркою

16 вересня в селі Веприк Великобудищанської громади,
що на півночі Полтавщини, відбулося урочисте погашення
першої в області марки воєнного часу «Гадяцьке сафарі». Як це
відбувалося та що передувало події, розповіли учасники заходу.

На жаль, погода того п’ятничного дня не радувала присутніх ласкавим сонечком, у сам час, коли мало відбутися спецпогашення марки, припустив сильний дощ. Проте настрій усіх, хто зібрався на
заході, був піднесеним. На місці, де на початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну розгорталися важливі для оборони області й країни події – де палили ворожу техніку, знищували окупантів, зібралося чимало людей.

До Веприка прибули представники влади Полтавщини, Великобудищанської громади, Укрпошти, територіальної оборони та Збройних сил, засобів масової інформації й, звичайно, місцеві жителі –свідки та учасники «Гадяцького сафарі». Цю назву, до речі, як розповів представник ТрО Тарас Солдатов, лютнево-березневе полювання на окупантів на півночі нашого регіону отримало
з легкої руки його товариша з Миргорода, який раніше проживав у Донецькій області. Народ у соціальних мережах підхопив, так і пішло. І нині воно досить влучно позначає як місцевість, де розгор-
талися події, – територію колишнього Гадяцького району, так і самі дії населення.

– Мисливці, браконьєри, лісівники разом із ЗСУ й теробороною – усі долучилися до «сафарі». Дзвонили, передавали дані щодо розташування чи пересування ворогів, лежали в полях, спостерігаючи за окупантами, валили дерева, підпалювали техніку. Росіяни тікали по лісах. Їх шукали, довго шукали, відловлювали, знаходили вже замерзлих, – говорить тероборонівець.

Як усе починалося
На територію Полтавщини російські війська зайшли 26 лютого. 27-го, як засвідчують знайдені у ворожій техніці документи, мали вже оточити Миргород (далі їм відкривалися б шляхи на обласний центр та Київ). Але завдяки патріотизму й самовідданості місцевих жителів так і не змогли туди потрапити, змушені були відійти.

– Як я зрозумів, росіяни заходили до нас через Тростянець, Чупахівку, Комиші, що в Сумській області, – пригадує голова Великобудищанської громади Микола Шаблій. – Приїхали у Веприк. А там міст перекритий…
На територію громади тоді зайшло до 155 одиниць техніки, потім іще. Це була славнозвісна, чи то пак уже сумнозвісна, неодноразово роз-
бита ЗСУ Кантемирівська дивізія. Молоді солдати, мобілізовані, строковики, яких перевели на контракти, пригадували учасники «Гадяцького сафарі». Основна маса окупантів облаштувала
собі позиції в лісі біля Веприка. Сиділи в танках або окопах, яких нарили тут немало. Намети не ставили. Зробили сигналки. Сміття кидали там же, де їли й спали. Такого непотребу досі чимало
розкидано по лісу: порожні пластикові пляшки, упаковки з-під консервів, пакунки для сухпайків – і 2015 року, і з терміном придатності, що мав закінчитися за день, а ще рештки медикаментів,
на яких можна прочитати про стресостійкість та 1960 рік… Пальне для своєї техніки росіяни брали на місцевій заправці для фермерів.
– Завдяки біноклю, який у мене був, я бачив, скільки перебуває тут техніки, скільки заправляється, – пригадує учасник «Гадяцького сафарі» Микола Дулич.

У плані поведінки окупантів Веприку, якщо можна так сказати, пощастило, тут вони не лютували. Значно гіршою ситуація, за словами очільника громади, була на Сумщині. Там стояли
бойовики з ОРДЛО, удмурти, буряти, процвітало пияцтво, стріляли. У Московському Бобрику росіяни пограбували крамницю, розстріляли машину старости, який їздив світло вмикав. У Веприку зірвали український прапор зі щогли (до речі, єдиний в області, та місцеві швидко повісили новий), проїхалися селом, вибили двері в порожньому магазині, нічого не забрали. Дехто навіть очі долу
опускав, коли говорив із Миколою Шаблієм: – Мене викликали на переговори. Наші казали: «Може, не поїдеш?». А хто поїде? Треба знати, що вони хочуть. Я 31 рік в армії був. Із 1984-го як пі-
шов, так і повернувся сюди тільки 2015-го. Служив на Донеччині, у Маріуполі…

– Щоб дуже нас лякати, то не лякали. Найстрашніше було, коли підривали заправку, – говорить учасник «Гадяцького сафарі» Анатолій Супруненко. – Тут трьох росіян поклали, коли вибухнула діжка. Того, що на «Уралі» був, викинуло.

Він маленький, там рука, як у мене три пальці. Обгорів повністю. Двоє намагалися втекти. Їх поклали наші. Це як зачистка була. Загалом на території Великобудищанської громади окупанти перебували до тижня. Їх ніхто не зустрічав із квітами, хлібом-сіллю. Бачили росіяни лише супротив. Мабуть, зрозумівши, що, коли будуть наступати, поляжуть усі, відійшли. Але при цьому, що дуже дивує місцевих жителів, залишили, не воюючи, відсотків десять техніки, із боєприпасами.

Чи боялися люди російських вояк? Певний острах, звісно, був, і це нормально. Але значно більшим було бажання вигнати ворога з рідної землі.

Населення швидко об’єдналося, не очікуючи на розпорядження влади, стало до оборони свого краю. За словами Тараса Солдатова, він не бачив, щоб люди так гуртувалися, за всі свої 40 років:

– Біля спілки учасників АТО їх стояло до кілометра черги, щоб записатися в тероборону, отримати зброю та захищати власну землю. Це все були звичайні люди.

Згуртованість виявилася шаленою. Народ робив усе, щоб не пропустити ворогів далі. Люди рахували танки, бойові машини, артилерійські установки й передавали їхні координати в штаб, перевіряли ситуацію після відпрацювання військовиками, самі нищили техніку. Наприклад, у Мартинівці підірвали три танки. У Веприку знищили САУ.

Загалом за час «Гадяцького сафарі» ліквідували близько 20 одиниць техніки окупантів, забрали 16 одиниць уцілілої. Та, яку захопили, нині працює на Збройні сили України на фронті. Серед експропрійованих у ворогів машин –«Урал» із боєкомплектом. Викрасти його вдалося Олександрові Сивашу. 28 лютого, каже, було за-
вдання дізнатися результати відпрацювання нашими підрозділами за переданими координатами ворогів. На вказаному місці виявилося багато солдат, БТРів. Окупанти заправляли техніку. У штабі вирішили: заправку у Веприку потрібно знищити.

Тож разом із військовиками цивільні «мисливці» вирушили до об’єкта. Зав’язався бій. Під час нього Олександр Сиваш побачив авто зі зброєю, ускочив у машину й погнав до наших позицій. А 16 вересня,
каже, приїхав подивитися на місце, де міг би бути його останній крок:
– Момент обстрілу та момент, коли я відігнав автомобіль із цього майданчика, – це момент переосмислення майбутнього свого життя. Машина, яку я відігнав, була фактично вщент розстріляна як
із боку російських солдат, так і наших. Я ж летів у їхній бік на всіх парах звідси. Вони подумали, що це російська техніка з підмогою. Зрозуміло, що відкрили вогонь по автомобілю.

Як марку погашали

Тоді на території біля заправки було знищено трьох окупантів, бензовоз. Палили у Великобудищанській громаді й танки. На згадку про це на час проведення церемонії спецпогашення марки у Веприку встановили одну з таких, уже неробочих, одиниць техніки. На початку повномасштабного вторгнення вона «втопилася» біля села Кам’яне Сумської області, що на кордоні з Полтавщиною. Тепер перебуває на зберіганні, скоріше за все, стане музейним експонатом, яскравим прикладом сміливості нашого народу та його любові до рідної землі.

А ще один знищений танк можна побачити на марці «Гадяцьке сафарі», яку ввели в обіг у Веприку. Створити такий поштовий символ воїнської доблесті жителів нашого регіону було ініціативою обласної влади. Укрпошта її підтримала. Оголосили конкурс. Жителі Полтавщини надіслали на нього дві сотні ескізів, які мали на
меті продемонструвати героїчну участь краю в боротьбі за суверенітет і територіальну цілісність України. Серед цих пропозицій експертне журі відібрало десяток найкращих робіт. Один із учас-
ників відмовився доробити своє творіння згідно з вимогами Укрпошти, тож його ескіз було знято з голосування. Далі обирали переможця – народним голосуванням у соціальних мережах. Зага-
лом участь у ньому взяло майже 25 тисяч людей.

Шість тисяч із них віддали свій голос за роботу викладача Гадяцького фахового коледжу культури та мистецтв ім.Івана Котляревського Олександра Бондаренка.

– Я намагався передати у своєму ескізі все те, що відбувалося на цій території в лютому-березні. Колористику вибрав невипадково. Червоний і чорний завжди використовували в українській вишивці, це наші традиційні кольори. Також це кольори прапора, під яким українці ходили в бій. Іще їх можна трактувати як кінець дня, тобто навіть якщо інші люди ввечері вже відпочивають, наші захисники постійно напоготові, завжди готові нас обороняти. На марці зображені мисливець і воїн. Це символ того, що цивільні з військовиками об’єдналися проти спільного ворога. Вони йдуть
із вогнепальною зброєю проти важкої техніки, що доводить їхній героїзм і прагнення будь-що вигнати окупантів із рідної землі, – зауважує автор. – Створення марки – для мене перший такий досвід. Тож на лідерство я не розраховував. Але були думки: добре, аби ця марка перемогла, тому що намагався максимально передати той на-
стрій, події. Безпосередньо в самому «Гадяцькому сафарі» я участі не брав, до військової справи не дотичний, та як свідомий громадянин допомагаю, чим можу, – волонтерством.

Разом із начальником обласної військової адміністрації Дмитром Луніним, головою облради Олександром Біленьким та директором Полтавської дирекції АТ «Укрпошта» Юрієм Набасовим автор ескізу-переможця узяв участь в урочистій церемонії спецпогашення марки «Гадяцьке сафарі». Кожен із гостей залишив на конверті побажання, свої думки для історії та відбиток спеціальним штемпелем. Останній – унікальний. Має назву «Гадяч древній і сучасний» і був уведений
в обіг рівно два роки тому – 16 вересня 2020-го.

Він присвячений знаковій події – підписанню Гадяцького договору 1658 року. Тож тепер марка вважається погашеною. Вона пішла у світ, її можна придбати на теренах області чи замовити на Украпошті онлайн. Із нею можна відправити лист Україною або за кордон, наприклад, у конверті, на якому теж красується аналогічне зображен-
ня. Разом такий комплект коштує 33 грн. Наклад марки – 1000 екземплярів.

Окрім того, під час заходу присутні вшанували полеглих захисників України й Полтавщини хвилиною мовчання, нагородили героїв живих. Серед останніх і трактористи Олексій Вовк і Володимир Іващенко, які власноруч спалили три танки «коктейлями Молотова».
– Це величний козацький край, а люди, які тут живуть, – герої. Не можу виокремити когось одного, бо працювали на перемогу й захист рідного краю всі: від голови громади й до трактористів, сторожів. Хтось оперативно надавав інформацію, хтось воював, палив техніку, хтось підтримував, годував наших воїнів, – зауважив Дмитро Лунін. А Олександр Біленький додав: «Гадяцьке сафарі» – справді героїчна сторінка захисту Полтавщини. І вона вже поступово перетворюється на легенду.