На початку 2000-х років мені кілька років довелося жити в гуртожитку ВАТ «Полтаватрансбуд» на вулиці Старий Поділ,4. Зовні начебто непримітна будівля під шубою, але всередині помітно, що це добротна «сталінка». Широкі маршеві східці, перила з балясинами, напроти сход найбільші кімнати, у них вихід на широкий балкон. Тоді ще на першому поверсі діяв продуктовий магазин з арковими дверима, певно, це колись був головний вхід в будівлю. Що це гуртожиток сумнівів не було, та ніяк не вдавалося знайти інформацію, адже з 1960-х будинки на вулиці Пролетарській, де він тоді знаходився, зазнали зміни нумерації. Допомогла кандидат архітектури Оксана Белявська, яка розповіла, що в цьому гуртожитку добудували один поверх. Дійсно, якщо подивитися, то навколо вікон і дверей збереглася оригінальна майоліка, якої на четвертому поверсі немає.
У постанові №588 виконавчого комітету Полтавської міської ради від 26 серпня 1947 року «Про відвід земельної ділянки для будівництва гуртожитку фабрично-заводського навчання Полтавського паровозоремонтного заводу по вулиці Пролетарській, 70-74» значиться: «Відвести й передати заводу земельну ділянку для будівництва гуртожитку Залізничного ремісничого училища №1 по вулиці Пролетарській, 70-74 з площею 2000 кв/м. Скласти проект гуртожитку не нижче двох поверхів, з відповідним оформленням фасаду, що виходить на головну вулицю міста. Знести будинок ветпункту Ленінського району, компенсувавши його відповідним приміщенням. Встановити термін завершення будівництва 1 січня 1949 року».
У «Проекті гуртожитку залізничного училища №1», що зберігається у Державному архіві Полтавської області, інженери Майліс і Бродецький зробили акцент на гідрографічні особливості майданчику, який, судячи з плану, знаходився між вулицею Вузька і провулком Серпа (нині Петра Ротача). Вони зазначили: «У рік найбільшої за останні 50 років повені, а саме квітень 1942 року, талі води, за свідченнями очевидців, досягали території 27-го млина. Тобто вода не доходить ділянки 30-60 метрів. Досвід будівництва в районі досліджуваного майданчику показав, що найбільш прийнятним типом фундаменту буде суцільна залізобетонна плита». Проте судячи з фото періоду окупації, можна переконатися, що вода сюди таки доходила.
Головне управління архітектора Полтави станом на 1947 рік вже мало план забудови головної площі Ленінського району. Згідно нього на місці сучасної райдержадміністрації мав бути великий критий Подільський ринок, а сама державна установа – на протилежному боці, де нині п’ятиповерхівка на вулиці Вузька, 1\2. Там, де нині митниця, мав бути сквер із фонтаном. Майбутній гуртожиток за формою мав перекликатися з П-подібною в плані будівлею на протилежній стороні вулиці (нині його адреса Старий Поділ,3). В архітектурних вимогах до майбутнього об’єкту вказано: «Враховуючи розташування будівлі на головній в’їзній магістралі в місто зі сторони вокзалу Полтава-Південна зовнішня архітектура фасадів має бути вирішена в дещо збагачених формах, але з виявленням обліку гуртожитку. Перевагу віддати спокійному силуету будівлі з горизонтальним членуванням з акцентуванням центральної частини, використовувати введення мотивів лоджій-балконів. Архітектурні форми фасаду вирішувати із застосуванням майоликових чи скульптурних вставок, що відображають сучасну тематику. Дах черепичний або етерніт. Внутрішня обробка підвищена лише для вестибюлів і червоного кутка». Були запропоновані кілька типових проектів гуртожитку. Спільним в них був П-подібний вигляд в плані і довжина вздовж червоної лінії 55 метрів. Комунікаційні питаннями по підключенню до колектору й електромережах було вирішено без ускладнень, але судячи з документації, вийшла затримка з водопостачанням. Довелося ремонтувати насосну станцію перекачки банно-прального комбінату від якого й брали воду. Також поруч з гуртожитком був склад палива для електростанції і залізнична гілка, які потрібно було перенести на територію електростанції. Зрештою з невідомих причин попередні варіанти проектів не використали, а будівництво затяглося. Пізніше з’ясувалося, що гуртожиток взагалі буде для робітників іншої організації.
Перша згадка у пресі про цей будинок зустрічається в «Зорі Полтавщини» від 21 серпня 1953 року: «По вулиці Пролетарській закінчується спорудження нового гуртожитку для робітників 8-ї будівельної дільниці управління будівельних робіт Південної залізниці. До кінця року тут поселяться понад 150 робітників. На будівництві особливо відзначились бригадир бригади підсобних робітників І.Баштанник і тесляр В.Стадник».
Гуртожиток, який планували на 250, а потім на 200 чоловік, став суттєво скромнішим у розмірах й прямокутної форми в плані. На фото, поданому в газеті, вздовж вулиці ще досі тяглися залізничні колії до паливних складів. У листопаді 1953-го року «ЗП» повідомила, що гуртожиток вже збудований і в ньому завершуються останні оздоблювальні роботи. У квітні 1954-го року молоді робітники 8-ї будівельної дільниці управління будівельних робіт Південної залізниці посадили біля гуртожитку алею з восьмирічних тополь, – повідомляла «ЗП». Також була вказана адреса гуртожитку – вулиця Пролетарська, 72-74.
З історії підприємства відомо, що 8-а будівельна дільниця у 1961 році реорганізована у будівельне управління БУ-113 тресту «Південтрансбуд». Його адреса в телефонних довідниках 1960-1970-х років – вулиця Пролетарська, 28. Де ця будівля була, точно сказати складно. Для орієнтиру, в цей період, згідно телефонних довідників, виконавчий комітет Ленінського району містився на Пролетарській, 22\2, а районний суд і нотаріус – на Пролетарській, 23.
Як вище згадували, у 1960-х роках у гуртожитку надбудували четвертий поверх, а в 1982-му році завершилася прибудова частини будівлі, на вулиці ім. 50-річчя СРСР (нині Старий Поділ, 4). У 1983-му році управління було реорганізоване у будівельно-монтажний поїзд СМП-737. У 1992-му році після реорганізації підприємство стало орендним, а у грудні 1993-го року – відкритим акціонерним товариством «Полтавтрансбуд».
