×

Як правильно спілкуватися з тими, хто був у зоні бойових дій

Нині в нашій країні немає жодної людини, яку не зачепила б війна. Кожному вона дала свій досвід. Через нього навіть у, здавалося б, близьких раніше людей можуть виникати проблеми в спілкуванні. Як їх уникнути?

По-перше, варто пам’ятати: нині комунікація вимагає більшої обережності, ніж у мирний час, особливо якщо взаємодія – із тими, хто перебував у зоні активних бойових дій (як військовими, так і цивільними). Часом спровокувати негативні переживання в таких осіб може «дбайливе» ставлення. Відтак важливо усвідомлювати: перед вами – людина, яка має сили, ресурси, знання й уміння, що дають їй змогу виживати. Беззаперечним підтвердженням цьому став уже той факт, що ця людина – перед вами. У більшості випадків вона сама може розв’язувати життєві питання, визначати цілі й завдання, ухвалювати рішення та нести за них відповідальність.

Непотрібно намагатися перебрати на себе ці функції. І не слід робити за неї вибір. У своєму житті людина повинна бути активним його учасником. Окрім того, практична психологиня, кандидатка психологічних наук Дарія Отич радить:

– поважати кордони людини. У неї є право мати власні орієнтири та цінності, бачення ситуації. Спроба «допомогти» може бути сприйнята як насилля. Тож найкраще – спочатку запитати, чи потрібна допомога, а вже потім діяти;

– не торкатися без дозволу чужого тіла. Ваше бажання обійняти може не збігатися з потребою тієї особи, на яку воно спрямоване;

– не інтерпретувати поведінку іншої людини самостійно. Перебування в зоні бойових дій може сильно змінити її прояви, звичні для вас. Тому краще запитати прямо, пояснити, що саме вас турбує;

– співпереживати, а не жаліти, забути про фрази на кшталт «Ох ти ж бідненький!..», «Який нещасний…», адже жалість відбирає в інших упевненість у власних силах. Краще сказати: «Я поруч», «Ти не сам», справді залишатись поряд і спільно долати життєві труднощі;

– не говорити, що ви розумієте емоції того, хто пережив жахливий досвід. Ви не знаєте, як це було. Але можете озвучити свої почуття, які викликає у вас історія цієї особи;

– створити умови для переживання людиною позитивних емоцій. Та не розраховувати, що вона їх справді відчує. Той, хто пережив страшні події, має право на сум, лють, горе й усвідомлення того, що з ним відбувається. Не треба знецінювати чужі почуття. Кожному потрібен свій час, аби прожити їх.

А ще дуже важливо вміти витримувати емоції іншого. Якщо особі, котра повернулась із зони бойових дій, необхідно висловитися, розповісти власну історію, добре буде надати їй таку можливість. Це сприятиме загоєнню душевних ран. Однак часто буває й так,
що людина мовчить, не ділиться нічим, не обговорює пережите. Чому?

По-перше, вона може цього елементарно не потребувати.

По-друге, може не хотіти обговорювати це саме з вами (через недовіру, неготовність торкатися «болючих тем», небажання вносити війну в мирне життя, прагнення захистити вас від того, крізь що пройшла сама).

По-третє, відкритися комусь чужому легше, ніж рідним. Якщо говорити, наприклад, про військовиків, то досить часто побрати-
ми стають для них ближчими за сім’ю. До цього слід ставитися з розумінням. Вони разом пройшли важкий шлях і вижили, у них є спільний досвід, історії, жарти. Бойовий товариш здатен роз-
ділити переживання та зрозуміти без слів. І часто саме така підтримка дає людині змогу легше адаптуватися до умов, що змінилися. У цьому випадку вам просто варто бути поруч. Виявити
терпіння. Необов’язково говорити. Так, це непросто, для цього потрібно бути емоційно стабільним. Проте дуже важливо. Як і радіти життю. Ваше «кисле» обличчя аж ніяк не сприятиме підтрим-
ці оточення, навпаки, може викликати почуття провини. Від цього нікому не стане легше. Тож дайте життю шанс.
Заради себе та інших. Адже українці воюють за те, щоб країна жила. Але й не намагайтеся робити вигляд, ніби нічого не відбувається, не замовчуйте тему війни. Від цього бойові дії не припиняться. Краще на своєму місці зробити щось для перемоги – те, що приносить користь, дає змогу знаходити сенс та адаптуватися до нових умов.

До речі, зважайте на те, що щось нове тими, хто повернувся з фронту, може сприйматися як вороже. Наприклад, перестановка меблів перед приїздом воїна додому. Змусити його звикати ще й до цього – не найкраща ідея. Тож наразі, за можливості, ліпше не змінювати умов побуту, зберегти сімейні ритуали – пити вранці на кухні чай із улюбленого сервізу, діставати ввечері старенькі, ще дідівські, шахи,
щоб зіграти партію-другу, тощо. Це дає відчуття стабільності, контролю над ситуацією. А якщо все ж хочеться щось змінити, спочатку варто спитати, чи готова інша людина до цього.

Окрім того, слід пам’ятати: для кожного першочергове забезпечення його базових потреб. Про них слід потурбуватися – дати можливість поїсти, виспатися, помитися. Але в жодному разі не змушувати це робити! Коли людина переживає сильні емоції, організм ви-
трачає більше енергії, а тому потребує тривалішого відновлення. Зате, якщо особа набула нових здорових звичок, їх варто підтримати. Це не тільки фізичний, а й психологічний ресурс.

Загалом після переживання травматичних подій швидко до звичайного життя не повертаються. Потрібен час.

І підтримка – із врахуванням стану людини, ваших можливостей тощо. Головне в цьому – не нав’язувати допомогу.

Стосунки мають посилювати того, хто повертається до мирного життя, давати йому тил, задовольняти потреби. Для цього важливо вміти чути одне одного, виявляти взаємоповагу.

Досить часто в бійців та евакуйованих із зони бойових дій відбуваєть-
ся переоцінка цінностей, свого життя, стосунків із оточенням, власного місця у світі. Це непростий процес, і тут дуже важливо бути поруч із людиною, підтримати її, у разі заяв щодо втрати сен-
су життя або висловлювань про самогубство серйозно поставитися до них, можливо, мотивувати таку особу (але не змушувати!) звернутися по допомогу до психолога. На сьогодні в Україні – чимало спеціалістів, які мають досвід відповідної роботи з різними групами населення (і цивільними, і військовми). Багато фахівців працює як волон-
тери, тож є можливість отримати консультацію безплатно. Наприклад, таку підтримку надають волонтерська P2P-платформа «СпівДія», «Хаб стійкості», чия сторінка є у «Фейсбуку», та ін.
У жодному разі не можна називати людину, яка приїхала з зони бойових дій, ненормальною (хворою, нещасною, такою, яка потребує лікування).

Ненормальна сама ситуація війни, а не особа. Будь-які переживання та реакції в таких умовах нормальні. Кожен реагує відповідно до власних цінностей, ідей, знань, ресурсів тощо. Той же «чорний» гумор, наприклад, який нині часто зустрічається й у військовослуж-
бовців, й у цивільних, здатен захистити психіку, яка страждає від жахіть війни. Головне, щоб усе це стало для людини не сходами вниз, а опорою в подальшому житті, поштовхом до підкорення нових вершин.