12 квітня – Всесвітній день космонавтики. 2011 року Генасамблея ООН ухвалила резолюцію, в якій 12 квітня проголошено Міжнародним днем польоту людини в космос. У нашій країні ця дата є і Днем працівників ракетно-космічної галузі України. Тож напередодні свята є привід згадати людей, пов’язаних з нашим краєм, які зіграли неабияку роль у розвитку ракетно-космічної галузі та освоєнні космосу.
Проклав шлях до Місяця
Юрій Кондратюк (справжнє ім’я Олександр Шаргей) народився 1897 року у Полтаві. Зі срібною медаллю закінчив Другу полтавську чоловічу гімназію, а 1916 року вступив до механічного відділення Петроградського політехнічного інституту. Та у листопаді того ж року був призваний в армію і зарахований до школи прапорщиків, а потім аж до березня 1918 року воював на турецькому фронті. Після жовтневого перевороту як офіцер був мобілізований до Білої армії, а пізніше, побоюючись репресій за своє офіцерське минуле, здобув документи на ім’я Юрія Васильовича Кондратюка і під цим іменем прожив до кінця життя.
Хоча ні точна дата його смерті, ні місце невідомі. За однією з версій, воював в ополченні і загинув 23 лютого 1942 року під Кіровим Калузької області, де й похований у братській могилі. За іншою версією, загинув у німецькому концтаборі.
Протягом усього свого короткого життя Юрій Кондратюк вивчав основні проблеми космонавтики, космічних польотів і конструювання міжпланетних кораблів. У праці «Завоювання міжпланетних просторів» (1929) вивів основне рівняння польоту ракети, розглянув енергетично найвигідніші траєкторії космічних польотів. Першим сформулював теорію багатоступеневих ракет. Кондратюк уже тоді розглядав проблеми створення проміжних міжпланетних баз, використання гравітаційного поля небесних тіл для їх розв’язання. Багато ідей Юрія Кондратюка (створення космічних систем, розрахунки траєкторій польотів для висадки на місячну поверхню) використано у практичній космонавтиці, зокрема й при плануванні висадки американських астронавтів на Місяць (1969), на зворотному боці якого іменем Кондратюка названо кратер.
У Полтаві ім’я вченого носить Полтавська політехніка, у Музеї авіації і космонавтики існує ціла експозиція, присвячена Юрію Кондратюку, а біля входу встановлено його бюст.
«Критерій Побєдоносцева» і «Катюша»
Юрій Побєдоносцев (1907-1973) народився у Москві, але дитячі і юнацькі роки провів у Полтаві, де його батько певний час викладав фізику у педагогічному інституті. Під його впливом Юрій захопився наукою і технікою, відвідував авіагурток. А перші професійні навички здобував у Полтавській індустріально-технічній професійній школі, де навчався з 1922-го по 1924 рік. Рівень підготовки був тут настільки високий, що після її закінчення Юрій одразу вступив до престижного Московського вищого технічного училища, а 1930 року закінчив і авіаційний інститут.
Відтоді працював у кількох науково-дослідних установах, які займалися розробкою авіаційної та ракетної техніки, брав участь у створенні знаменитих «Катюш» – ракетних мінометів, що стали своєрідною суперзброєю Другої світової.
Багато і плідно співпрацював з Сергієм Корольовим над створенням балістичних ракет. Разом вони навіть організували спеціалізовану кафедру в МВТУ, якою Ю.Побєдоносцев деякий час і керував. Він автор багатьох праць з балістики ракетних двигунів та інших напрямків ракетобудування. Першим дослідив критерій стійкості горіння, який у науковому середовищі одержав назву «критерій Побєдоносцева».
Був членом-кореспондентом Міжнародної академії астронавтики, дійсним член Академії артилерійських наук. У Полтаві 1981 року йому встановили меморіальну дошку на приміщенні колишньої індустріально-технічної профшколи (нині тут політехнічний коледж), іменем Побєдоносцева названо бульвар.
Він першим пропонував «обживати» космос
Володимир Челомей (1914 – 1984) — видатний учений, генеральний конструктор ракетно-космічної техніки, дійсний член АН СРСР (з 1962 року), дійсний член Міжнародної академії астронавтики (з 1974 року), двічі Герой Соціалістичної Праці (1959, 1963).
Народився у містечку Седльці (нині Мазовецьке воєводство Польщі). З початком воєнних дій Першої світової сім’я перебралася до Полтави, звідки родом була мати Челомея Євгенія Хомівна (у дівоцтві Клочко) і де жили родичі. Тут, у Полтаві, Володимир у 1922-1926 роках навчався в 7-річній трудовій школі № 10, а закінчив навчання уже в Києві, куди переїхала родина. У 1929 році вступив до Київського автомобільного технікуму, після закінчення якого навчався на авіаційному факультеті Київського політехнічного інституту. У 1933 році на базі цього факультету був створений Київський авіаційний інститут, який В.Челомей закінчив у 1937 році В. М. Челомей на рік раніше з відзнакою. Працював в Інституті математики АН УРСР, у 1939 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Динамічна стійкість елементів авіаційних конструкцій». 1 червня 1941 року Челомей захистив і докторську, ставши на той час наймолодшим доктором наук в СРСР, але через початок війни робота не була затверджена ВАКом. Тож новий захист відбувся через 10 років.
Під час війни працював начальником групи реактивних двигунів Центрального інституту авіаційного моторобудування (ЦІАМ), а з вересня 1944 року призначений Головним конструктором і директором дослідного авіаційного заводу № 51, який поклав початок створення літака-снаряда 10Х, який стане праобразом крилатих ракет.
1959 року призначений Генеральним конструктором ДКБ-52, довкола якого створилася ціла корпорація дослідних і промислових підприємств. В. Челомею належить велика заслуга у створенні основної ударної сили РВСП, знаменитої «сотки» — міжконтинентальної ракети УР-100. 1964-го запропонував концепцію орбітальної пілотованої станції (ОПС). Пропонувалося створити спостережний пункт з комфортними умовами існування для змінюваного екіпажу з двох-трьох осіб, термін існування станції 1-2 роки. У КБ Челомея також сконструювали ракету-носій «Плутон», якою пізніше відправили в космос апарати «Зонд», «Луна», «Венера», «Марс», «Вега», орбітальні станції «Мир», «Салют», штучні супутники Землі («Політ», «Космос») і орбітальні станції «Салют-3» і «Салют-5».
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 червня 1959 року В.М. Челомею присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, а ще через чотири роки удостоєний і другої «Золотої зірки». Був дійсним членом Академії наук СРСР, депутатом Верховної Ради СРСР 9-11 скликань.
У Полтавському музеї авіації і космонавтики створено експозицію, присвячену В.Челомею, є тут і його особисті речі.
«Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…»
Уродженець невеличкого містечка Узина на Київщині Павло Попович (1930 – 2009) за своїми професійними і фізичними даними цілком міг стати космонавтом №1. Після закінчення 1954 року Качинського військового авіаційного училища він через шість років уже був зарахований до першого складу загону космонавтів як один із кращих пілотів ВПС. Однак, за словами того ж Поповича, керівник загону М.Каманін відверто йому сказав: «Ти, Пашо, ніколи першим не будеш! Бо першим у космосі має побувати росіянин…». Ним і став Юрій Гагарін, який здійснив перший космічний політ 12 квітня 1960 року.
А от Попович полетів у космос лише четвертим – 12 серпня 1962 року на космічному кораблі «Восток-4». Однак багато в чому йому таки вдалося стати першим. Адже це був перший у світі груповий політ двох пілотованих кораблів, спільно з Андріяном Ніколаєвим, який пілотував «Восток-3». Під час цієї космічної епопеї були проведені й перші експерименти з радіозв’язку між космонавтами і взаємне фотографування. А сам Попович вперше провадив орієнтацію корабля в просторі за допомогою системи ручного управління. Під час польоту він заспівав: «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…» – це була перша пісня у космосі.
Другий політ в космос він здійснив 3-19 липня 1974 року як командир екіпажу космічного корабля «Союз-14» (спільно з бортінженером Ю. Артюхіним). 5 липня «Союз-14» провів стикування з науковою станцією «Салют-3», що знаходилася на орбіті з 25 червня 1974 року. Сумісний політ космічного комплексу «Салют-3» – «Союз-14» продовжувався 15 діб. На той час це було найтриваліше перебування людей в космосі. Павлу Поповичу повторно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
З 1963 року і аж до 1990-го він беззмінно був депутатом Верховної Ради України, вів велику громадську роботу. Ще після свого першого польоту в космос Павло Романович став і почесним громадянином Полтави. Тож неодноразово бував у нашому місті, а востаннє відвідав Полтаву у рамках відзначення 1100-річчя міста.
«Космічний камікадзе»
Георгій Береговий (1921 – 1995) чи не єдиний серед двічі Героїв Радянського Союзу, чий бюст встановлено не на батьківщині Героя, як це передбачалося постановою уряду. Адже він народився у селі Федорівці Карлівського району, а бюст встановили у Єнакієвому на Донеччині, куди сім’я Берегових переїхала лише на початку 30-х.
Георгій Береговий був єдиним, хто вперше летів у космос уже будучи Героєм Радянського Союзу. Цього звання він удостоєний ще на фронті, де пройшов шлях від льотчика до командира ескадрильї 90-го гвардійського штурмового авіаційного полку 5-ї повітряної армії. Здійснив 186 бойових вильотів.
Після війни закінчив вищі офіцерські курси і курси льотчиків-випробувачів. Працював льотчиком-випробувачем, освоїв десятки типів літаків. 1956 року закінчив Військово-повітряну академію. Цікаво, що звання заслуженого льотчика-випробувача СРСР Береговий був удостоєний через два дні після польоту в космос Юрія Гагаріна – 14 квітня 1961 року. 1963 року зарахований до загону космонавтів, а свій перший політ здійснив 26 жовтня 1968 року на космічному кораблі «Союз-3».
На той час Береговому було уже 47 років, але найстаршому серед радянських космонавтів цей політ доручили невипадково. Як відомо, дебют кораблів серії «Союз» почався з трагедії: у спусковому апараті загинув космонавт Володимир Комаров. Відтак «Союз-2» відправився у космос без людини на борту, а через день стартував «Союз-3», пілотований Береговим. Його називали «космічним камікадзе», адже на не зовсім освоєному кораблі треба було вперше зістикуватися з безпілотним «Союзом» в ручному режимі. Ось для чого знадобилася людина з залізними нервами і витримкою, які були притаманні досвідченому льотчику-випробовувачу Береговому! Політ продовжувався майже чотири доби і за цей час космонавт здійснив три спроби виконати заплановану операцію: одного разу йому вдалося зблизитися з кораблем буквально на один метр, однак і цього разу стиковка не вдалася. Подальші ж спроби довелося припинити, оскільки у «Союзу-3» закінчувалося пальне. Однак і це вже вважалося успіхом, а головне – Береговий повернувся на Землю живим!
Утім саме тут він мало не загинув через рік. Це трапилося у… Московському кремлі, де 22 січня 1969 року мали урочисто зустріти екіпажі двох наступних «Союзів». Серед тих, хто зустрічав був і Георгій Береговий. Автомобіль, в якому він знаходився, обстріляв молодший лейтенант Віктор Ільїн, який сплутав космонавта з генеральним секретарем ЦК КПРС Леонідом Брежнєвим, на якого й влаштував цей замах. Береговий був поранений уламками лобового скла, а от водій, який був поруч, загинув.
5 років (1972 – 1987) наш земляк керував Центром підготовки космонавтів імені Юрія Гагаріна. Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 8-10-го скликань (1974 – 1989). Лауреат Державної премії СРСР (1981).
А бюст на батьківщині героя-космонавта у Федорівці таки встановили. Хоча трапилося це лише 2011 року, коли відзначали 90-річчя від дня народження Георгія Тимофійовича. Тоді ж від станції Полтава-Південна до Москви вперше відправився і фірмовий поїзд «Георгій Береговий».
