×

Літній відпочинок родини Короленків

Володимир Галактіонович Короленко не уявляв свого життя без спілкування з простими людьми. Переїхавши у 1900 році з Петербургу до Полтави, Короленко зберіг багато дружніх зав’язків з старими знайомими, і вийшло так, що влітку 1903 р. він охоче відгукнувся на люб’язне запрошення петербурзького юриста Володимира Беренштама відвідати дачу його батька. Вона знаходилася в Хатках. Пройде небагато часу, і в цьому селі 1903 року В. Короленко придбає ділянку під свою майбутню дачу у місцевого жителя Миколи Касьяненка. Усі члени родини долучилися до роботи. Проект дачі письменник розробив сам, використовуючи знання, набуті під час навчання в Петербурзькому технологічному інституті. Він же власноруч виконав і креслення дачного будинку. Турботи, пов’язані з будівництвом, взяла на себе дружина письменника Євдокія Семенівна. Вона закуповувала будівельні матеріали, наймала майстрів з Орловської губернії, наглядала за ходом робіт. Допомагали й доньки письменника- Софія та Наталя. Будівництво дачного будиночка було закінчено 1905 року.

Дача вийшла дуже зручною, з двома балконами і верандою, з чудовим краєвидом на річку з одного боку і на пагорб- з іншого.

Мальовнича місцевість, спокійні і чисті води, плеса річки Псел… Письменник любив, щоб самовар завжди наповнювали саме річковою водою- така тоді була екологія! Кришталеве повітря, зелені пагорби, привітні і роботящі місцеві селяни дуже тішили провінційну душу Володимира Галактіоновича. «Поїхати в Хатки і поринути у цілющу нірвану» було щорічною частиною його планів на літо. З 1905 по 1917 роки включно майже ціле літо, прихоплюючи трішечки весняних й осінніх днів, родина письменника проводила у Хатках.

Дачна ділянка перетворювалась у справжній квітучій оазис, де з ранньої весни до пізньої осені буяли бузок і троянди, чорнобривці й жоржини, гвоздики й лілії, левкої й іриси. Євдокія Семенівна з доньками залюбки працювали на городі, а Володимир Галактіонович полюбляв саджати дерева.

Усій родині Хатки здавалися кращими за новомодні курорти, такі, наприклад, як Єсентуки. Ось що пише Володимир Галактіонович в листі до П. С. Івановської від 16 серпня 1916 р: «Дуже гарно про Єсентуки пишуть, а я за себе радий, що мені й Хатки пішли за Єсентуки.» У наступному листі від 18 серпня 1916 року з Хаток читаємо : «Ох, чи гарно ви зробили обидві з Сашею, що зголосилися їхати на цей цілющий Кавказ. Краще б приїхали в Хатки…»

Часто літніми вечорами у Короленків або Волкенштейнів чи Горбачевських влаштовувалися літературно-музичні вечори.

Короленко володів даром літературної імпровізації: усі присутні слухали його оповіді, затамувавши подих. З музичних творів полюбляли слухати романси, українські народні пісні, думи сліпих кобзарів.

Селяни з Хаток і навколишніх сіл вільно заходили до Короленка, розмовляли з ним, прислухалися до його порад. Він часто допомагав дуже багатьом приязним мудрим словом, а нерідко, особливо під час першої світової війни, його допомога була матеріальна.

У Хатках В. Короленко підготував першу частину автобіографічної повісті «Історія мого сучасника», написав статті «Лев Миколайович Толстой» (1908), «Справа Глускера» (1908), «Ще до рис військового правосуддя»(1911), «Про маріампільську зраду» (1916) і «Війна, батьківщина і людство» (1917)

Тож і не дивно, що улюбленим місцем відпочинку для Короленка стали не престижні курорти Німеччини чи Франції (хоча й там довелося побувати письменникові ), а українська хата в селі. Останнього разу Володимир Галактіонович відвідав Хатки проїздом, разом з дружиною, наприкінці 1919 року.

Хатки – це українська глибинка, з якої він бачив увесь світ. Туди і зараз можна приїхати і пересвідчитися, що всі духовні цінності у будь-який час народжуються з суто земних вражень і нічого недосяжного для художника слова на землі немає. Дачу передали Харківському художньому інституту для студентської практики та літнього відпочинку викладачів. 1960 року тут було навіть відкрито літературно-меморіальну кімнату-музей. Були плани облаштувати й картинну галерею. Однак приміщення ніхто не ремонтував, і з часом воно перетворилася на руїну.

1996 року вирішено створити тут ландшафтний заказник «Короленкова дача». А за відтворення дачі взявся керівник місцевого господарства «Агроекологія» Герой України Семен Антонець і попри всі перепони взяв будівництво під своє крило. 26 липня 2003 року на честь 150-річчя письменника відреставровану садибу було урочисто відкрито. Відтоді її охоче відвідують шанувальники творчості Короленка й туристи з усіх усюд, бо місця тут справді чудові. Абсолютно все вирішує жага до життя, пильність ока, чутливість вуха та неспокій серця і, звичайно, любов. А в Короленка усе це було. Відтак, він був щасливою людиною. Сказані ним слова : «Людина створена для щастя, як птах для польоту»- для нас є настановними.