×

ЛЮДСТВО СТАРІЄ: «ЗОЛОТА ОСІНЬ», ЇЇ ПРОБЛЕМИ У ЄВРОПІ ТА СВІТІ

За останні 50 років процес старіння нації у світовому масштабі розвивається із великою швидкістю і будь-яке ігнорування процесу може позначитися негативними наслідками для тієї чи іншої держави. У 2004 році населення світу досягло близько 6,2 млрд. людей, а вік кожного десятого землянина сягнув 60 і більше років. За прогнозами ООН до 2025 року населення світу зросте в порівнянні з 1950 роком у три рази, а чисельність людей літнього віку – у 6 разів, у той час як число старих людей (старших 80 років) збільшиться в 10 разів.

Із якого моменту життя починається «похилий» вік?

За класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров’я, до категорії людей похилого віку належать особи віком старше 60 років. Однак слід зазначити, що в останні десятиріччя зарубіжні країни значно знизили пенсійний вік. Так, середній пенсійний вік в Австрії, Бельгії, Великобританії, Греції, Іспанії, Канаді, Португалії, Швеції, Швейцарії становить для чоловіків 65 років і для жінок 55-57 років, у Франції – 60 років, у США – 70 років. Відповідно до вікової класифікації Всесвітньої організації охорони здоров’я вік 25-44 років вважається молодим; 44-60 років – середній вік; 60-75 років – похилий вік; 75-90 років – старечий вік. Особи які досягли 90 років – довгожителі.

Населення старшого віку – це неоднорідна група. У геріатрії та геронтології виправданою є думка про те, що фізіологічні та психологічні риси осіб старшого віку суттєво змінюються протягом кожних п’яти років. Так, люди у віці від 60 до 65 років мають інші потреби, ніж особи від 65 до 70 років; бажання осіб 70-75-літнього віку відрізняються від бажань людей 75-80 років.

У США немає визначеного поняття “пенсійний вік”. Зокрема, людина в 62 роки може подавати на соціальне забезпечення при виході на пенсію, у 65 отримує право на медичне обслуговування за державною програмою для літніх (Medicare). При досягненні 67-річного віку, людина може йти на пенсію та отримувати допомогу по соціальному забезпеченню, а якщо вона працюватиме до 70 років, то з виходом на відпочинок отримуватиме додаткові пенсійні відсотки. Більшість літніх американців намагаються якомога довше вести активний спосіб життя. Вони часто подорожують, беруть участь у спортивних змаганнях. Тому в американських будинках догляду переважну частину (54%) становлять люди віком за 85 років. Трохи більше чверті приходиться на 75-85-річних, і ще близько 20% – це люди віком 65-75 років та молодші. Цікаво, що, за статистикою, жінок в таких закладах набагато більше ніж чоловіків – 74% проти 26%.

Згідно із даними ВООЗ, Канада у першій десятці країн світу за середньою очікуваною тривалістю життя. Країна посідає дев’яте місце в світі із показниками у 84 роки для жінок та 80 років для чоловіків. Більше того, завдяки різноманіттю факторів, тривалість життя канадців відносно швидко збільшується. Так, за 36 років (з 1980 по 2016 рр.) середня очікувана тривалість життя у країні зросла на 8 років для чоловіків і 5 для жінок.

У Франції найвища середня тривалість життя в Європі – 81 рік. Зараз тривалість життя у Франції становить 82 роки у жінок і 70 років у чоловіків. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я тут найкраще в світі медичне обслуговування. У Франції діє одна з найскладніших систем пенсійного страхування. На пенсію французи в основному йдуть у віці 62 роки (як чоловіки так і жінки).

Населення Німеччини старіє швидше, ніж у середньому в Європейському Союзі. Вже сьогодні кількість людей старших 65 років становить п’яту частину загального населення країни. Експерти стверджують, що через 10-15 років люди віком старше 65 років будуть становити 50% всього населення країни. Люди похилого віку, це досить активна частина населення цієї країни – вони залюбки відвідують концерти (часом молодіжні), музеї, подорожують. Наразі німці йдуть на пенсію у віці 67 років. Коли парламент Німеччини ухвалював рішення про підвищення «пенсійного віку», навколо цієї теми точилось чимало суперечок. Проте згодом більшість суспільства погодилась із тим, що це виправдано. У Польщі кількість будинків для літніх людей зростає. В першу чергу це пов’язано зі старінням польського населення. Ще в 1988 році особи віком понад 60 років становили в Польщі 14,5%, в 2010 році їх кількість зросла до 19,6%. Натомість, за оцінками місцевих демографів, через 20 років пенсіонери становитимуть третину населення країни.

У європейських країнах середній показник сягає 17%, при цьому треба усвідомлювати, що цей відсоток поступово, але стабільно зростає. Сеньйори – саме так в Польщі називають тих, кому за 60, хоча будь-якого правового акту, що визначає вікові межі цього терміну, не існує. Зате є безліч програм, які так і називаються: “60+”. У Польщі жінки можуть йти на заслужений відпочинок в 60, а чоловіки – в 65 років.

В Італії у 2000 р. частка людей віком старше 60 років становила 24,1%, і, за соціологічними прогнозами, до 2050 р. цей показник зросте до 42,3%. Подібна динаміка зростання стосується людей за 65 років: у 2000 р. – 18,1%, у 2050 р. – 35,9%. В Італії до людей передпохилого віку відносяться особи віком від 55 до 64 років, а особами похилого віку вважаються ті, які досягнули віку 65 років і старші.

Статистична інформація та дослідження, проведені Австралійським бюро статистики (АБС) та Австралійським інститутом здоров’я та благополуччя (AIHW), мають тенденцію визначати людей похилого віку в Австралії, як тих, хто старше 65 років. Проте значні відмінності у тривалості життя серед різних груп населення можуть вплинути на поняття “старість”. Наприклад, внаслідок нижчої тривалості життя та структури молодшого віку, аборигенів та жителів островів Торресової протоки часто вважають “старими” у віці 50 або 55 років і старше.

Особливості правових потреб людей похилого віку

Люди похилого віку – не тягар для суспільства, вони можуть бути і передумовою поліпшення стандартів життя в країні, потужним чинником гуманізації соціуму. Але важливо підкреслити, що соціальна ізоляція в довгостроковій перспективі робить нестерпним життя для всіх. Це вирішальне запитання: чи можуть наші суспільства обійтися без свого старого компонента, без тих більш уразливих, менш самодостатніх, бідніших старих людей, які не виробляють і – що ще гірше – навіть не споживають? Питання в тому, чи може наш етичний клімат, або, якщо використовувати метафору великого англійського соціолога польського походження Зигмунта Баумана, чи може «міст» соціальної побудови нашого суспільства дозволити собі розкіш обійтися без найслабших своїх опор? «Вантажопідйомність моста, – стверджує Бауман, – вимірюється силою її найслабшої опори. Людські риси суспільства мають вимірюватися якістю життя найслабших його членів». Правові потреби людей похилого віку відмінні залежно від місця проживання, економічної ситуації, стану здоров’я, расової, етнічної та культурної приналежності та сімейних стосунків. Інші фактори, такі як сильна підтримка сім’ї чи громади, безпечне проживання, стабільний дохід та міцне здоров’я можуть зменшити ризик виникнення правових проблем.

Крім того, серед найважливіших проблем людей похилого віку виділяють низький рівень їхньої соціальної та економічної активності. Причинами такого явища є недостатня освітньо-професійна мобільність громадян, низький рівень інститутів і традицій самоосвітньої діяльності. Усе це поєднується з консервативною структурою зайнятості та негнучкістю ринку праці, існуванням у суспільній свідомості стереотипних уявлень про старіння населення як виключно негативного процесу.

Рада з питань старіння (“COTA”) в Австралії заявила, що відповідь на правові потреби людей похилого віку буде більш ефективною, якщо зрозуміти потреби конкретних сегментів цих людей та реагувати на ці цілі. Вони заявили, що жінки з числа людей похилого віку особливо вразливі, враховуючи, що багато з них витратили час на пошук трудових ресурсів для виконання сімейних обов’язків. Це особливо проблематично, якщо розривається шлюб, а окремі жінки у віці старше 50 років є одними з найбільш уразливих до безпритульності в Австралії. Комісар з питань дискримінації щодо віку також запропонував, що необхідні відповідні заходи для ефективного вирішення потреб у відновленні жінок похилого віку, які зазнають або мають ризик бездомності. Відповіді можуть включати реабілітацію, доступ до пенсійного забезпечення, доступне житло, надання повноважень та адвокацію.

Загалом у площині гендерної проблематики існують різні соціальногеронтологічні гіпотези, які конкурують одна з одною і намагаються пояснити зміни, що відбуваються з віком у суб’єктивному благополуччі: гіпотеза вікового вирівнювання (the Leveling Hypothesis) та гіпотеза подвоєного ризику (the Jeopardy Hypothesis)

Гіпотеза вирівнювання припускає, що перехід до старості більш дезорганізовує і травмує чоловіків, які старіють. Ця точка зору передбачає, що похилий вік має «зрівнювальний» ефект щодо гендерної нерівності, яка існувала в зрілому віці, спираючись на стереотипні уявлення щодо ролей жінок та чоловіків в суспільстві. Одним із аргументів на підтримку гіпотези вирівнювання є те, що жінки, як правило, схильні до «згладженого» перебігу окремих життєвих циклів.

Аналіз способів взаємодії людей похилого віку з органами місцевого самоврядування

Досілдження здійснювалось ГО «Інститут аналітики та адвокації» на замовлення ГО «Центр Поділля Соціум», – провідні соціальні ролі, нібито, залишаються в основному незмінними з дитинства до смерті (наприклад, «жінки часто залежать від чоловіків у фінансовому плані», а також «є головними виконавцями буденної домашньої роботи»). Спираючись на такий самий підхід, чоловіки страждають через різку втрату своїх ключових ролей («працівник» і «годувальник») після виходу на пенсію. На думку авторів гіпотези, жінки в зрілому віці перебувають у стані більшого стресу, намагаючись одночасно виконувати декілька ролей («мати», «працівник», «домогосподарка»), тоді як для чоловіків протягом більшої частини їх життя первинною є роль «працівника». З віком чоловіки переважно стають менш активними і більш залежними. На відміну від них, жінки починають займати більш активну позицію в контролюванні свого соціального середовища в старості. Тобто на пізніх етапах життя відбувається інверсія ролей – жінки отримують контроль, а чоловіки його втрачають. Гіпотезу вікового вирівнювання аргументують ще й тим, що всі літні люди піддаються втраті фізичних сил, стають немічними, з ними відбуваються негативні процеси, пов’язані з віком, що здебільшого не залежить від статі, а відтак — гендерна нерівність у старості зменшується. Всесвітня асамблея з питань старіння населення (2002 р.), на якій було ухвалено Мадридський міжнародний план дій, сприяла усвідомленню проблеми урядами і стимулювала в різних країнах дискусії щодо необхідності гарантувати людям похилого віку гідну старість, вільну від злиднів і невігластва, активну і включену в громадське життя. Ця асамблея, звичайно, закликала всі уряди знайти необхідні ресурси і створити фонди допомоги людям похилого віку.

В Італії дуже довго йшлося про необхідність заснування подібного фонду, але справа не дійшла до реалізації, бо уряд не хотів упроваджувати додатковий податок. Єдиний вид державної допомоги літнім недієздатним людям, який є нині в Італії, передбачає щомісячну видачу певної суми (близько 450 євро на місяць – трохи менше від мінімальної пенсії) усім, хто входить у групу стовідсоткових осіб з особливими потребами, не здатних доглядати за собою. Проте в умовах економічної кризи європейські держави «загального добробуту», що, як і раніше, гарантували високий рівень соціального забезпечення, вже з кінця 90-х років поступово відмовляються від масового зведення будинків престарілих через нестерпні економічні витрати. І починають реалізовувати альтернативне рішення – допомогу людям похилого віку вдома. У цьому сенсі цікавий досвід Данії, де комплексним соціальним обслуговуванням вдома охоплено 24,6% усіх людей похилого віку (майже 172 тис.).

Такий підхід дає змогу істотно поліпшити якість життя немолодої людини з мінімальними витратами кадрових і фінансових ресурсів. Саме в цій перспективі мусимо переглядати соціальну політику стосовно літніх людей. Із цією метою в Римі, наприклад, у двох найбільш густонаселених районах міста з 2004 року здійснюється програма «Хай живуть старики!». Її ініціатори — католицька Спільнота святого Егідія. Програма передбачає активну опіку і догляд за людьми віком від 75 років. Навколо кожного з них створюється «мережа солідарності» (за допомогою телефонів і, за необхідності, відвідин удома). До неї входять ті, хто ближні до людини, – родичі, сусіди, продавці сусіднього магазину, лікар, волонтер соціальної служби. Таке рішення якраз і дозволяє вирішити дві основні проблеми: брак кадрів і фінансів, оскільки не потребує великих витрат і водночас гарантує людям похилого віку своєчасну термінову допомогу. Двома країнами, де сьогодні люди живуть найдовше в світі, є Марокко та Японія. Серед європейських країн лідерами є Ісландія та Італія – тут середня тривалість життя становить близько 83 років. Згідно з даними Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD), Польща та Україна мають найнижчі показники тривалості життя у порівнянні із європейськими країнами.

Едуард Червинський, завідувач відділення паліативної допомоги КП «Кременчуцький обласний клінічний шпиталь для ветеранів війни» Полтавської обласної ради