Щороку 26 квітня полтавці збираються на мітинг-реквієм біля пам’ятного знака жертвам аварії на Чорнобильській АЕС, щоб вшанувати людей, які загинули внаслідок страшної трагедії 1986 року. На знакові є надпис: «Споруджено з нагоди 10-ї річниці Чорнобильської трагедії 1986 року». А де до цього цілих десять років збиралися чорнобильці і як встановили в Полтаві цей пам’ятний знак?
– До 1996 року ліквідатори аварії збиралися біля Меморіалу солдатської слави,– розповідав голова обласного громадського об’єднання «Союз Чорнобиль» Віктор Шкурпела. – Коли наближалася десята річниця Чорнобильської трагедії, в Україні започаткували програму, аби принаймні в кожному обласному центрі був відповідний пам’ятник. Я звернувся до тодішнього міського голови Полтави Анатолія Кукоби і той підтримав пропозицію. У міськвиконкомі створили робочу групу на чолі з головним архітектором Полтави Михайлом Юхименком.
До речі, в газеті «Полтавщина» (виходила в 1990-х) ми знайшли й інтерв’ю Віктора Шкурпели, який називав тоді організації й меценатів, які виділили кошти на будівництво пам’ятного знака. Так, Полтавська міська рада виділила 1 мільярд карбованців, обласна державна адміністрація спочатку виділила 300 мільйонів, а потім додатково ще 1 мільярд! Управління капітального будівництва – 500 мільйонів, «Полтавагаз» – 200, АТ «Полтава-Банк» – 115, по 100 і менше перерахували ряд підприємств, організацій та приватних осіб: КРУ, «Банк Аваль», Білоцерківський молокозавод, «Нафтогазгеологія», ТОВ «Екональ», народний депутат Григорій Омельченко, заступник голови ОДА Петро Шемет. Суми, на перший погляд вражаючі, але ж не забувайте, що в 1996 році був пік інфляції. А вже з 1 вересня 1996 року після грошової реформи одна гривня заміняла 100000 карбованців.
– Спорудження пам’ятника велося швидкими темпами, вдень і вночі, як і всі будівельні роботи за часів Анатолія Кукоби, – розповів архітектор Михайло Юхименко. – Граніт та лабрадорит привозили з житомирських кар’єрів, обробкою його займався каменяр Юрій В’ялий. Композиційну ідею ми втілювали разом з талановитим полтавським скульптором Володимиром Білоусом. Місце для встановлення пам’ятника шукали й сперечалися за нього півроку точно. Пропонувалися зокрема і майданчики біля стадіону «Ворскла», і у студентському сквері неподалік педагогічного університету, але остаточно вирішили обрати місце біля центрального входу Української медичної стоматологічної академії. Серед переваг цього варіанту те, що вулиця Фрунзе – одна з центральних у місті, у вузі навчаються майбутні медики, а ректор вишу пообіцяв взяти обов’язки по догляду за пам’ятником.
«Зоря Полтавщини» у ті дні писала: «О 14.00 розпочався мітинг-реквієм з нагоди відкриття пам’ятного знаку жертвам Чорнобиля. Біля центрального входу стоматологічної академії зібралися жителі Полтави, представники громадськості й духовенства, керівники області та міста, учні й студенти, учасники ліквідації аварії, військовослужбовці. Лунають сумні дзвони Чорнобиля, вітерець тріпоче покривало на монументі. За спорудою монумента вишикувалися студенти в білих халатах зі свічками в руках. Мітинг відкрив голова Полтавської міської ради народних депутатів та виконкому А.Т.Кукоба. Після промови він разом з головою обласної державної адміністрації М.І.Залудяком та головою обласного громадського об’єднання «Союз Чорнобиль» В.П.Шкурпелою перерізали стрічку. Спадає біле покривало і перед присутніми відкривається скульптурна споруда, що символізує собою розбурхану стихію і боротьбу з нею сил життя: розірване полум’ям вікно, рама у формі хреста, а з під неї пробивається гілка калини, як символ невмирущості Вітчизни. Оголошується хвилина мовчання, лунають удари метронома, а потім залпи салюту. По завершенні мітингу архієпископ Полтавський та Кременчуцький владика Феодосій освятив пам’ятний знак. У Свято-Макаріївському кафедральному соборі з цієї нагоди пройшла панахида».
Володимир СУЛИМЕНКО
