×

На Полтавщині стартував сезон полювання. Важлива інформація для мисливців!

6 листопада 2021 року на Полтавщині розпочався сезон полювання на диких копитних та хутрових тварин, а саме на зайця-русака, єнотовидну собаку, лисицю, вовка. Полювання триватиме до кінця січня 2022-го.

Полювати можна у суботу та неділю, за наявності дозвільних документів. Обмеження поширюються не тільки на дні полювання, але й на кількість здобичі. Інформацію про норми відстрілу можна уточнити у користувачів мисливських угідь.

Фахівці Головного управління Держпродспоживслужби  в Полтавській області наголошують, щоб дотримуватися заходів профілактики під час обробки й використання трофеїв, мисливцеві необхідно мати певні знання про перебіг інфекційних хвороб серед диких тварин.

Аби не допустити поширення заразних хвороб серед домашніх тварин і людей, слід виконувати такі правила:

  • не давати собакам на полюванні внутрішні органи та м’ясо дичини;
  • не розкидати на території тушки відстріляних тварин і їх рештки;
  • використовувати недоступні для тварин вбиральні;
  • знезаражувати місця утримання мисливських собак та іншої живності;
  • проводити плановий відстріл диких хижаків (лисиць, вовків та ін.), які можуть виступати природним резервуаром збудників небезпечних антропозоонозів.

Однією з таких інфекційних хвороб є сказ. Це гостре вірусне захворювання теплокровних, насамперед диких, тварин, спричинюване РНК-вмісним вірусом. Характеризується надзвичайно високою агресивністю, ураженням центральної нервової системи, нападами надмірного нервового збудження, розвитком паралічів. У диких тварин найхарактернішою ознакою сказу є відсутність страху перед людьми та агресивність. Підвищену сприйнятливість до сказу мають дикі тварини родини собачих (лисиця, вовк, шакал, єнотоподібний собака) і куницевих (видра, норка), домашні (кіт, собака), сільськогосподарські тварини (велика рогата худоба, кінь), кажани, а також людина. Здоровим тваринам і людині вірус сказу передається через укуси хворих звірів, слина яких містить велику кількість збудника хвороби. Тривалість прихованого періоду у диких тварин – від 10 днів до 1 року, що залежить від місця укусу та наскільки воно віддалене від центральної нервової системи.

У хворих тварин спостерігають сильну слинотечу та вирячкуватість очей, різко виражену агресивність. Захворювання завжди закінчується загибеллю. В Україні останнім часом простежується тенденція до зростання захворюваності на сказ серед диких тварин, собак і котів, які стають основним джерелом збудника для людини і сільськогосподарських тварин, насамперед великої рогатої худоби. У разі виявлення хворої на сказ дикої тварини її відстрілюють, фахівці ветеринарної медицини відбирають від неї голову і відсилають до лабораторії для дослідження. М’ясо хворих диких і домашніх тварин підлягає знищенню.

Надзвичайно актуальним є питання розповсюдження африканської чуми свиней серед диких кабанів, адже вони являються джерелом інфекції для домашніх свиней. Африканська чума – висококонтагіозна вірусна хвороба диких і свійських свиней усіх вікових груп. Збудник хвороби – ДНК-вмісний вірус із родини Asfarviridae, стійкий до факторів довкілля – висушування, заморожування, гниття. Фактори й шляхи поширення збудника – прямі контакти тварин, поїдання трупів або продуктів забою інфікованих свиней, контаміновані корми, інші предмети довкілля. Механічними переносниками збудника хвороби можуть бути птахи, свійські й дикі тварини, гризуни, ектопаразити (деякі види кліщів, воші, зоофільні мухи), що були в контакті з хворими й загиблими свиньми. Природним резервуаром вірусу є дикі кабани: бородавочник (Phaco choerus africanus), китицевуха свиня (Potamochoerus por cus), чагарникова свиня (Potamo choerus larvatus), велика лісова свиня (Hylo choerus meinertzhageni) і кліщі роду Ornithodoros.

Щоб уникнути виникнення і розповсюдження африканської чуми свиней необхідно дотримуватися таких заходів:

  1. У мисливських угіддях звертайте увагу на незвичайну поведінку диких кабанів, наявності їх трупів і у випадку їх виявлення негайно повідомляйте державну службу ветеринарної медицини.
  2. Перед початком та під час полювання проводьте діагностичний відстріл диких кабанів з метою моніторингу на наявність збудника АЧС в організмі тварин.
  3. Підтримуйте нормативну щільність диких кабанів в межах 4 голів на 1000 га мисливських угідь в залежності від епізоотичного стану.
  4. Створюйте майданчики для підгодівлі диких кабанів в мисливських угіддях, щоб уникнути неконтрольованої міграції їх по території області.

Лептоспіроз – гостре інфекційне захворювання, спільне для людини та тварин. Збудником лептоспірозу є бактерії лептоспіри, які присутні в організмі багатьох видів диких та домашніх тварин. Найбільшим резервуаром лептоспірозу в природі є гризуни (пацюки, миші, полівки, ондатри тощо), серед свійських тварин – велика та дрібна рогата худоба, свині, собаки. В природі такі вогнища формують дикі гризуни в непроточних водоймах – болотистій місцевості, навколо озер, річок. Тому лептоспіроз називають природно-вогнищевим захворюванням.

Свійські тварини можуть заразитися лептоспірозом від диких гризунів, а також при вживанні забрудненої сечею гризунів води та кормів. Таким чином, вогнища лептоспірозу можуть формуватися і в сільській місцевості при потраплянні стоків із тваринницьких ферм до ставків, озер тощо. Важливим є той факт, що лептоспіроз у тварин зазвичай перебігає без клінічних ознак та в дуже легкій формі, тому хворі тварини не гинуть, але залишаються носіями інфекції.

Тварини-лептоспіроносії залишаються клінічно здоровими та виділяють збудник у навколишнє середовище, створюючи вогнища інфекції. Свійські тварини можуть виділяти збудник із сечею від декількох місяців до декількох років, а дикі гризуни виділяють лептоспіри із сечею все життя. Механізм зараження лептоспірозом контактний – водний, аліментарний (через шлунково-кишковий тракт) та через рани. Зараження відбувається при вживанні зараженої води, при купанні, риболовлі, полюванні у заболоченій місцевості, при догляді за хворими тваринами. При цьому для зараження достатньо найменшої подряпини шкіри або слизової оболонки, через яку лептоспіри проникають у кров людини. Зважаючи на природню вогнищевість захворювання людям важливо самим дбати про власну безпеку – не купатися в непроточних водоймах і не вживати з них сиру воду, у випадку перших ознак захворювання негайно звертатися по медичну допомогу, зазначивши про перебування на природі.

Бруцельоз — хронічне інфекційне захворювання усіх видів сільськогосподарських і диких ссавців, що характеризується абортами із затримкою посліду, розладом репродуктивної здатності тварин, ендометритами, орхітами, бурситами, гігромами та артритами. На бруцельоз хворіє і людина.

З диких тварин хворіють антилопи, козулі, лосі, дикі кабани, лисиці, гризуни.

При встановленні бруцельозу серед диких тварин (кабани, козулі, лосі тощо) мисливських господарств за результатами бактеріологічних досліджень комісійно, за участю представників адміністрації природоохоронних об’єктів, ветеринарної та єгерської служб, визначається зона заселення неблагополучної популяції тварин, а також – усі шляхи їх можливої міграції. Рішенням обласної державної адміністрації збільшується квота ліцензійно-санітарного відстрілу дорослих тварин до 50% від їх оптимальної кількості щорічно протягом 3-х років.

Сибірка – гостра заразна хвороба сільськогосподарських і багатьох видів диких тварин і людини. Хижаки менш сприйнятливі. Збудником сибірки є Bacillus anthracis – нерухома, грампозитивна, спороутворювальна аеробна паличка. У навколишньому середовищі вони утворюють спори, які здатні зберігатися в ґрунті понад 100 років. Тому дикі травоїдні (козулі, олені, лосі, зайці) можуть заражатися при поїданні корму в місцях загибелі або захоронення хворих на сибірку тварин. Інколи дикі хижаки або всеїдні тварини заражаються сибіркою при поїданні трупів тварин, які загинули від цього захворювання. Хижі дикі птахи можуть бути переносниками збудника на значні відстані, проте самі не хворіють. Людина заражається при контакті або споживанні м’яса хворих диких тварин, а також від укусів заражених кровосисних комах.

Основні засоби профілактики серед диких тварин – не допускати звірів у місця, неблагополучні щодо сибірки; запобігати потраплянню трупів сільськогосподарських тварин, які загинули від сибірки, у лісові й польові угіддя, де мешкають дикі звірі. Трупи від хворих тварин, корми, забруднені кров’ю, мають бути знищені.

Туберкульоз – контагіозне, з хронічним перебігом захворювання домашніх, диких тварин і птиці. Із дичини сприйнятливими до туберкульозу є лосі, дикі кабани, нутрії, фазани та голуби. Дикі тварини заражаються при контакті в лісі або на пасовищі з хворими домашніми тваринами або продуктами їх життєдіяльності, при поїданні кормів, забруднених бактеріями туберкульозу. Джерелом зараження можуть бути також трупи диких свиней, голубів і фазанів, які загинули від цього захворювання.

Трихінельоз – досить поширене паразитарне захворювання. Особливе значення це захворювання має в зв`язку з тим, що може передаватися людині, викликаючи у людей важкі наслідки, аж до летальних випадків.

В основному, трихінельоз вражає м`ясоїдних тварин – кабанів, ведмедів, лисиць, шакалів, хутрових звірів. Але трапляються випадки, коли паразити виявляються і в м`ясі лосів, бобрів, коней, які є травоїдними. Трихінельоз так само може вражати і птахів, що харчуються падаллю, морських тварин (тюленів, морських котиків) і ракоподібних, які поїдають інфікованих тварин що потонули.

Важливим заходом профілактики трихінельозу є обов’язкове знищення мисливцями трупів хижаків на місці їх відстрілу шляхом спалювання або закопування в землю на глибину не менше 1 м після попередньої обробки нафтопродуктами. Обов’язкове стійлове утримання свиней, забороняється їх вільне пересування на території населеного пункту, в лісі. При відстрілі диких кабанів, ведмедів, борсуків та інших хижаків, м’ясо яких споживається населенням в їжу, необхідно обовязково проводити трихінелоскопію. Мисливські байки, що все м`ясо можна знезаразити вживанням всередину сорокаградусної не можна сприймати серйозно. Тільки завдяки чіткому контролю при виборі м`яса, дотриманню правил його обробки і приготування м`ясні делікатеси будуть не тільки смачними, а й безпечними. Особиста профілактика трихінельозу полягає в тому, щоб вживати в їжу тільки обстежене на трихінельоз м’ясо свиней і диких тварин. При підозрі на трихінельоз для повної гарантії безпечності м’ясо повинно піддаватися тривалій термічній обробці (не менше 2,5 години) при товщині шматка м’яса не більше 8 см.

Бажаємо мисливцям вдалого полювання та наголошуємо на необхідності проведення моніторингових досліджень на бруцельоз, лептоспіроз та обов’язкове дослідження на трихінельоз і АЧС кожної впольованої туші дикого кабана, адже це турбота про Ваше здоров’я та здоров’я Ваших близьких!