×

Настав час “викинутих ялинок”

Так, настав час “викинутих ялинок”…

Щоразу згадую Михайла Казидуба, який колись написав для “Полтавського вісника” проникливого вірша про цей період. Моя донька навіть вирізала його з газети, вивчила напам”ять і читала у школі на якомусь вечорі. А невдовзі я зустрів і самого автора в Корпусному парку, похвалив його за вірша…
-Ти знаєш…, – аж просльозився Михайло. -Писав і плакав! І було чомусь таке враження, ніби я бачу ту ялинку востаннє…
І через кілька місяців його й справді не стало…
А вірш той і досі ятрить душу:

Скінчились дні і ночі веселкові
Прощання з дивом надійшла пора.
І вже, дивись, ялиночки казкові
Лежать сміттям у крижаних дворах.

Лежать, немов безпомічні старчата,
Чи діти, котрих матері зреклись…
А щойно кожна квітла в центрі свята,
І геть під кожною хтось явно веселивсь.

Між безліччю сиріток-деревинок
І та, що на моїм цвіла столі…
Час викидання із осель ялинок
Їй-право, найсумніший на землі.

І, мабуть, найжорстокіший, бо всюди
Стають ялинки полум’ям рудим,
А ми байдужі, як сновиди, люди,
Спокійно йдем крізь кремаційний дим.

Той дим не виїдає наші очі
Буденних не розчулює сердець…
І, може, тільки в мене серед ночі
Судьбу ялин оплаче олівець.

Та Дід Мороз хіба що безпорадно
Опустить посох над німим столом,
Сумуючи по-філософськи справді
За втраченим задля людей теплом.

Михайло КАЗИДУБ