Аркадій Петров народився у невеликому містечку Котельнич Кіровської області. У родині було п’ятеро дітей, батько помер, тож турботи про велику сім’ю лягли на плечі матері – Олени Георгіївни. Аркадій був другою дитиною в сім’ї, тож коли йому виповнилося 14 років, пішов працювати в колгосп, аби допомогти матері підняти на ноги молодших сестер і братів.
Та подальші плани перекреслила війна. 17-річним юнаком Аркадій пішов добровольцем на фронт. Воювати довелося в піхоті, де молодим бійцям було особливо важко. Але завжди поряд з ним була… пісня, яка підтримувала і бойових побратимів у важкі хвилини, об’єднувала бійців.
Ветеран згадує, що найтяжчими для нього виявилися бої за Кінінгсберг (нині Калінінград), який німці вважали неприступною фортецею і обороняли відчайдушно. Обстріл з гармат не припинявся ні на хвилину. Оборону доводилося майже прогризати. І прогризли! Та все ж після тривалого штурму 9 квітня 1945 року радянські війська оволоділи містом-фортецею. Гітлер був так розлючений, що навіть наказав розстріляти коменданта фортеці!
Сам Аркадій Олександрович був тоді поранений у ногу. А за проявлену мужність нагороджений медаллю «За взяття Кенігсберга».
Тим часом починалася завершальна операція Великої Вітчизняної – битва за Берлін, яка тривала більше трьох тижнів. Там, неподалік німецької столиці Аркадія Петрова застала й звістка про перемогу.
Перемога застала Аркадія Олександровича під Берліном. День 9 травня став великим святом для всього людства, Днем Перемоги над фашизмом. За відвагу, мужність, проявлену в боях, Аркадій Олександрович був нагороджений Орденом Вітчизняної війни, медаллю «За взяття Берліна», медаллю «За бойові заслуги», медаллю «За мужність».
А мирне життя продовжилося для нього з… авіаційних курсів. Тож з армією не розлучився. Після присвоєння у 1947 році офіцерського звання служив у Криму, Прибалтиці (м. Шауляй), Пскові, Бобруйську. З 1960 році продовжив службу у Полтаві, яку закінчив інженером ескадрильї бомбардувальників ТУ-22-МЗ.
Зі своєю дружиною Ольгою Власівною, з якою познайомився ще лейтенантом під час служби у Бобруйську, вони разом уже понад 60 років. Виховали двох дітей: сина і доньку, а тепер вони люблячі дідусь і бабуся для чотирьох онуків і трьох правнуків.
Молоді Аркадій Олександрович, якому випала нелегка доля, бажає лише одного: ніколи не знати жахіття війни, бути завжди людяними, чуйними, рости сміливими, чесними, працьовитими; любити своїх рідних, школу і свою Вітчизну.
