×

Поблизу ринку «Алмазний» люди вимушені ходити глибокими калюжами або ж прямо під колесами автомобілів

Мешканці будинку №2 на вулиці Юрія Кондратюка втомилися ходити багнюкою. Єдина стежка, яка веде від будинку до зупинки та основної інфраструктури, – ґрунтова, витоптана людьми самотужки. Щоразу після дощу чи снігу вона на кілька днів перетворюється на суцільне болото із застійною гнилою водою.

Тож полтавцям доводиться на свій страх і ризик іти проїзною частиною, прямо поміж швидкісних машин. Протягом останніх кількох років люди прохали спочатку колишнього міського голову Олександра Мамая, а потім коаліцію Удовіченка та Шамоти хоч якось облаштувати пішохідну зону та присипати її водостійким покриттям чи навіть заасфальтувати. Однак усе марно.

Доведені до відчаю люди звернулися до редакції «ПВ», щоб привернути увагу до своєї проблеми та надати їй значного розголосу. Пенсіонерка Ольга Магдик проживає в цьому будинку тривалий час. Роками вона неодноразово порушувала питання про облаштування та асфальтування цієї проблемної зони. Разом з іншими сусідами жінка писала колективні звернення та збирала підписи, адже планом забудови тротуар просто не передбачений і його необхідність ще треба довести:

– Щодня вимушена ходити цією стежкою, навіть у погану погоду. Тут можна не те що послизнутися, але й добряче впасти, якщо не пощастить. Не раз відчувала це на собі – і сама забивалася, і взуття псувала. Але попри таку очевидну проблему цілого мікрорайону, чиновники нас просто ігнорують. Навіть той факт, що за нашим будинком розташована платна автостоянка і дорогою машини відверто ганяють, їх чомусь не цікавить.

А від такої безвиході люди вимушені йти саме дорогою. Тож така чиновницька недбалість може коштувати життя дитини чи пенсіонера, які вчасно не зможуть зреагувати. З жінкою згоден й інший мешканець будинку Іван Лобанов. Чоловік зауважив, що після дощу та в міжсезоння до небезпечного маршруту додається і бруд, який потім розноситься по навколишніх будинках, адже відчистити взуття від такої багнюки непросто.

– Стабільно після негоди наш будинок просто не впізнати – наче якийсь хлів для худоби. Адже йдемо тією дорогою і провалюємося там ледь не по коліна в багно. Ні вдягнешся нормально на роботу, ні з роботи чистим не прийдеш, усе в бризках та плямах. І підлогу мити доводиться мало не щодня, щоб хоч якийсь вигляд квартира мала і це все не натікало за її дверима. Сподіваюсь, що нас почують, проблема зрушить з мертвої точки та хоч якось розв’яжеться на нашу користь. Адже як полтавці ми на рівні з іншими маємо право на створення гідних умов для проживання та пересування містом.