×

Полтава в кіно: «Доля» та інші фільми

Проект “Полтава в кіно” став цього року одним із найпопулярніших у “Полтавському віснику”. Завдяки допомозі і самих читачів газети нам удалося з’ясувати, що існує понад сотня кінофільмів, знятих у різні часи, в яких згадується Полтава. І ось ми вирішили цей проект ще й “оживити” — тепер про ці фільми можна не лише почитати, але й побачити їх. Кожної суботи і неділі о 17.00 на вас чекає новий фільм.

«Доля»  

Кіностудія «Мосфільм», 1977 р.

Режисер: Євген Матвеєв. У головних ролях: Євген Матвеєв, Зінаїда Кірієнко, Юрій Яковлєв, Вадим Спиридонов, Альгімантас Масюліс, Володимир Самойлов, Георгій Юматов, Ольга Остроумова, Валерія Заклунна.

Другий фільм кінодилогії (перший — «Любов земна»). На долю героїв фільму випадають нові випробування  — іде Велика Вітчизняна війна. Невгамовний Захар Дерюгін, звичайно ж, відправляється на фронт. Попереду у нього – німецький полон, втеча, довгий пошук своїх і партизанська війна. А в окупації на нього чекають вірна дружина Фрося і закохана у Захара Маня Поливанова…

В домі Дерюгіна квартирують окупанти. Якось вони влаштували бучне весілля  і ось один із німців, хильнувши російського «шнапсу», вголос читає листа від дружини:

– «Ірма розповідає, що її чоловік уже одержав прекрасний маєток під Вінницею. Гансе, голубчику мій, постарайся і ти одержати для нас маєток під Полтавою. Кажуть, там річка не щирока і не глибока…». Кретинка, вона не знає, що ми ледве втекли з-під Москви!

«Мир хатам, війна палацам» 

Кіностудія ім. О. Довженка, 1970 р.

Режисер: Ісаак Шварц. У ролях: Леонід Бакштаєв, Юрій Лавров, Микола Пішванов, Юрій Фісенко, Клара Лучко, Володимир Кашпур, Владислав Стржельчик, Людмила Сосюра, Галина Гальченко, Володимир Бабієнко,  Юрій Дедович, Валерія Заклунна, Катерина Крупенникова, Дмитро Миргородський, Микола Олялін, Андрій ПодубинськийЛесь Сердюк,  Сергій Харченко,  Володимир Шакало, Альфред Шестопалов, Галина Шмакова, Ростислав Янковський, Анатолій Барчук, Олександр Гай, Раїса Недашківська, Вілорій Пащенко, Юрій Саричев, Богдан Ступка, Юхим Копелян, Владислав Буш, Гліб Юченков, Євген Киндинов, Федір Панасенко.

Український телевізійний фільм за мотивами дилогії Юрія Смолича  «Мир хатам, війна палацам» та «Реве та стогне Дніпр широкий».  Стрічка розповідає про події в Україні в 19171918 роках. У центрі сюжету — представники однієї родини Драгомирецьких. Серед героїв фільму — реальні історичні діячі Української революції.

«Наталка Полтавка» 

Кіностудія «Українфільм», 1936 р. Фільм поновлено у 1969 році на кіностудії ім. О. Довженка.

Режисер: Іван Кавалерідзе. У ролях: Катерина Осмяловська, Іван Паторжинський, Степан Шкурат, Григорій Манько, Микола Платонов, Юлія Шостаківська.

Перша кіноопера в українському кіномистецтві — екранізація опери Миколи Лисенка,  створеної за однойменною п’єсою Івана Котляревського. І перший український звуковий фільм, у якому вперше актори співали «під фанеру».

Цікаво, що прем’єра фільму відбулася 4 грудня 1936 року в США.

«Вечори на хуторі біля Диканьки» 

Кіностудія ім. М.Горького, 1961р.

Режисер: О.Роу. У ролях: О.Хвиля, Л.Мизнікова, Ю.Тавров, Л.Хітяєва, С.Мартинсон, А.Кубацький, М.Яковченко, Г.Міляр, О.Радунський, М.Сидорчук.

Екранізація повісті Миколи Гоголя  «Ніч перед Різдвом» із циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки» поставлена ​​майстром кіноказки Олександром Роу. Актори розігрують казкову історію, що сталася на українському хуторі поблизу Диканьки в ніч перед Різдвом, коли коваль Вакула, осідлавши чорта, привіз своїй коханій Оксані черевики цариці з російської столиці — Санкт-Петербурга.

Фільм знімала московська кіностудія, тому й українців грають здебільшого російські актори. Цікаво, що й засніжене село, показане у стрічці, знімали аж під Кіровськом у Мурманській області Росії, оскільки на час зйомок лише там змогли знайти справжню зиму.  Багато місцевих жителів допомагали у зйомках, вони ж першими 15 грудня 1961 року побачили картину у сільському будинку культурі.

«Блакитні дороги»

Київська кіностудія художніх фільмів, 1947 р.

Режисер: В.Браун. У ролях: П.Кадочников, М.Калінкіна, С.Столяров, Ю.Любимов, А.Сова, В.Добровольський, Л.Кміт, К.Столяров, С.Чекан, М.Романов, О.Ізмайлова.

Закінчилася Велика Вітчизняна війна, а в глибинах Чорного моря ще залишається багато мін, які заважають судноплавству. Ось і в Одеському порту виявлено незвичайну міну. Під час її знешкодження капітан Ратанов (Павло Кадочников) одержує тяжке поранення. Однак після виходу з госпіталю він знову повертається до своєї роботи, де тепер не має права помилятися…

Судячи з усього, Ратанов – наш земляк, полтавець. Про це свідчить і такий діалог:    

-До речі, ви ж капітан далекого плавання! Чому не йдете в торговий флот?

-А що на це скажуть в Полтаві?

-Вибачте, але до чого тут Полтава?

-А при тому, що в режимі економії теж є своя поезія. І це я вам зараз доведу. От, уявіть собі мінні поля… Аби обійти їх, ви на одній лише дільниці Одеса-Севастополь накидаєте 50 миль. За рік тут 100 рейсів – 5 тисяч миль! А візьміть всі судна басейну – 250 тисяч миль. Скільки ж  зайвого палива! Полтавській електростанції на два роки вистачить! Ні, батечку мій, в Полтаві образяться, якщо я піду залишивши мін на ваших голубих дорогах…

«Наталка Полтавка» 

Українська студія телевізійних фільмів, 1978 р.

Сценарій і постановка: Родіон Юхименко. У ролях: Наталія Сумська,Наталія Наум, Лев Перфілов, Федір Панасенко, Анатолій Матешко, Лесь Сердюк.

У фільмі беруть участь: Державний академічний український народний хор імені Г. Верьовки, Заслужений симфонічний оркестр Держтелерадіо УРСР, співають: Марія Стеф’юкВіра Любимова, Володимир Скубак, Владилен ГрицюкАнатолій Солов’яненко, Олександр Чепурний.

Телефільм-опера, екранізація однойменної опери (1889 р.) українського композитора Миколи Лисенка , написаної на сюжет п’єси  «Наталка Полтавка» зачинателя сучасної української літератури Івана Котляревського (1838).

У фільмі розповідається про розлуку дівчини з коханим-бідняком та одруження з немилим багачем, але зрештою все закінчується благополучно.

Дія відбувається на Полтавщині, тож у фільмі чимало згадок  і про саму Полтаву, про Ворсклу… А от знімали стрічку не на Полтавщині, а у Київському та Переяслав-Хмельницькому  музеях народної архітектури і побуту України.

Але нині мало хто знає, що була ще одна «Наталка Полтавка» — перший український звуковий художній фільм режисера Івана Кавалерідзе, відзнятий 1936 на кіностудії «Українфільм». Це перша кіноопера в українському кіномистецтві — екранізація опери Миколи Лисенка.

Акторський склад: Катерина Осмяловська — Наталка (співає Марія Литвиненко-Вольгемут ) • Іван Паторжинський — Макогоненко (виборний села) • Степан Шкурат — Микола • Григорій Манько — Возний • М. Платонов — Петро • Ю. Шостаківська — Терпилиха Горпина.

Знімальна група: режисер-постановник і сценарист: Іван Кавалерідзе • оператори: Г. Химченко, Федір Корнєв • художники: Милиця Симашкевич, Іунія Майєр • художник по костюмах: Віра Кутинська • звукооператори: О. Прахов, Андрій Демиденко • музичний редактор: Володимир Йориш • режисер по монтажу: Тетяна Демітрюкова • диригент: Михайло Канерштейн.

«Зустріч на Ельбі»

Кіностудія «Мосфільм», 1947 р.

Режисер: Б.Александров. У ролях: В.Давидов, К.Насонов, Б.Андреєв, Л. Орлова, М. Названов, І. Любєзнов, В. Владиславський, Ф. Раневська, А. Петров, А. Файт, Ю. Юровський, Г. Юхтін, Е. Гарін, С. Ценін, Л. Сухаревська, Р. Зелена, Х. Авенс.

Події фільму починаються в кінці війни із зустрічі радянського командира з західними союзниками. Вперше зустрівшись на Ельбі, коменданти міст, розташованих в радянському і американському секторах, подружилися.

В кінці фільму в радянській частині виявляють і розкривають нацистську змову, організовану американцями. Комендант американської частини, вірний своєму обов’язку офіцер, намагається перешкодити нацистам, пам’ятаючи, що це їх спільний ворог, але жінка – емісар ЦРУ – перешкоджає йому.

Лідер прокату 1949 роки (24,2 мільйона глядачів) в СРСР. За цей фільм Григорій Александров і Любов Орлова, серед багатьох інших учасників зйомки, стали лауреатами Сталінської премії 1950 року.

Про Полтаву у фільмі є згадка в діалозі американського сержанта Перебийноги і радянського  Эгоркіна:

-Дрінк? Віскі?

-Ну, якщо «дрік», то краще «водка»

-О-о, горілка! – вигукує американець, сьорбнувши прямо з горла…

-Ти диви! В Америці народився, а нашу горілку знаєш!

-Трохи розумею… Бо я українець з города Полтави!

-Який же біс тебе в Америку заніс?!

-Та мене заніс, а дідів моїх. Я там народився…

-А тебе як звати?

-Гаррі Перебийнога…

-А по-нашому як?

-Ке-ра-сим…

-Ех, ти, керосин! Герасим!

На завершення зустрічі Перебийнога просить «майн френда» Єгоркіна подарувати йому солдатську зірку. Натомість сам Гаррі дає Хомі якийсь мішечок:

-Оце полтавська земля. Дід її з України вивіз. Як я на війну їхав, батько наказав: «Її захищати будеш. Бо вона є слов’янська земля…

-Наша земля! – понюхавши, виголошує Єгоркін.

«Інспектор карного розшуку»

Кіностудія ім. О. Довженка, 1971 р.

Режисер: С. Цибульник. У ролях: Ю. Соломін, Є. Ветлова, М. Лебедєв, Б. Зайденберг, О. Голобородько, В. Мірошниченко, С. Бородокін, О. Мовчан, В. Заманський, Л. Сердюк, М. Водяний, Л. Перфилов, Н. Копержинська, М. Криницина, М. Дупак, Д. Франько.

Головний герой фільму – слідчий, майор Головко (Юрій Соломін). Він  веде справу про пограбування ощадкаси, під час якого убито працівника міліції. І хоч дія фільму відбувається у Києві, та черговий по місту оголошує:

 – Я «Полтава»! Я «Полтава»! Увага! Увага! Всім постам…

В іншому епізоді герой Юрія Соломіна уже сам викликає чергову частину:

– «Полтава», я «Алмаз-1»…

Врешті-решт сищикам вдається вийти на слід грабіжників і затримати злочинну групу.

Цікаво, що одну з ролей (рецидивіст Кріт) грає у фільму наш земляк Володимир Заманський – уродженець Кременчука, людина цікавої долі. Він рано залишився сиротою, 17-річним юнаком потрапив на фронт у 43-му, але й після перемоги залишився служити в армії. А 1950 року був… засуджений до 9 років позбавлення волі за побиття командира взводу. Можливо, тому й серед його екранних героїв немало злочинців, а усі позитивні персонажі – теж люди мужні і вольові. Загалом Заманський зіграв понад 80 ролей у кіно, а за одну із них – у  фільмі «Перевірка на дорогах» (1988 р.) – навіть одержав Державну премії СРСР. 1998 року актор полишив кіно, переїхав з Москви до Мурома, де навіть служив у місцевому храмі і є почесним громадянином міста.

«Артист із Коханівки»

Кіностудія ім. О. Довженка, 1962 р.

Режисер: Григорій Ліпшиць. У ролях: Е. Бредун, І. Буніна, О. Анофрієв, Г. Віцин, В. Дальський, Н. Дорошина, Р. Пироженко, В. М’який, В. Дуклер, О. Мельниченок.

Лірична кінокомедія про будні тогочасного українського села і сільську молодь, яка шукає своє місце в житті. Красуня Марина поступила в інститут. За нею подався у місто і Андрій Ярчук, який кохає її. Взнавши, що односельці глузують з Андрія, Марина перевелася на заочне відділення і знову опинилася в Коханівці. А от самому Андрію гордість не дозволила повернутися в село. Тому закоханим доведеться пережити чимало пригод, перш ніж зустрінуться вони в рідній Коханівці.

В одній із сцен фільму дід Кузьма жаліється:

– Страждаю, як швед під Полтавою!

До речі, древнього діда грає не хто інший як Георгій Віцин, якому на той час було лише 40. Утім п’ятьма роками раніше він уже грав такого ж діда у знаменитому фільмі «Максим Перепелиця».  

Побачить глядачі тут і молоду Ніну Дорошину, яку всі знають за роллю головної героїні у комедії “Любов і голуби” (дружина Василя).

А от у ролі головного героя – Едуард Бредун, якого глядачі чомусь більше пам’ятають за епізодичною роллю спекулянта радіозапчастинами  у кінокомедії «Іван Васильович змінює професію». Доля актора чимось нагадує долю самого Андрія Ярчука. Едуард, хлопець з донецької глибинки, закінчив Тамбовське суворовське училище, а потім подався у Москву, вступив до ВДІКу, став актором і зрештою одружився з однією з найкрасивіших акторок радянського кіно – Ізольдою Ізвицькою. Однак щастя цей шлюб нікому не приніс: спершу Бредун, а потім і його дружина почали зловживати спиртним і обоє пішли з життя передчасно.

«Петро Перший»

Ленфільм, 1937 р.

Режисер:  Володимир Петров. У ролях: М. Симонов, М. Жаров, М. Черкасов, А. Тарасова, М. Таранов, В. Добровольський.

Двосерійний  історико-біографічний художній фільм, знятий за однойменною п’єсою Олексія Толстого, присвячений життю і діяльності російського імператора Петра I. Одним із центральних епізодів стрічки є Полтавська битва, де крупні плани Петра І і Карла ХІІ чергуються з масовими сценами самого бою. Звісно, що без згадки про Полтаву у фільмі не обійшлося.

Утім цікаво, що саму битву знімали далеко… від самої Полтави – в Одесі, на території  місцевого парку «Перемога» (на той час – парк ім. В. Леніна).  

«За двома зайцями»

Кіностудія ім. О. Довженка, 1961 р.

Режисер: В. Іванов. У ролях: О. Борисов, М. Криницина, М. Яковченко, Г. Кушніренко, Н. Копержинська, Н. Наум, А. Юрченко, К. Єршов, Т. Литвиненко, О. Вікландт, Л. Алфімова.

Комедійний фільм було знято за мотивами п’єси Михайла Старицького. Легковажний цирульник Свирид Голохвастов (актор Олег Борисов) вирішує  за рахунок вигідного шлюбу поправити своє матеріальне становище і в той же час починає залицятися до бідної, але красивої дівчини… Первинна версія фільму була україномовною і лише Голохвастов (Голохвостий) розмовляв суржиком, чим підкреслювалася його недолугість. Але коли комедія почала набирати популярності, її переозвучили російською, залишивши в первісному вигляді лише монологи Голохвастова, фрази з яких з часом стали крилатими. Скажімо, «Я вам не как-либо что, а что-либо как!».

А от героїня Нонни Копержинської Секлета Лемериха прославилася фразою:

– Тільки не здумайте тікати – я і в Полтаві знайду!..

«Кремлівські куранти»  

Фільм-спектакль МХАТу, 1967 р.

Режисери: В. Немирович-Данченко, Л. Леонідов, М. Кнебель.
У ролях:
Б. Смирнов, В. Марков, Л. Золотухин, А. Тарасова, Б. Ліванов, М. Анастасьева, Д. Шутов, О. Зуєва, Б. Петкер, М. Прудкін. 

Дія фільму-спектаклю, поставленого за п’єсою М. Погодіна, відбувається у Москві в 1920 році, про що свідчать подальші події, пов’язані з планом електрифікації  країни (ГОЕЛРО). А починається дія з типової для того часу «барахолки», де один з  головних героїв інженер Забелін торгує сірниками. Крізь гамір можна почути:  

– Сало! Полтавське сало! Кому сало? Я сало з Полтави привезла…

Через три роки до 100-річчя від дня народження В. Леніна вийшов уже повноцінний художній фільм «Кремлівські куранти». Сцена на ринку і тут зберіглася, а от про полтавське сало там уже не чути…

«Валерій Чкалов» 

Кіностудія «Ленфільм», 1941 р.

Режисер: М. Калатозов. У ролях: В.Бєлокуров, К.Тарасова, В.Ванін, С.Яров, Б.Жуковський, А.Райкін, І. Смисловський, Ф.Богданов та ін..

 «Валерий Чкалов» — радянський художній фільм. Біографічний фільм про льотчика-випробувача Валерія Чкалова.

Валерій Чкалов — професійний льотчик. Однак йому нудно здійснювати монотонні польоти. Він завжди їх урізноманітнює, роблячи немислимі трюки й віражі. За подібну поведінку й манеру літати його звільнили. А з часом Валерій Чкалов став випробувачем першого винищувача і справжньою легендою.

У редакції 1962 фільм зазнав значних змін. З картини видалили сцени зі Сталіним, вирізали або переозвучили всі згадки про нього, вирізали (або відретушували) кадри в тих місцях, де видно портрети Сталіна, напис на фюзеляжі літака «Сталінський маршрут» і т. п. Переозвучили і в результаті пом’якшили фрагмент діалогу про ворогів, що заважають розвитку радянської авіації (в розмові Чкалова з командиром Батею). Фільм, таким чином, був скорочений за часом приблизно до 83 хвилин.

Семеро сміливих

Кіностудія «Ленфільм», 1936 р.

Режисер: С. Герасимов. У ролях: Т. Макарова, М.Боголюбов, П. Алейников, І. Новосельцев, О. Жаков, А. Апсолон, І. Кузнецов.

Фільм став однією з перших авторських робіт відомого радянського режисера Сергія Герасимова. Герої кінострічки – семеро полярників-добровольців, які організовують зимівку в бухті «Радісній». Точніше, їх було шестеро, сьомий виявився «полярним зайцем»: аби потрапити в експедицію, кухар Петро Молибога сховався у ящику для інструментів. Сама ця роль принесла всесоюзну славу актору Петру Алейникову, який став справжнім улюбленцем публіки.

Після цілої серії  пригод і навіть втрати товариша учасники експедиції успішно виконують завдання. Після цього вони отримують нові призначення. Тут і з’ясовується, що єдина дівчина в складі полярної команди – лікар Женя Охріменко – полтавка. Вона обурюються, що її відправляють на Діксон, але начальник експедиції Илля Летніков, читаючи радіограму з великої землі, заспокоює:

-Дивись, усім зимівникам надається піврічна відпустка. Додому, може, поїдеш..

-Звичайно ж, поїду До батьків своїх поїду! В Полтаву!

-В Полтаву? В Полтаві тепер добре, –погоджується Летніков. – Там тепер добре, сади, мабуть, шумлять, яблуні, вишні… В Полтаві добре!

-Так, в Полтаві добре.

А в фіналі фільму Летніков каже одному із місцевих жителів:

-А я вирішив залишитися тут. Працювати будемо! Будем битися тут, щоб сади піднялися та шуміли так, як у Полтаві…

Не вдалося поїхати до батьків у Полтаву і Жені Охріменко:  її  прохання залишитися на зимівці задовольнили…

«Артист із Коханівки»

Кіностудія ім. О. Довженка, 1962 р.

Режисер: Григорій Ліпшиць. У ролях: Е. Бредун, І. Буніна, О. Анофрієв, Г. Віцин, В. Дальський, Н. Дорошина, Р. Пироженко, В. М’який, В. Дуклер, О. Мельниченок.

Лірична кінокомедія про будні тогочасного українського села і сільську молодь, яка шукає своє місце в житті. Красуня Марина поступила в інститут. За нею подався у місто і Андрій Ярчук, який кохає її. Взнавши, що односельці глузують з Андрія, Марина перевелася на заочне відділення і знову опинилася в Коханівці. А от самому Андрію гордість не дозволила повернутися в село. Тому закоханим доведеться пережити чимало пригод, перш ніж зустрінуться вони в рідній Коханівці.

В одній із сцен фільму дід Кузьма жаліється:

– Страждаю, як швед під Полтавою!

До речі, древнього діда грає не хто інший як Георгій Віцин, якому на той час було лише 40. Утім п’ятьма роками раніше він уже грав такого ж діда у знаменитому фільмі «Максим Перепелиця».  

А от у ролі головного героя – Едуард Бредун, якого глядачі чомусь більше пам’ятають за епізодичною роллю спекулянта радіозапчастинами  у кінокомедії «Іван Васильович змінює професію». Доля актора чимось нагадує долю самого Андрія Ярчука. Едуард, хлопець з донецької глибинки, закінчив Тамбовське суворовське училище, а потім подався у Москву, вступив до ВДІКу, став актором і зрештою одружився з однією з найкрасивіших акторок радянського кіно – Ізольдою Ізвицькою. Однак щастя цей шлюб нікому не приніс: спершу Бредун, а потім і його дружина почали зловживати спиртним і обоє пішли з життя передчасно.

«Надзвичайна пригода»

Спільний фільм кіностудій ім. М. Горького та ім. О. Довженка, 1958 р.

Режисер: В. Івченко. У ролях: В. Тихонов, М. Кузнецов, Т. Литвиненко, Р. Воронкова,  А. Соловйов, Г. Чохонелідзе, Д. Капка, В. Дальський, В. Уан-Зо-Лі, П. Усовниченко.

В основі сюжету реальні події, пов’язані із захопленням чанкайшистами у 1954 році радянського танкера, який віз пальне до Китаю. Екіпаж доставляють на Тайвань, а моториста Райського, якого грає В’ячеслав Тихонов, ще й звинувачують у вбивстві солдата. За допомогою шантажу і погроз моряків намагаються завербувати на свій бік і зрештою кидають у тюрму, але радянські люди, як відомо, не здаються…    

У 1959 році фільм став лідером кінопрокату в СРСР – його подивилося понад 47 мільйонів глядачів!

Яке відношення до цього має Полтава? Так сам танкер у фільмі так і називається – «Полтава»! Хоча в реальному житті надзвичайна подія трапилася з танкером «Туапсе».

«Про це не можна забувати» 

Кіностудія ім. Максима Горького, 1954 р.

Режисер: Леонід Луков. У ролях: С. Бондарчук, О.Хвиля, Л. Смирнова, О. Гоголєва, М.Плотніков, О.Хвиля, В.Ушакова, М.Крючков, В.Тихонов, В. Орлова.

Фільм – типова для того часу пропагандистська агітка, яка «клєйміт» на всі лади «український буржуазний націоналізм». Стрічка хоч і вийшла на екрани у 1954 році, але зніматися її почали ще коли був живий Йосип Сталін, тому після його смерті до сценарію довелося вносити деякі корективи, а окремі уже відзняті сцени навіть перезнімати.

Дія відбувається після завершення Другої світової війни на Західній Україні. Письменник-комуніст Олександр Гармаш (Сергій Бондарчук) написав книгу про ворогів СРСР, а ті в свою чергу намагаються через своїх агентів його скомпрометувати, а зрештою і вбити.  Місто тут не називається, але неважко здогадатися, що це Львів, а Гармаш – прототип  письменника Ярослава Галана, який і справді був убитий. Щоправда, у фільмі його вдається врятувати.

До речі, дуже кумедно виглядає і те, що ролі відданих комуністів грають українські актори Сергій Бондарчук і Олександр Хвиля, а от ролі українських націоналістів – російські актори Микола Плотніков, Олена Гоголєва, Юрій Лавров, В’ячеслав Тихонов. Щоправда, герой Тихонова студент Ростислав врешті-решт розкаюється у «помилках» і навіть здає свого викладача.

А де ж тут про Полтаву, спитаєте ви? Про Полтаву у самому фільмі і справді нема жодної згадки. Зате звучить пісня Матвія Блантера, яку виконують Микола Крючков і Олександр Хвиля і де є такі слова:

В Красной Армии когда-то

Я служил солдатом.

Под Полтавой как-то выпал

Нам неравный бой.

Был средь нас боец Калуга –

Так прозвали друга –

Он от пули прикрывал

Меня собой.

Калуга  моя,

Вы с Полтавою друзья

Нашу службу, нашу дружбу

Позабыть нельзя!

Після виходу фільму на екрани ця пісня, яка мала символізувати українсько-російську дружбу, кажуть, була однаково популярна і в Полтаві, і в Калузі.