×

Полтава в кіно: «Медовий місяць» та інші фільми

Проект “Полтава в кіно” став торік одним із найпопулярніших у “Полтавському віснику”. Завдяки допомозі і самих читачів газети нам удалося з’ясувати, що існує близько сотні кінофільмів, знятих у різні часи, в яких згадується Полтава. І ось ми вирішили цей проект ще й “оживити” – тепер про ці фільми можна не лише почитати, але й побачити їх. Кожного понеділка о 14.00 на вас чекає новий фільм (повтори протягом тижня).

У нашому кінозалі зібрано такі фільми:

«Медовий місяць», «Одного чудового дня», «Помилка резидента», «Зефір в шоколаді», «Мама Ануш», «Одружений холостяк», «Визволення. Битва за Берлін», «Спортлото-82», «Шура і Просвірняк», «Блакитна стріла», «Дівчина без адреси» , «Їм підкоряється небо», «Закриття сезону», «Королева бензоколонки», «Золоте теля», «Тютюновий капітан» , «Повернення «Броненосця», «Склянка води», «Забудьте слово «смерть», «Поет і княжна»,  «Доля»,  «Мир хатам, війна палацам»,  «Наталка Полтавка»,  «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Блакитні дороги», «Зустріч на Ельбі»,  «Інспектор карного розшуку»,  «Артист із Коханівки», «Петро Перший», «За двома зайцями»,  «Кремлівські куранти»,  «Валерій Чкалов», «Семеро сміливих», «Надзвичайна подія», «Про це не можна забувати».

«Медовий місяць»

Кіностудія «Ленфільм». 1956 рік.

Режисер: Надія Кошеверова. У ролях: Людмила Касаткіна, Павло Кадочников, Тетяна Панкова, Павло Суханов, Зоя Федорова, Петро Лобанов, Катерина Савінова, Тетяна Пельтцер, Валентин Абрамов.  

Випускниця медичного інституту Людмила, бажаючи залишитися після розподілу в рідному Ленінграді, виходить заміж за ленінградськогго інженера-метробудівця Олексія. Той щиро любить дівчин, хоча до певного часу й не розуміє, що та одружилася з ним за розрахунком.  Та невдовзі інженера відправдяють на будівництво до Сибіру і Людмила змушена їхати разом з ним.

На новому місці молодожонів чекає незвичайний медовий місяць. Тим паче, що Людмила не готова до сімейного життя у подібних екстерамльних умовах. А оскільки брак, як зясувалося, був фіктивним, то й живуть молодята окремо, хоча їм усеж доводиться робити вигляд сімейної пари. Не все виходить у Людмили і як у лікаря… Та зрештою важке життя на будівництві зміцнює не лише характер жінки, але й стосунки молодих. Вони навчилися приймати відповідальні рішення і на роботі, і в особистому житті. Врешті-решт обоє розуміють, що кохають один одного.

До речі, дуже дивно, що в цілому історія стосунків Людмили і Олексія чимось повторює сюжет фільму «Приборкувачка тигрів», де за рік до «Медового місяця» в ролі головних героїв знялися ті ж Людмила Касаткіна і Павло Кадочников. Хоча «Медовий місяць» уже не мав такого успіху.

А про Полтаву тут задано уже на початку фільмі. Спершу сходами інституту біжить випускник і вигукує: «А Полтава, Полтаває?!». Тим часом героїня Касаткіної читає списки розподілу студентів: «Суми, Полтава, Улан-Уде…».     

«Одного чудового дня»

Київська кіностудія художніх фільмів. 1955 рік.

Режисер: Михайло Слуцький. У ролях: Катерина Савінова, Олан Лицанович, Дмитро Дубов, Олексій Бунін, Євген Шутов, Марія Миронова, Микола Панасьєв, Михайло Покотило, Іван Пельтцер, Нонна Копержинська, Михайло Пуговкін, Віктор Халатов та інші.

«Діло було під Полтавою… Ось у цих місцях, описаних Гоголем у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки», в колгоспі «Світанок» – саме такими словами і починається ця стрічка. Сюжет же розкручується з приїздом у це господарство деригента Катерина Воропай (актриса Катерина Савінова). Після закінчення консерваторії  вона працювала у Будинку народної творчості у Києві, але дівчині набридло перекладати там папери і вона відгукнулася на лист сільських комсомольців і вирушила на Полтавщину організовувати художню самодіяльність у колгоспі «Світанок». До речі, зустрічають гостю на станції Свинківка, яка існує і сьогодні.

Кадр з фільму.
Ст. Свинківка сьогодні.

Однак на місці керівництво колгоспу мало допомагає Катерині, тому дівчина швидко розчаровується у своєму виборі і вирішує повернутися до столиці. Та вже у поїзді її наздоганяють нові сільські друзі і умовляють повернутися назад. За підтримки секретаря райкому дівчина добивається купівлі нових музичних інструментів і виводить художню самодіяльність села на передові позиції у районі. Батьки дівчини, які примчали забрати її додому, стають свідками тріумфального концерту сільського хору  під керівництвом їхньої доньки. Глядачеві залишається лише додумати, що й стосунки самого секретаря райкому з Катериною Воропай теж закінчаться хепіендом, на що натякають творці картини.

До речі, цікаво, що усі події фільму відбуваються на тлі хрущовської «кукурудзяної компанії», яка лише починає розкручуватися у країні. Так, доярка Галя подвоює надої, оскільки почала годувати корів кукурудзою. А розширення її посівів приносить колгоспові нечувані досі прибутки, що зрештою дозволило купити й музичні інструменти та відремонтувати клуб.

Хоч стрічку і знято на Київській кіностудії художніх фільмів, яка тоді ще не носила імя Олександра Довженка, та в головних ролях, починаючи з Галини Воропай, знімаються здебільшого російські актори. Зокрема і Михайло Пуговкін та Марія Миронова (мати знаменитого актора Андрія Миронова). Відтак і фільм є російськомовним.  

«Помилка резидента» 

Кіностудія ім. М.Горького. 1968 рік.

Режисер-постановник: В.Дорман. У ролях: Г.Жжонов, М.Ножкін, О.Жаков, Ю.Копелян, М.Прокопович, Е.Шашкова, В.Гусєв, І.Мірошниченко, В.Захарченко, М.Граббе, Е.Кнаусмюллер, Ю.Волинцев, Е.Зорін, В.Піцек, Р.Плятт, М.Сморчков, Г.Тусузов, С.Фадєєва, М.Скоробагатов та інші.

«Помилка резидента» — перший фільм тетралогії про професійного розвідника Михайла Тульєва. Складається з двох частин – «По старій легенді» і «Повернення Бекаса». Психологічний детектив, що розповідає про долю професійного розвідника Михайла Тульєва (актор Георгій Жжонов), сина російського емігранта, графа, який теж розвідник і гостро переживає розлуку з батьківщиною.

Дія відбувається в першій половині 1960-х років. Тульєв прибув до СРСР за старою легендою, заготовленою ще гітлерівською розвідкою, аби міцно осісти на місці, активізувати старих агентів і завербувати нових. На слід резидента під псевдонімом «Надія» завдяки дивному анонімному листу з-за кордону виходить служба контррозвідки КДБ СРСР. Тульєв, якому вкрай потрібен надійний помічник, знаходить його в особі кримінальника Бекаса (Михайло Ножкін), з яким їдуть в одному купе і той краде  валізу у літньої подружньої пари. Однак резидент навіть не підозрює, що ця зустріч не була випадковою і Бекас насправді –  контррозвідник Павло Синіцин, який відтепер контролюватиме кожен крок резидента і зіграє важливу роль в його долі.

Тульєв під ім’ям Михайла Зарокова поселяється у законсервованого з часів війни німецького агента Дембовича і влаштовується на роботу водієм таксі. Він знайомиться з диспетчером автопарку Марією і у них починається серйозний роман.

Тут і проявляється «полтавський слід». Зароков запитує у Марії:

–А ви на якій вулиці живете?

–На Полтавській…

–О-о, я тепер усіх возитиму на Полтавську! 

«Зефір в шоколаді»

Одеська кіностудія, 1993 рік.

Режисер: Олексій Павловський. У ролях:  Ольга Солодовникова, Антон Зайцев, Олександр Панкратов-Чорний, Ірина Муравйова, Михайло Свєтін, Анум Дохурсо Адоті, Лариса Шахворостова, Петро Рєзвой, Сергій Гаврішкін, Сергій Зінченко, Юрій Рудченко, Володимир Наумцев, Володимир Волков.

Загін радянських десантників, перебуваючи на службі в одній з африканських країн, рятує від смерті маленького чорношкірого хлопчика. Командир загону Василь Кавун (О.Панкратов-Чорний) привозить його до України  і залишає в дитячому будинку в Полтаві. Хлопчикові дають ім’я Вася, а прізвище – Полтавець. І він росте, навіть не підозрюючи про те, ким є насправді.

Проходять роки і ось уже  чорношкірий юнак Вася знайомиться в Одесі з чарівною дівчиною Оксанкою і закохується в неї без пам’яті. Об’єднує молодих людей захоплення музикою, адже хлопець чудово грає на різних інструментах, а дівчина мріє стати співачкою. За іронією долі чарівна незнайомка виявляється донькою того самого капітана, який колись врятував життя малому Васі. І тут з’ясовується, що він є наслідним королем далекої африканської країни Факлендіі…

До відставного капітана Кавуна приїздять двоє з КДБ, аби з’ясувати подробиці:

– Так кажете здали його у Полтавський дитячий будинок?..

– У Полтавський, у Полтавський… У нас там дивізія стояла…

Чоловік у цивільному дає команду підлеглому:

– Ану, зв’яжися з Полтавою, нехай перевірять…

А далі все, як у індійському кіно: попри усі перепони Оксанка і Василь об’єднуються прямо на аеродромі, звідки новоспечений король має летіти у свою Факлендію. Тут і накривають весільний стіл…

«Мама Ануш»

Кіностудія «Вірменфільм». 1983 рік.

Режисер: Аранік Вауні. В ролях: Лія Ахеджакова, Лев Дуров, Азат Шеренц, Тигран Восканян,   Степан Кеворков, Олександр Хачатрян, Михайло Захаров Рудольф Гевондян.  

Героїня фільму Ануш (Лія Ахеджакова) надто турботлива мати, яка у всьму і скрізь намагається контролюваи свого сина, їде навіть у  далеке південне місто  куди його призивають на службу в армію… Довкола цього й відбуваються усі події фільмі, де переплітаються материнська любов і молодечий потяг до самостійності.

До речі, один із героїв фільму батько Юріка Микола Мигуля (Лев Дуров) є нашим земляком, що стає відомо з його розмови з одним казахським аксакалом.

– А твоя – дружина якого роду буде?

– Жіночого… А-а, із Вірменії. Вірменка!

– А ти хто?

– Я?! З Полтави! Це Україна…

– Значить, вона з вірменського роду, а ти з українського…

– А ваш син тоді ж хто?

– Як хто? Росіянин!

Відтак цього нашого землячка тепер назвали б «ватником».

«Одружений холостяк»

Кіностудія імені М.Горького (Ялтинська філія). 1982 рік.

Режисер: Володимир Роговий. У головних ролях: Юрій ГригорьєвЛариса Удовиченко, Баадур Цуладзе, Віра Васильєва, Саша Пшеничнов,  Михало Пуговкін, Ірина Мурзаєва, Муза Крепкогорська,  Юрій Саранцев, Роман Філіпов.

Про наше місто у кінокомедії згадують уже на самому початку. Під час сцени знайомства головних героїв стрічки Сергія (Юрій Григорьєв) і Тамари (Лариса Удовиченко), яке відбувається у вагоні-ресторані поїзда Москва – Севастополь. Взявши до рук меню, Сергій починає вголос називати страви, серед яких і «котлета полтавська». Утім побачити її глядачам так і не вдалося, оскільки героям принесли зовсім інші страви…

А щодо сюжету, то під час знайомства Тамара розповідає Сергієві про історію своїх складних сімейних стосунків з колишнім чоловіком: у них є дитина, але самі вони то сходяться, то розлучаються…  До речі, трапилося так, що батьки Тетяни досі не бачили зятя. Закохавшись в неї з першого погляду, Сергій зважується на авантюру: без відома Тамари він приходить до її батьків і представляється їхнім зятем і батьком дитини… Ті радіють, а от Тамара довго не може змиритися з подібним розвитком ситуації, однак і сказати правду батькам тривалий час не наважується… На тлі цієї колізії і розгортаються різні кумедні ситуації…

«Визволення. Битва за Берлін»

Кіностудія «Мосфільм». 1971 рік.

Режисер: Юрій Озеров. У ролях: Микола Олялін, Лариса Голубкіна, Сергій Никоненко, Владлен Давидов, Михайло Ульянов, Юрій Каморний, Валерій Носик, Володимир Самойлов, Бахурі Закарідзе, Іван Переверзєв, Владислав Стржельчик, Анатолій Ромашин та інші.

Четвертий фільм кіноепопеї «Визволення», знятий на кіностудії «Мосфільм» із залученням кінематографістів НДР, Польщі, Італії і Румунії. Стрічка розповідає про заключний період війни, коли починається битва за Берлін. Як і попередні серії сюжетна лінія розвивається за кількома напрямками: від кабінету Сталіна і Ставки Верховного Головнокомандувача до дій звичайних офіцерів і солдатів.

Про Полтаву згадано в епізоді, коли сержант Дорожкін (Валерій Носик) і польський розвідник (Франтішек Пєчка) на одній із залізничних станцій ведуть пошук цистерн з пальним для танків. Але спершу натрапляють на цистерну зі … спиртом! А після цього знаходять і вагони з в’язнями концтаборів.

 –Звідки ви, дівчата? – запитує Дорожкін.

–Зі Смоленська, з Полтави… Тут є і з Франції, з Чехії…

«Спортлото-82»

Кіностудія «Мосфільм». 1982 рік.

Режисер: Леонід Гайдай. У ролях: Альгіс Арлаускас, Світлана Аманова, Михайло Пуговкін, Михайло Кокшенов , Денис Кміт, Андрій Толшін, Ніна Гребешкова, Борислав Брондуков, Луїза Мосендз,  Сергій Філіппов та інші.  

Влітку один із головних героїв, Костя Луков, їде в поїзді у Южногірськ (вигадане місто). В купе, окрім нього ще троє: спекулянт Мурашко, що вдає з себе «державну людину», молодий турист Міша Голубєв і дівчина Таня, яка їде на зустріч зі своїм нареченим.  Всі четверо читають один і той же модний детективний роман  — «Смертельне вбивство» письменника Геніана Зеленого. Запоєм читаючи книгу, Костя з’їдає всю провізію Тані. Він намагається загладити провину, купуючи символічний подарунок — квиток «Спортлото». Таня, анітрохи не сподіваючись на виграш, закреслює перші шість цифр у квитку, після чого віддає талон Кості «на зберігання», стверджуючи, що сама вона талон обов’язково втратить. Не вірячи у виграш Тані, Костя недбало поклав талон між сторінками своєї книги «Смертельне вбивство», але виходячи з поїзда, взяв не свою книгу…

Звідси й починаються усі пригоди в Южногірську, коли колишні  попутники дізнаються, що на квиток припав виграш – 20 тисяч карбованців! А тим часом книга з квитком опиняється у Міші, який уже відбув на турбазу «Орлине гніздо», а звідти відправився пішим маршрутом… «Мисливці» за виграшем ідуть по його слідах…

«Спортлото-82» вважається не найкращою комедією Леоніда Гайдая, однак стрічка стала лідером радянського кінопрокату у 1982 році – її переглянули понад 55 мільйонів глядачів!

Наше місто у фільмі згадане знаменитою фразою про «шведа під Полтавою».

До речі, геніальний комедіограф Леонід Гайдай – людина для Полтавщини не чужа. Адже його батько, Іов Гайдай, є уродженцем с. Оріхівки Лубенського повіту. А потрапив він до Сибіру, оскільки був висланий царською владою за участь у революційних заворушеннях на оріхівській цукроварні. За легендою, таке дивне ім’я йому дав місцевий піп, якому сім’я не  змогла гідно віддячити за те, що охрестив хлопчика, тож священик і вибрав йому зі святців такого собі Іова. Тож як тільки самого Леоніда Гайдая не величали за життя: і «Йович», і «Іонович»…

«Шура і Просвірняк»

https://youtu.be/ule5XNY4oy0

Кіностудія  «Мосфільм». 1987 рік.

Режисер: Микола Досталь. У ролях: Тетяна Рассказова, Олександр Феклістов,  Костянтин Степанов,  Валерій Носик, Галина Стаханова, Лариса Шинова,  Марина Москаленко,   Наталія Смольянинова,   Юрій Васильєв, Костянтин Желдін, Олена Корольова,  Михайло Зимін, Олексій Маслов, Юрій Горін.

Екранізація однойменної повісті Михайло Рощина є типовою «перебудовною» стрічкою, а сама дія відбувається восени 1952 року – напередодні краху сталінської системи. Телефоністка Шура (Тетяна Рассказова) працює телефоністкою в одному з міністерств. За прямоту і безкорисливість начальство її не шанує, а колеги поважають. Одного разу в колективі з’являється кульгавий новачок з дивним прізвищем Просвірняк. Він не подобається Шурі, а інші не сприймають його всерйоз. Однак незабаром Просвірняк стає завсідником кабінету начальника. З’являються один за іншим доноси — і Шуру невдовзі  звільняють, а Просвірняк просувається по службовій драбині…

Просвірняк (його грає російський актор Олександр Феклістов, відомий нині глядачеві за серіалом «Свати») – типова й для сучасного російського кінематографу постать услужливого «хохла-кар’єриста», який заради того, аби отримати прописку у Москві, не зупиняється перед  будь-якою підлістю. У фільмі ніби зумисне підкреслюється, що Просвірняк українець: у нього і прізвище українське, і з’являючись на роботі, він (щоправда, досить ламаною українською) вигукує в стилі Тарапуньки:

-Здоровєнькі були, дєвчінонькі!

Судячи з того, що Просвірняк пригощає колег азовською таранею, сам він десь з півдня України, а от його дядько – полтавець. Свій похід до начальника наш герой пояснює колегам так:  

-Я до Дмитра Івановича! Він у відрядженя до Полтави їде, хочу йому адресу дядька дати…

-А ким працює твій дядько?

-Дядя Коля в Полтаві завгоспом у будинку піонерів…

-Кавуни значить?

-Кавуни, кавуни…

-От, вона, значить, Полтава!

«Блакитна стріла» 

Кіностудія імені Олександра Довженка. 1958 рік.

Режисер-постановник: Леонід Естрін. У ролях: Андрій Гончаров, Генріх Осташевський, Неоніла Гнеповська, Борис Новиков, Іван Переверзєв, Микола Муравйов, Костянтин Барташевич, Павло Луспекаєв, Анатолій Алексєєв, Олексій Максимов, Юрій Боголюбов, Анвар Тураєв, Анатолій Кокорін, Володимир Волчик, Олексій Бахарь.

Познайомившись під час відпочинку на пляжі з симпатичною жінкою, лейтенант Дудник (Борис Новиков) намагається справити на неї враження. Щоб показати свою значимість, він розповідає їй про заплановані випробуваннях нового секретного літака — «Блакитної стріли». Однак його симпатія виявляється шпигункою…

Довкола цього й розгортається головна сюжетна інтрига. Зрештою радянський льотчик, майор Карпенко (Андрій Гончаров) після авіакатастрофи потрапляє в лапи ворога, які «виловлюють» його на підводному човні, екіпаж якого складають зрадники.

З Полтавою стрічку пов’язує те, що один із прикордонників – солдат строкової служби, який  вступає в бій з ворогом, ймовірно, є нашим земляком, полтавцем, оскільки у фільмі звучить пісня Марка Фрадкіна і Володимира Карпеко, слова якої свідчать самі за себе:

Забіліли знов сади рясні в Полтаві,

Пишні яблуні у далях голубих.

Заспівали, заспівали на заставі

Хлопці прикордонники про них.

«Дівчина без адреси»

Оскільки “Мосфільм” забороняє перегляд своїх фільмів на сторонніх ресурсах, то подивитися стрічку можна за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=cEeMGnlihLY

Кіностудія «Мосфільм». 1957 рік.

Режисер-постановник: Ельдар Рязанов. У ролях: Світлана Карпинська, Микола Рибников, Ераст Гарін, Юрій Белов, Василь Топорков, Світлана Щербак, Зоя Федорова, Сергій Філіпов, Павло Тарасов, Ріна Зелена.

Молодий будівельник Паша знайомиться в поїзді з дівчиною «з характером» – Катею Івановою. До кінця дороги вони вирішують не розлучатися. Проте, вийшовши з вагона в різні двері, вони так і не зустрічаються на вокзалі. Єдине, що Паша почув  від Каті, яка вже від’їжджала на автобусі, початок адреси: «Ніколо …».

Та хлопець не впадає у відчай і починає шукати у Москві дівчину з найпоширенішими ім’ям і прізвищем, попри те, що за його власними розрахунками на пошуки може піти три роки . Тим часом, Катя живе у свого діда, який працює вахтером. Після того, як у неї не вийшло стати актрисою і сварки з дідом, вона йде з дому… За цей час дівчина встигає попрацювати й  хатньою робітницею, хоча згодом пішла звідти (після потопу в квартирі, вчиненого чоловіком господині).

Ось тут і прозвучала згадка про Полтаву, коли героїня Зої Федорової кричить на Катерину:

-Без нас ти б загинула, як швець під Полтавою!

-Не швець, а швед!

Врешті-решт, спробувавши низку професій (ліфтера, манекенниці, кур’єра), Катя вирішує повернутися зі столиці додому. Однак на тому самому вокзалі, де вона розлучилася зі Пашею, вона з ним і зустрічається…

«Їм підкоряється небо»

https://www.youtube.com/watch?v=Vt6Y9nqVuK8

Кіностудія ім. Максима Горького, 1963 р.

Режисер: Тетяна Ліознова. У головних ролях:  Микола Рибников, Світлана Світлична, Євген Євстигнєєв, Олег Жаков,  Сергій Блинников, Георгій Куликов.

Фільм присвячено загиблим льотчикам-випробовувачам. А прототипом головного героя Олексія Колчина якраз і став Олексій Гринчик, який загинув при виконанні польоту на дослідному зразку реактивного МиГ-9. Саме про створення цієї машини і розповідає стрічка.  

Режисером фільму невипадково стала Тетяна Ліознова, яку ми здебільшого знаємо за серіалом «Сімнадцять миттєвостей весни». Адже вона свого часу закінчила авіаційний інститут, а сценаристом стрічки був Анатолій Аграновський – колишній курсант військово-авіаційної школи і училища штурманів. Сюжет фільму повторює його повість «Відкриті очі».  

Про Полтаву у  стрічці згадують за таких обставин. Герой Миколи  Рибникова їде зі свою обраницею (Світлана Світлична) в Бородіно, де колись відбувся знаменитий бій під час війни 1812 року. Збігаючи на гору, де стоїть пам’ятник, він вигукує:

-Ти уявляєш?! Ні, ти уявляєш: «І грянув бій!..».

-Так це ж з «Полтави»!

-Що-що?

-З «Полтави»!

-Точно. А тут «Бородіно»: «Скажи-ка, дядя, ведь недаром…»

Мається на увазі, що герой переплутав рядки з поеми О.Пушкіна «Полтава» з віршем М. Лермонова «Бородіно».

«Закриття сезону»

https://www.youtube.com/watch?v=3-Fh9Qf3qvE

Кіностудія ім. Максима Горького, 1974 рік.

Режисер: Ігор Шатров. У ролях: Тамара Трач, Володимир Пучков, Юрій Дружинін, Юрій Григор’єв, Олег Балакін, Світлана Світлична, Іван Лапиков, Сергій Кононихін, Володимир Курашкін, Юрій Чернов , Володимир Селезньов, Едда Бамдас.

Хлопчина взяв автомобіль і разом з друзями прекрасно провів час, хизуючись своїм умінням керувати машиною. Та на ранок за ним прийшла… міліція. З’ясувалося, що Генка викрав авто і тепер мусить відповідати по закону. Однак його дівчина не кидає хлопця в біді: вона знаходить господаря «Москвича», який виявився відомим мотогонщиком Біломоровим, і розповідає йому про Генину пристрасть до техніки. Біломоров теж стає на захист хлопця і приводить його у спортивну секцію, де у юнака починається нове життя… 

Ось такою є зав’язка фільму «Закриття сезону», який вийшов на екрани радянських кінотеатрів 46 років тому. І чи не найбільший ажіотаж викликав у Полтаві. Не лише тому, що у нашому місті любили мотоспорт, але й тому, що чимало епізодів цього фільму знімали саме тут. Так, у фільмі є епізод з гонщиками-циркачами. Люди старшого віку пам’ятають, що тоді досить популярними був атракціон «Гонки по вертикалі». Встановлювався своєрідний цирк-шапіто, монтувалася «бочка», в якій потім і їздили мотоциклісти. У Полтаві на час зйомок така «бочка» стояла в районі  площі перед сучасним універсамом «Полтава» на Алмазному. Це був діючий атракціон, а його поява співпала зі зйомками. Через дорогу спорудили декорації – «шматок» точно такої ж споруди, де теж знімали окремі постановочні сцени «Закриття сезону» зі Світланою Світличною, яка  після виходу кінокомедії «Діамантова рука» була улюбленицею всіх чоловіків Радянського Союзу, а у фільмі «Закриття сезону»  грала партнершу мотогонщика з атракціону.  У самому фільмі можна і нині впізнати окремі будинки вулиці 23 вересня.

Багато сцен було відзнято і на мототреку у Розсошенцях, який тоді якраз спорудили. А от слово «Полтава» звучить у фільмі лише один раз, коли на тому ж мототреку диктор представляє учасників мотогонок: «Майстер спорту Іван Вакуленко, Полтава».

«Королева бензоколонки»

Кіностудія ім. Олександра Довженка. 1962 рік.

Режисери: Олексій Мішурін, Микола Літус. У головних ролях: Надія Румянцева, Андрій Сова, Олександр Кожевников, Нонна Копержинська, Юрій Бєлов, Сергій Блінніков, Микола Яковченко, Віктор М’який, Олександр Хвиля, Володимир Білокуров, Павло Винник, 

Полтавка Людмила Добривечір (Н. Румянцева) приїхала до Києва «шукати щастя» у столиці. Вона пробувалася диктором на телебаченні, але не  пройшла за конкурсом через проблеми з дикцією. Мріяла стати бортпровідницею, але теж не вийшло. Хотіла вступити в ансамбль балету на льоду, але у тут не вийшло. Їй порадили тренуватися їзді на ковзанах.

 –Де ж я буду влітку це робити, якщо у Полтаві нема  льодового палацу? – дивується дівчина.

Відсутність льоду вона компенсує тренуваннями на роликових ковзанах і тимчасово влаштовується працювати заправницею на автозаправку. Не все виходить у новоявленої робітниці, але весела вдача й спритність допомагають їй не тільки опанувати нову спеціальність, а й докорінно змінити роботу всієї бензоколонки. У цьому їй «допомагає» директор заправки Панас Петрович (Андрій Сова) та ревнива буфетниця Рогніда Карпівна (Нонна Копержинська).

Фільм знімався у Пирятині на території діючої АЗС, проте через пожежонебезпечну освітлювальну апаратуру на заправці групі знімати заборонили. Довелося поряд побудувати «знімальну» АЗС, несправжню. Справжня АЗС знаходилася за бутафорською конторкою. Микола Літус розповідав, що макетна заправка була так схожа на справжню, що одного разу на знімальний майданчик заїхала вантажівка, водій якої зажадав її заправити. Акторська трійця Рум’янцева — Сова — Вінник розіграла чоловіка: його відмовилися заправляти й до того ж ще хотіли оштрафувати за грубість, але потім вибачилися та пояснили, що тут знімається кіно. В результаті водій не образився на акторів, а сам епізод згодом включили до фільму.[2]

Прізвище головної героїні Добривечір, можливо, взято в українського боксера 1920-х років — про нього згадував актор Борис Січкин у книзі «Я із Одєси! Здрастє!»: «Я не пропускав змагань з боксу. Був боксер на прізвище Добривечір. Коли оголошували його прізвище, зал зі сміхом відповідав: „Здрастє“. У Добривечора була незвичайна стійка, руки додолу, жодного захисту, весь одкритий, танцював по рингові, маневрував і в нього важко було влучити. Добре захищався та добре контратакував. Робив добре. Усі його знали та любили як боксера».

Оскільки основне місце дії біля АЗС, у фільмі задіяли чимало автомобілів 1950-х- початку 1960-х років. Персонажі фільму Славко та Ведмідь їздять на дослідних машинах: автобусах ЛАЗ-697 «Турист» і ЛАЗ-Україна-1 (1961) та вантажівці БєлАЗ-540 (1962), а в епізоді з іноземцями є навіть справжній Cadillac Series 62.

«Золоте теля»

https://youtu.be/Z6viGCs6gKQ

Кіностудія  «Мосфільм», 1968 р.

Режисер: М.Швейцер. У ролях: С.Юрський, Л.Куравльов, З. Гердт, Є.Євстигнєєв, С. Старикова, М. Боярский, П. Винник, І. Ясулович, М.Кокшенов, Р. Муратов, Т. Сьоміна, П.Павленко.

«Золоте теля» – перша екранізація однойменного роману Іллі Ільфа та Євгена Петрова про подальші пригоди веселого авантюриста Остапа Бендера. Цікаво, що у радянському кінематографі послідовність літературної долі великого комбінатора була порушена, адже першим у дилогії І.Ільфа і Є.Петрова був роман «12 стільців». А у от у кіно спершу з’явилося «Золоте теля» Михайла Швейцера, і лише через 3 роки – «12 стільців» Леоніда Гайдая.

Всі колізії стрічки закручуються довкола спроб «нащадка яничарів» (Сергій Юрський) вибити гроші з підпільного мільйонера Олександра Корейка (Євген Євстигнєєв), на якого збирає ціле досьє, аби шантажувати «підопічного». Після цілої низки пригод Остап таки змушує мільйонера віддати кругленьку суму, однак мрія потрапити до Ріо-де-Жанейро для новоспеченого багатія так і залишається нездійсненною: на румунському кордоні Бендера до нитки облапошили тамтешні прикордонники…

Полтава згадується у фільмі в контексті підпільної діяльності Корейка. Мовляв, саме він керував відправкою з Полтави ешелону з продовольством для голодуючих Поволжя, однак до пункту призначення той так і не дійшов. У самому ж романі згадується ще в вулиця Полтавської Перемоги в одному з міст, де юний Корейко мріяв знайти гаманець з грошима.

Автори роману невипадково згадують Полтаву. По-перше, на той час вона була своєрідним символом продовольчого достатку. По-друге, сам Євген Петров (справжнє прізвище Катаєв) не раз бував у Полтаві, адже тут жив його дядько Євген Петрович Ганько. Саме він і став прототипом одного з героїв роману «12 стільців» – Іполіта Вороб’янінова. 

«Тютюновий капітан» 

Кіностудія «Ленфільм», 1972 р.

Режисер: Ігор Усов. У ролях: Владлен Давидов, Наталія Фатєєва , Микола Трофимов, Сергій Філіппов, Людмила Гурченко, Георгій Віцин, Євген Шапін , Олександр Дем’яненко, Віктор Кривонос, Марія Поліцеймако, Олена Андерегг, Пантелеймон Кримов, Володимир Таренко, Анатолій Столбов, Микола Гаврилов, Дмитро Зебров, Андрій Давидов та інші.

Музична комедія знята за мотивами однойменної історичної п’єси Михайла Адуєва. Дія відбувається в часи Петра Першого, а тут, звісно, без Полтави ніяк. От, і у фільмі сюжет розгортається на тлі побудови першого лінійного корабля російського флоту – фрегата «Полтава». Тим часом цар відправляє до Голландії навчатися судноплавній справі групу молодиків, серед яких і один надто ексцентричний, але не дуже розумний і дуже  лінивий боярський синок. Опинившись «за бугром», цей лобуряка більше уваги приділяє гулянкам, а морську науку в цей час гризе… його слуга. Хлопчина виявляє неабиякі здібності і таким чином його господар отримує  за нинішніми мірками червоний диплом. Петро радісно зустрічає новобранців, а в цей час на рейді показується якийсь парусник.

– Таке як «Полтава» з Ладоги йде! – вигукує цар.

– Так точно! 54-гарматний фрегат «Полтава» підходить!

– Бачу, Корсаков, бачу!

Як кращому з молодих капітанів цар доручає  завести «Полтаву» до причалу «відміннику навчання», який ледь не втопив судно! Але «Полтаву» рятує слуга. Таким чином відкривається і вся таємниця. А далі – «хепі-енд»: колишній слуга стає капітаном, цар благословляє його одруження на доньці багатого купця, а боярського синка ледь не забривають у солдати…

Чи була  така історія насправді, ніхто не знає. А от фрегат «Полтава»  і справді був першим вітрильним лінійним кораблем російського флоту. Заклали його невдовзі після Полтавської битви на Санкт-Петербурзькому адміралтействі, а спустити на воду 1712 року. За час служби з 1712-го по 1732 рік «Полтава» входила до складу  Балтійського флоту і брала участь в шести морських кампаніях. Пізніше назва «Полтава» передавалося від корабля до корабля ще сім разів: це чотири парусних лінійних кораблі, однойменний броненосець, транспортник Добровольчого флоту та лінійний дредноут.

«Повернення «Броненосця»

Кіностудія «Мосфільм» та ЦКДЮФ ім. М. Горького, 1996 р.

Усі чотири серії можна переглянути за цими посиланнями:

https://www.youtube.com/watch?v=gdC2gF0XvdE&t=306s

https://www.youtube.com/watch?v=fWrOhp5z3Y8

https://www.youtube.com/watch?v=fWrOhp5z3Y8

https://www.youtube.com/watch?v=gm5fObapkiQ

Режисер: Геннадій Полока. У ролях: Михайло Уржумцев,  Олена Майорова,  Людмила Потапова, Володимир Стержаков, Іван Бортник, Тетяна Васильєва, Валентин Буров, Георгій Штиль,  Армен Джигарханян, Борис Новиков, Борис Соколов, Василь Міщенко, Ігор Кваша, Любов Руденко, Олексій Булдаков,  Маргарита Криницина.

Російсько-білоруський чотирисерійний художній фільм 1996 року, знятий а за однойменною повістю Олексія Каплера в рік 100-річчя кінематографа. Своєрідне відгалуження фільмів «А чи був Каротин?», «Наше покликання», «Інтервенція». Посвячення фільму: «Улюбленому мистецтва, його кумирам і невдахам присвячується».

Лихий кіннотник, який рубав «біляків» без пощади, німець Йоганн Францевич Герц приїздить в Одесу, де його призначили організовувати… кінопроцес. І ост чоловік, який не шкодуючи себе, боровся за загальне,  побачив Клавдію … Він полюбив її з такою ж пристрастю, з якою любив Революцію. Однак їх щастя заважало багато чого: фіктивна дружина Герца, секретар Одеського окружкому, мішок смаженого насіння і невідомий одеситам Ейзенштейн …

Нас у фільмі передусім фраза, яка прозвучала у сцені, де режисер, побачивши масовку, вигукує:

–Які ж це індійці?! Це ж типові полтавські кугути!

«Склянка води»

Кіностудія «Мосфільм», 1979 р.

Режисер: Юрій Карасик. У головних ролях: Кирило Лавров, Алла Демидова, Наталія Белохвостикова, Світлана Смирнова, Петеріс Гаудіньш, Ігор Дмитрієв, Олександр Вокач, Борис Бланк.

«Склянка води»  – двосерійний телевізійний фільм, друга (перша була в 1957 році) в СРСР екранізація однойменної п’єси відомого французького драматурга Ежена Скриба про інтриги англійського двору початку XVIII століття і їхнього впливу на політику.

І хоч у фільмі дія відбувається у Лондоні, у палаці королеви, та й тут не обійшлося без згадки про Полтаву. Так, під час одягання королеви Анни (Наталія Белохвостикова) лорд Девоншир (Олександр Вокач) зачитує їй останні газетні новини. Зокрема і таку : «Його величність шведський король Карл повністю оточив війська російського государя Петра поблизу якоїсь Полтави..».

До речі, варто зауважити, що на екрані 1713 рік, а Полтавська битва, як відомо, відбулася 1709 року. Тож навряд чи навіть за тодішніх засобів комунікації, новина про це йшла до Лондона аж цілих чотири роки!

Забудьте слово «смерть»

Одеська кіностудія, 1979 р.

Режисер: Самвел Гаспаров. У ролях: Богдан Ступка, Євген Леонов, Петро Меркурьєв, Костянтин Степанков,  Станіслав Станкович, Віталій Розстальний, Катерина Крупенникова, Петро Вескляров.

Типова радянська агітка, у якій усі, хто боровся проти радянської влади є «бандитами». От і у цьому фільмі, де йдеться про події в Україні 1920 року, головним антигероєм є батько Кикоть, який у селі Сухівка  керує бойовим антибільшовицьким загоном, який у фільмі іменується «бандою». Для знищення Кикотя до місцевої міліції з мандатом Губчека прибуває комісар Іван Островий, Тут до нього ставляться з недовірою і невдовзі Островий справді звільняє двох арештованих і невдовзі з’являється в загоні Кикотя, представившись посланцем  барона Врангеля, що чимось нагадує сюжет славнозвісного «Весілля в Малинівці».  

До речі, у 20-ті роки на Полтавщині справді орудував загін отамана Кикотя, про що свого часу писав “Полтавський вісник”.

Спеціально для цього фільму Володимир Висоцький написав пісню «Пожежі», однак у фільмі вона так і не прозвучала…

«Поет і княжна»

Виробництво ТОВ «Джерела М», 1999 р.

Режисер: Станіслав Клименко. У головних ролях: Тарас Денисенко, Галина Стефанова, Світлана Прус, Ярослав Гаврилюк, Наталя Наум, Анатолій Мокренко, Олег Примогенов, Віктор Логозинський, Василь Мазур, Анатолій Барчук, Віктор Гресь.

Фільм розповідає про стосунки Тараса Шевченка і правнучки останнього Гетьмана Лівобережної України фельдмаршала Кирила Розумовського княжна Варвара Репніна. Їхня зустріч у Яготині відразу переростає в сердечну дружбу. І хто знає, як би склалась доля поета, знайди він тоді своє щастя…

У фільмі немало згадок про Полтаву та й сам Яготин на той час входив до складу Полтавської губернії.  

«Доля»  

Кіностудія «Мосфільм», 1977 р.

Режисер: Євген Матвеєв. У головних ролях: Євген Матвеєв, Зінаїда Кірієнко, Юрій Яковлєв, Вадим Спиридонов, Альгімантас Масюліс, Володимир Самойлов, Георгій Юматов, Ольга Остроумова, Валерія Заклунна.

Другий фільм кінодилогії (перший — «Любов земна»). На долю героїв фільму випадають нові випробування  — іде Велика Вітчизняна війна. Невгамовний Захар Дерюгін, звичайно ж, відправляється на фронт. Попереду у нього – німецький полон, втеча, довгий пошук своїх і партизанська війна. А в окупації на нього чекають вірна дружина Фрося і закохана у Захара Маня Поливанова…

В домі Дерюгіна квартирують окупанти. Якось вони влаштували бучне весілля  і ось один із німців, хильнувши російського «шнапсу», вголос читає листа від дружини:

– «Ірма розповідає, що її чоловік уже одержав прекрасний маєток під Вінницею. Гансе, голубчику мій, постарайся і ти одержати для нас маєток під Полтавою. Кажуть, там річка не щирока і не глибока…». Кретинка, вона не знає, що ми ледве втекли з-під Москви!

«Мир хатам, війна палацам» 

Кіностудія ім. О. Довженка, 1970 р.

Режисер: Ісаак Шварц. У ролях: Леонід Бакштаєв, Юрій Лавров, Микола Пішванов, Юрій Фісенко, Клара Лучко, Володимир Кашпур, Владислав Стржельчик, Людмила Сосюра, Галина Гальченко, Володимир Бабієнко,  Юрій Дедович, Валерія Заклунна, Катерина Крупенникова, Дмитро Миргородський, Микола Олялін, Андрій ПодубинськийЛесь Сердюк,  Сергій Харченко,  Володимир Шакало, Альфред Шестопалов, Галина Шмакова, Ростислав Янковський, Анатолій Барчук, Олександр Гай, Раїса Недашківська, Вілорій Пащенко, Юрій Саричев, Богдан Ступка, Юхим Копелян, Владислав Буш, Гліб Юченков, Євген Киндинов, Федір Панасенко.

Український телевізійний фільм за мотивами дилогії Юрія Смолича  «Мир хатам, війна палацам» та «Реве та стогне Дніпр широкий».  Стрічка розповідає про події в Україні в 19171918 роках. У центрі сюжету — представники однієї родини Драгомирецьких. Серед героїв фільму — реальні історичні діячі Української революції.

«Наталка Полтавка» 

Кіностудія «Українфільм», 1936 р. Фільм поновлено у 1969 році на кіностудії ім. О. Довженка.

Режисер: Іван Кавалерідзе. У ролях: Катерина Осмяловська, Іван Паторжинський, Степан Шкурат, Григорій Манько, Микола Платонов, Юлія Шостаківська.

Перша кіноопера в українському кіномистецтві — екранізація опери Миколи Лисенка,  створеної за однойменною п’єсою Івана Котляревського. І перший український звуковий фільм, у якому вперше актори співали «під фанеру».

Цікаво, що прем’єра фільму відбулася 4 грудня 1936 року в США.

«Вечори на хуторі біля Диканьки» 

https://www.youtube.com/watch?v=l80XeoViJMI

Кіностудія ім. М.Горького, 1961р.

Режисер: О.Роу. У ролях: О.Хвиля, Л.Мизнікова, Ю.Тавров, Л.Хітяєва, С.Мартинсон, А.Кубацький, М.Яковченко, Г.Міляр, О.Радунський, М.Сидорчук.

Екранізація повісті Миколи Гоголя  «Ніч перед Різдвом» із циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки» поставлена ​​майстром кіноказки Олександром Роу. Актори розігрують казкову історію, що сталася на українському хуторі поблизу Диканьки в ніч перед Різдвом, коли коваль Вакула, осідлавши чорта, привіз своїй коханій Оксані черевики цариці з російської столиці — Санкт-Петербурга.

Фільм знімала московська кіностудія, тому й українців грають здебільшого російські актори. Цікаво, що й засніжене село, показане у стрічці, знімали аж під Кіровськом у Мурманській області Росії, оскільки на час зйомок лише там змогли знайти справжню зиму.  Багато місцевих жителів допомагали у зйомках, вони ж першими 15 грудня 1961 року побачили картину у сільському будинку культурі.

«Блакитні дороги»

Київська кіностудія художніх фільмів, 1947 р.

Режисер: В.Браун. У ролях: П.Кадочников, М.Калінкіна, С.Столяров, Ю.Любимов, А.Сова, В.Добровольський, Л.Кміт, К.Столяров, С.Чекан, М.Романов, О.Ізмайлова.

Закінчилася Велика Вітчизняна війна, а в глибинах Чорного моря ще залишається багато мін, які заважають судноплавству. Ось і в Одеському порту виявлено незвичайну міну. Під час її знешкодження капітан Ратанов (Павло Кадочников) одержує тяжке поранення. Однак після виходу з госпіталю він знову повертається до своєї роботи, де тепер не має права помилятися…

Судячи з усього, Ратанов – наш земляк, полтавець. Про це свідчить і такий діалог:    

-До речі, ви ж капітан далекого плавання! Чому не йдете в торговий флот?

-А що на це скажуть в Полтаві?

-Вибачте, але до чого тут Полтава?

-А при тому, що в режимі економії теж є своя поезія. І це я вам зараз доведу. От, уявіть собі мінні поля… Аби обійти їх, ви на одній лише дільниці Одеса-Севастополь накидаєте 50 миль. За рік тут 100 рейсів – 5 тисяч миль! А візьміть всі судна басейну – 250 тисяч миль. Скільки ж  зайвого палива! Полтавській електростанції на два роки вистачить! Ні, батечку мій, в Полтаві образяться, якщо я піду залишивши мін на ваших голубих дорогах…

«Наталка Полтавка» 

Українська студія телевізійних фільмів, 1978 р.

Сценарій і постановка: Родіон Юхименко. У ролях: Наталія Сумська,Наталія Наум, Лев Перфілов, Федір Панасенко, Анатолій Матешко, Лесь Сердюк.

У фільмі беруть участь: Державний академічний український народний хор імені Г. Верьовки, Заслужений симфонічний оркестр Держтелерадіо УРСР, співають: Марія Стеф’юкВіра Любимова, Володимир Скубак, Владилен ГрицюкАнатолій Солов’яненко, Олександр Чепурний.

Телефільм-опера, екранізація однойменної опери (1889 р.) українського композитора Миколи Лисенка , написаної на сюжет п’єси  «Наталка Полтавка» зачинателя сучасної української літератури Івана Котляревського (1838).

У фільмі розповідається про розлуку дівчини з коханим-бідняком та одруження з немилим багачем, але зрештою все закінчується благополучно.

Дія відбувається на Полтавщині, тож у фільмі чимало згадок  і про саму Полтаву, про Ворсклу… А от знімали стрічку не на Полтавщині, а у Київському та Переяслав-Хмельницькому  музеях народної архітектури і побуту України.

Але нині мало хто знає, що була ще одна «Наталка Полтавка» — перший український звуковий художній фільм режисера Івана Кавалерідзе, відзнятий 1936 на кіностудії «Українфільм». Це перша кіноопера в українському кіномистецтві — екранізація опери Миколи Лисенка.

Акторський склад: Катерина Осмяловська — Наталка (співає Марія Литвиненко-Вольгемут ) • Іван Паторжинський — Макогоненко (виборний села) • Степан Шкурат — Микола • Григорій Манько — Возний • М. Платонов — Петро • Ю. Шостаківська — Терпилиха Горпина.

Знімальна група: режисер-постановник і сценарист: Іван Кавалерідзе • оператори: Г. Химченко, Федір Корнєв • художники: Милиця Симашкевич, Іунія Майєр • художник по костюмах: Віра Кутинська • звукооператори: О. Прахов, Андрій Демиденко • музичний редактор: Володимир Йориш • режисер по монтажу: Тетяна Демітрюкова • диригент: Михайло Канерштейн.

«Зустріч на Ельбі»

Кіностудія «Мосфільм», 1947 р.

Режисер: Б.Александров. У ролях: В.Давидов, К.Насонов, Б.Андреєв, Л. Орлова, М. Названов, І. Любєзнов, В. Владиславський, Ф. Раневська, А. Петров, А. Файт, Ю. Юровський, Г. Юхтін, Е. Гарін, С. Ценін, Л. Сухаревська, Р. Зелена, Х. Авенс.

Події фільму починаються в кінці війни із зустрічі радянського командира з західними союзниками. Вперше зустрівшись на Ельбі, коменданти міст, розташованих в радянському і американському секторах, подружилися.

В кінці фільму в радянській частині виявляють і розкривають нацистську змову, організовану американцями. Комендант американської частини, вірний своєму обов’язку офіцер, намагається перешкодити нацистам, пам’ятаючи, що це їх спільний ворог, але жінка – емісар ЦРУ – перешкоджає йому.

Лідер прокату 1949 роки (24,2 мільйона глядачів) в СРСР. За цей фільм Григорій Александров і Любов Орлова, серед багатьох інших учасників зйомки, стали лауреатами Сталінської премії 1950 року.

Про Полтаву у фільмі є згадка в діалозі американського сержанта Перебийноги і радянського  Эгоркіна:

-Дрінк? Віскі?

-Ну, якщо «дрік», то краще «водка»

-О-о, горілка! – вигукує американець, сьорбнувши прямо з горла…

-Ти диви! В Америці народився, а нашу горілку знаєш!

-Трохи розумею… Бо я українець з города Полтави!

-Який же біс тебе в Америку заніс?!

-Та мене заніс, а дідів моїх. Я там народився…

-А тебе як звати?

-Гаррі Перебийнога…

-А по-нашому як?

-Ке-ра-сим…

-Ех, ти, керосин! Герасим!

На завершення зустрічі Перебийнога просить «майн френда» Єгоркіна подарувати йому солдатську зірку. Натомість сам Гаррі дає Хомі якийсь мішечок:

-Оце полтавська земля. Дід її з України вивіз. Як я на війну їхав, батько наказав: «Її захищати будеш. Бо вона є слов’янська земля…

-Наша земля! – понюхавши, виголошує Єгоркін.

«Інспектор карного розшуку»

Кіностудія ім. О. Довженка, 1971 р.

Режисер: С. Цибульник. У ролях: Ю. Соломін, Є. Ветлова, М. Лебедєв, Б. Зайденберг, О. Голобородько, В. Мірошниченко, С. Бородокін, О. Мовчан, В. Заманський, Л. Сердюк, М. Водяний, Л. Перфилов, Н. Копержинська, М. Криницина, М. Дупак, Д. Франько.

Головний герой фільму – слідчий, майор Головко (Юрій Соломін). Він  веде справу про пограбування ощадкаси, під час якого убито працівника міліції. І хоч дія фільму відбувається у Києві, та черговий по місту оголошує:

 – Я «Полтава»! Я «Полтава»! Увага! Увага! Всім постам…

В іншому епізоді герой Юрія Соломіна уже сам викликає чергову частину:

– «Полтава», я «Алмаз-1»…

Врешті-решт сищикам вдається вийти на слід грабіжників і затримати злочинну групу.

Цікаво, що одну з ролей (рецидивіст Кріт) грає у фільму наш земляк Володимир Заманський – уродженець Кременчука, людина цікавої долі. Він рано залишився сиротою, 17-річним юнаком потрапив на фронт у 43-му, але й після перемоги залишився служити в армії. А 1950 року був… засуджений до 9 років позбавлення волі за побиття командира взводу. Можливо, тому й серед його екранних героїв немало злочинців, а усі позитивні персонажі – теж люди мужні і вольові. Загалом Заманський зіграв понад 80 ролей у кіно, а за одну із них – у  фільмі «Перевірка на дорогах» (1988 р.) – навіть одержав Державну премії СРСР. 1998 року актор полишив кіно, переїхав з Москви до Мурома, де навіть служив у місцевому храмі і є почесним громадянином міста.

«Артист із Коханівки»

Кіностудія ім. О. Довженка, 1962 р.

Режисер: Григорій Ліпшиць. У ролях: Е. Бредун, І. Буніна, О. Анофрієв, Г. Віцин, В. Дальський, Н. Дорошина, Р. Пироженко, В. М’який, В. Дуклер, О. Мельниченок.

Лірична кінокомедія про будні тогочасного українського села і сільську молодь, яка шукає своє місце в житті. Красуня Марина поступила в інститут. За нею подався у місто і Андрій Ярчук, який кохає її. Взнавши, що односельці глузують з Андрія, Марина перевелася на заочне відділення і знову опинилася в Коханівці. А от самому Андрію гордість не дозволила повернутися в село. Тому закоханим доведеться пережити чимало пригод, перш ніж зустрінуться вони в рідній Коханівці.

В одній із сцен фільму дід Кузьма жаліється:

– Страждаю, як швед під Полтавою!

До речі, древнього діда грає не хто інший як Георгій Віцин, якому на той час було лише 40. Утім п’ятьма роками раніше він уже грав такого ж діда у знаменитому фільмі «Максим Перепелиця».  

Побачить глядачі тут і молоду Ніну Дорошину, яку всі знають за роллю головної героїні у комедії “Любов і голуби” (дружина Василя).

А от у ролі головного героя – Едуард Бредун, якого глядачі чомусь більше пам’ятають за епізодичною роллю спекулянта радіозапчастинами  у кінокомедії «Іван Васильович змінює професію». Доля актора чимось нагадує долю самого Андрія Ярчука. Едуард, хлопець з донецької глибинки, закінчив Тамбовське суворовське училище, а потім подався у Москву, вступив до ВДІКу, став актором і зрештою одружився з однією з найкрасивіших акторок радянського кіно – Ізольдою Ізвицькою. Однак щастя цей шлюб нікому не приніс: спершу Бредун, а потім і його дружина почали зловживати спиртним і обоє пішли з життя передчасно.

«Петро Перший»

Ленфільм, 1937 р.

Режисер:  Володимир Петров. У ролях: М. Симонов, М. Жаров, М. Черкасов, А. Тарасова, М. Таранов, В. Добровольський.

Двосерійний  історико-біографічний художній фільм, знятий за однойменною п’єсою Олексія Толстого, присвячений життю і діяльності російського імператора Петра I. Одним із центральних епізодів стрічки є Полтавська битва, де крупні плани Петра І і Карла ХІІ чергуються з масовими сценами самого бою. Звісно, що без згадки про Полтаву у фільмі не обійшлося.

Утім цікаво, що саму битву знімали далеко… від самої Полтави – в Одесі, на території  місцевого парку «Перемога» (на той час – парк ім. В. Леніна).  

«За двома зайцями»

Кіностудія ім. О. Довженка, 1961 р.

Режисер: В. Іванов. У ролях: О. Борисов, М. Криницина, М. Яковченко, Г. Кушніренко, Н. Копержинська, Н. Наум, А. Юрченко, К. Єршов, Т. Литвиненко, О. Вікландт, Л. Алфімова.

Комедійний фільм було знято за мотивами п’єси Михайла Старицького. Легковажний цирульник Свирид Голохвастов (актор Олег Борисов) вирішує  за рахунок вигідного шлюбу поправити своє матеріальне становище і в той же час починає залицятися до бідної, але красивої дівчини… Первинна версія фільму була україномовною і лише Голохвастов (Голохвостий) розмовляв суржиком, чим підкреслювалася його недолугість. Але коли комедія почала набирати популярності, її переозвучили російською, залишивши в первісному вигляді лише монологи Голохвастова, фрази з яких з часом стали крилатими. Скажімо, «Я вам не как-либо что, а что-либо как!».

А от героїня Нонни Копержинської Секлета Лемериха прославилася фразою:

– Тільки не здумайте тікати – я і в Полтаві знайду!..

«Кремлівські куранти»  

https://www.youtube.com/watch?v=olQfg8jNfJA

Фільм-спектакль МХАТу, 1967 р.

Режисери: В. Немирович-Данченко, Л. Леонідов, М. Кнебель.
У ролях:
Б. Смирнов, В. Марков, Л. Золотухин, А. Тарасова, Б. Ліванов, М. Анастасьева, Д. Шутов, О. Зуєва, Б. Петкер, М. Прудкін. 

Дія фільму-спектаклю, поставленого за п’єсою М. Погодіна, відбувається у Москві в 1920 році, про що свідчать подальші події, пов’язані з планом електрифікації  країни (ГОЕЛРО). А починається дія з типової для того часу «барахолки», де один з  головних героїв інженер Забелін торгує сірниками. Крізь гамір можна почути:  

– Сало! Полтавське сало! Кому сало? Я сало з Полтави привезла…

Через три роки до 100-річчя від дня народження В. Леніна вийшов уже повноцінний художній фільм «Кремлівські куранти». Сцена на ринку і тут зберіглася, а от про полтавське сало там уже не чути…

«Валерій Чкалов» 

Кіностудія «Ленфільм», 1941 р.

Режисер: М. Калатозов. У ролях: В.Бєлокуров, К.Тарасова, В.Ванін, С.Яров, Б.Жуковський, А.Райкін, І. Смисловський, Ф.Богданов та ін..

 «Валерий Чкалов» — радянський художній фільм. Біографічний фільм про льотчика-випробувача Валерія Чкалова.

Валерій Чкалов — професійний льотчик. Однак йому нудно здійснювати монотонні польоти. Він завжди їх урізноманітнює, роблячи немислимі трюки й віражі. За подібну поведінку й манеру літати його звільнили. А з часом Валерій Чкалов став випробувачем першого винищувача і справжньою легендою.

У редакції 1962 року фільм зазнав значних змін. З картини видалили сцени зі Сталіним, вирізали або переозвучили всі згадки про нього, вирізали (або відретушували) кадри в тих місцях, де видно портрети Сталіна, напис на фюзеляжі літака «Сталінський маршрут» і т. п. Переозвучили і в результаті пом’якшили фрагмент діалогу про ворогів, що заважають розвитку радянської авіації (в розмові Чкалова з командиром Батею). Фільм, таким чином, був скорочений за часом приблизно до 83 хвилин.

Семеро сміливих

Кіностудія «Ленфільм», 1936 р.

Режисер: С. Герасимов. У ролях: Т. Макарова, М.Боголюбов, П. Алейников, І. Новосельцев, О. Жаков, А. Апсолон, І. Кузнецов.

Фільм став однією з перших авторських робіт відомого радянського режисера Сергія Герасимова. Герої кінострічки – семеро полярників-добровольців, які організовують зимівку в бухті «Радісній». Точніше, їх було шестеро, сьомий виявився «полярним зайцем»: аби потрапити в експедицію, кухар Петро Молибога сховався у ящику для інструментів. Сама ця роль принесла всесоюзну славу актору Петру Алейникову, який став справжнім улюбленцем публіки.

Після цілої серії  пригод і навіть втрати товариша учасники експедиції успішно виконують завдання. Після цього вони отримують нові призначення. Тут і з’ясовується, що єдина дівчина в складі полярної команди – лікар Женя Охріменко – полтавка. Вона обурюються, що її відправляють на Діксон, але начальник експедиції Ілля Летніков, читаючи радіограму з великої землі, заспокоює:

-Дивись, усім зимівникам надається піврічна відпустка. Додому, може, поїдеш..

-Звичайно ж, поїду До батьків своїх поїду! В Полтаву!

-В Полтаву? В Полтаві тепер добре, –погоджується Летніков. – Там тепер добре, сади, мабуть, шумлять, яблуні, вишні… В Полтаві добре!

-Так, в Полтаві добре.

А в фіналі фільму Летніков каже одному із місцевих жителів:

-А я вирішив залишитися тут. Працювати будемо! Будем битися тут, щоб сади піднялися та шуміли так, як у Полтаві…

Не вдалося поїхати до батьків у Полтаву і Жені Охріменко:  її  прохання залишитися на зимівці задовольнили…

«Артист із Коханівки»

Кіностудія ім. О. Довженка, 1962 р.

Режисер: Григорій Ліпшиць. У ролях: Е. Бредун, І. Буніна, О. Анофрієв, Г. Віцин, В. Дальський, Н. Дорошина, Р. Пироженко, В. М’який, В. Дуклер, О. Мельниченок.

Лірична кінокомедія про будні тогочасного українського села і сільську молодь, яка шукає своє місце в житті. Красуня Марина поступила в інститут. За нею подався у місто і Андрій Ярчук, який кохає її. Взнавши, що односельці глузують з Андрія, Марина перевелася на заочне відділення і знову опинилася в Коханівці. А от самому Андрію гордість не дозволила повернутися в село. Тому закоханим доведеться пережити чимало пригод, перш ніж зустрінуться вони в рідній Коханівці.

В одній із сцен фільму дід Кузьма жаліється:

– Страждаю, як швед під Полтавою!

До речі, древнього діда грає не хто інший як Георгій Віцин, якому на той час було лише 40. Утім п’ятьма роками раніше він уже грав такого ж діда у знаменитому фільмі «Максим Перепелиця».  

А от у ролі головного героя – Едуард Бредун, якого глядачі чомусь більше пам’ятають за епізодичною роллю спекулянта радіозапчастинами  у кінокомедії «Іван Васильович змінює професію». Доля актора чимось нагадує долю самого Андрія Ярчука. Едуард, хлопець з донецької глибинки, закінчив Тамбовське суворовське училище, а потім подався у Москву, вступив до ВДІКу, став актором і зрештою одружився з однією з найкрасивіших акторок радянського кіно – Ізольдою Ізвицькою. Однак щастя цей шлюб нікому не приніс: спершу Бредун, а потім і його дружина почали зловживати спиртним і обоє пішли з життя передчасно.

«Надзвичайна пригода»

Спільний фільм кіностудій ім. М. Горького та ім. О. Довженка, 1958 р.

Режисер: В. Івченко. У ролях: В. Тихонов, М. Кузнецов, Т. Литвиненко, Р. Воронкова,  А. Соловйов, Г. Чохонелідзе, Д. Капка, В. Дальський, В. Уан-Зо-Лі, П. Усовниченко.

В основі сюжету реальні події, пов’язані із захопленням чанкайшистами у 1954 році радянського танкера, який віз пальне до Китаю. Екіпаж доставляють на Тайвань, а моториста Райського, якого грає В’ячеслав Тихонов, ще й звинувачують у вбивстві солдата. За допомогою шантажу і погроз моряків намагаються завербувати на свій бік і зрештою кидають у тюрму, але радянські люди, як відомо, не здаються…    

У 1959 році фільм став лідером кінопрокату в СРСР – його подивилося понад 47 мільйонів глядачів!

Яке відношення до цього має Полтава? Так сам танкер у фільмі так і називається – «Полтава»! Хоча в реальному житті надзвичайна подія трапилася з танкером «Туапсе».

«Про це не можна забувати» 

https://www.youtube.com/watch?v=RmmRQNqXXJY

Кіностудія ім. Максима Горького, 1954 р.

Режисер: Леонід Луков. У ролях: С. Бондарчук, О.Хвиля, Л. Смирнова, О. Гоголєва, М.Плотніков, О.Хвиля, В.Ушакова, М.Крючков, В.Тихонов, В. Орлова.

Фільм – типова для того часу пропагандистська агітка, яка «клєйміт» на всі лади «український буржуазний націоналізм». Стрічка хоч і вийшла на екрани у 1954 році, але зніматися її почали ще коли був живий Йосип Сталін, тому після його смерті до сценарію довелося вносити деякі корективи, а окремі уже відзняті сцени навіть перезнімати.

Дія відбувається після завершення Другої світової війни на Західній Україні. Письменник-комуніст Олександр Гармаш (Сергій Бондарчук) написав книгу про ворогів СРСР, а ті в свою чергу намагаються через своїх агентів його скомпрометувати, а зрештою і вбити.  Місто тут не називається, але неважко здогадатися, що це Львів, а Гармаш – прототип  письменника Ярослава Галана, який і справді був убитий. Щоправда, у фільмі його вдається врятувати.

До речі, дуже кумедно виглядає і те, що ролі відданих комуністів грають українські актори Сергій Бондарчук і Олександр Хвиля, а от ролі українських націоналістів – російські актори Микола Плотніков, Олена Гоголєва, Юрій Лавров, В’ячеслав Тихонов. Щоправда, герой Тихонова студент Ростислав врешті-решт розкаюється у «помилках» і навіть здає свого викладача.

А де ж тут про Полтаву, спитаєте ви? Про Полтаву у самому фільмі і справді нема жодної згадки. Зате звучить пісня Матвія Блантера, яку виконують Микола Крючков і Олександр Хвиля і де є такі слова:

В Красной Армии когда-то

Я служил солдатом.

Под Полтавой как-то выпал

Нам неравный бой.

Был средь нас боец Калуга –

Так прозвали друга –

Он от пули прикрывал

Меня собой.

Калуга  моя,

Вы с Полтавою друзья

Нашу службу, нашу дружбу

Позабыть нельзя!

Після виходу фільму на екрани ця пісня, яка мала символізувати українсько-російську дружбу, кажуть, була однаково популярна і в Полтаві, і в Калузі.