×

Полтава в кіно: «За двома зайцями»

Проект “Полтава в кіно” став цього року одним із найпопулярніших у “Полтавському віснику”. Завдяки й допомозі читачів нам удалося з’ясувати, що існує понад сотня кінофільмів, знятих у різні часи, в яких так чи інакше згадується Полтава. І ось тепер ми вирішили цей проект ще й “оживити” — відтепер про ці фільми можна не лише почитати, але й побачити їх. Кожної суботи і неділі о 17.00 на вас чекатиме новий фільм.

«За двома зайцями»

Кіностудія ім. О. Довженка, 1961 р.

Режисер: В. Іванов. У ролях: О. Борисов, М. Криницина, М. Яковченко, Г. Кушніренко, Н. Копержинська, Н. Наум, А. Юрченко, К. Єршов, Т. Литвиненко, О. Вікландт, Л. Алфімова.

Комедійний фільм було знято за мотивами п’єси Михайла Старицького. Легковажний цирульник Свирид Голохвастов (актор Олег Борисов) вирішує  за рахунок вигідного шлюбу поправити своє матеріальне становище і в той же час починає залицятися до бідної, але красивої дівчини… Первинна версія фільму була україномовною і лише Голохвастов (Голохвостий) розмовляв суржиком, чим підкреслювалася його недолугість. Але коли комедія почала набирати популярності, її переозвучили російською, залишивши в первісному вигляді лише монологи Голохвастова, фрази з яких з часом стали крилатими. Скажімо, «Я вам не как-либо что, а что-либо как!».

А от героїня Нонни Копержинської Секлета Лемериха прославилася фразою:

– Тільки не здумайте тікати – я і в Полтаві знайду!..

«Кремлівські куранти»  

Фільм-спектакль МХАТу, 1967 р.

Режисери: В. Немирович-Данченко, Л. Леонідов, М. Кнебель.
У ролях:
Б. Смирнов, В. Марков, Л. Золотухин, А. Тарасова, Б. Ліванов, М. Анастасьева, Д. Шутов, О. Зуєва, Б. Петкер, М. Прудкін. 

Дія фільму-спектаклю, поставленого за п’єсою М. Погодіна, відбувається у Москві в 1920 році, про що свідчать подальші події, пов’язані з планом електрифікації  країни (ГОЕЛРО). А починається дія з типової для того часу «барахолки», де один з  головних героїв інженер Забелін торгує сірниками. Крізь гамір можна почути:  

– Сало! Полтавське сало! Кому сало? Я сало з Полтави привезла…

Через три роки до 100-річчя від дня народження В. Леніна вийшов уже повноцінний художній фільм «Кремлівські куранти». Сцена на ринку і тут зберіглася, а от про полтавське сало там уже не чути…

«Валерій Чкалов» 

Кіностудія «Ленфільм», 1941 р.

Режисер: М. Калатозов. У ролях: В.Бєлокуров, К.Тарасова, В.Ванін, С.Яров, Б.Жуковський, А.Райкін, І. Смисловський, Ф.Богданов та ін..

 «Валерий Чкалов» — радянський художній фільм. Біографічний фільм про льотчика-випробувача Валерія Чкалова.

Валерій Чкалов — професійний льотчик. Однак йому нудно здійснювати монотонні польоти. Він завжди їх урізноманітнює, роблячи немислимі трюки й віражі. За подібну поведінку й манеру літати його звільнили. А з часом Валерій Чкалов став випробувачем першого винищувача і справжньою легендою.

У редакції 1962 фільм зазнав значних змін. З картини видалили сцени зі Сталіним, вирізали або переозвучили всі згадки про нього, вирізали (або відретушували) кадри в тих місцях, де видно портрети Сталіна, напис на фюзеляжі літака «Сталінський маршрут» і т. п. Переозвучили і в результаті пом’якшили фрагмент діалогу про ворогів, що заважають розвитку радянської авіації (в розмові Чкалова з командиром Батею). Фільм, таким чином, був скорочений за часом приблизно до 83 хвилин.

Семеро сміливих

Кіностудія «Ленфільм», 1936 р.

Режисер: С. Герасимов. У ролях: Т. Макарова, М.Боголюбов, П. Алейников, І. Новосельцев, О. Жаков, А. Апсолон, І. Кузнецов.

Фільм став однією з перших авторських робіт відомого радянського режисера Сергія Герасимова. Герої кінострічки – семеро полярників-добровольців, які організовують зимівку в бухті «Радісній». Точніше, їх було шестеро, сьомий виявився «полярним зайцем»: аби потрапити в експедицію, кухар Петро Молибога сховався у ящику для інструментів. Сама ця роль принесла всесоюзну славу актору Петру Алейникову, який став справжнім улюбленцем публіки.

Після цілої серії  пригод і навіть втрати товариша учасники експедиції успішно виконують завдання. Після цього вони отримують нові призначення. Тут і з’ясовується, що єдина дівчина в складі полярної команди – лікар Женя Охріменко – полтавка. Вона обурюються, що її відправляють на Діксон, але начальник експедиції Илля Летніков, читаючи радіограму з великої землі, заспокоює:

-Дивись, усім зимівникам надається піврічна відпустка. Додому, може, поїдеш..

-Звичайно ж, поїду До батьків своїх поїду! В Полтаву!

-В Полтаву? В Полтаві тепер добре, –погоджується Летніков. – Там тепер добре, сади, мабуть, шумлять, яблуні, вишні… В Полтаві добре!

-Так, в Полтаві добре.

А в фіналі фільму Летніков каже одному із місцевих жителів:

-А я вирішив залишитися тут. Працювати будемо! Будем битися тут, щоб сади піднялися та шуміли так, як у Полтаві…

Не вдалося поїхати до батьків у Полтаву і Жені Охріменко:  її  прохання залишитися на зимівці задовольнили…

«Артист із Коханівки»

Кіностудія ім. О. Довженка, 1962 р.

Режисер: Григорій Ліпшиць. У ролях: Е. Бредун, І. Буніна, О. Анофрієв, Г. Віцин, В. Дальський, Н. Дорошина, Р. Пироженко, В. М’який, В. Дуклер, О. Мельниченок.

Лірична кінокомедія про будні тогочасного українського села і сільську молодь, яка шукає своє місце в житті. Красуня Марина поступила в інститут. За нею подався у місто і Андрій Ярчук, який кохає її. Взнавши, що односельці глузують з Андрія, Марина перевелася на заочне відділення і знову опинилася в Коханівці. А от самому Андрію гордість не дозволила повернутися в село. Тому закоханим доведеться пережити чимало пригод, перш ніж зустрінуться вони в рідній Коханівці.

В одній із сцен фільму дід Кузьма жаліється:

– Страждаю, як швед під Полтавою!

До речі, древнього діда грає не хто інший як Георгій Віцин, якому на той час було лише 40. Утім п’ятьма роками раніше він уже грав такого ж діда у знаменитому фільмі «Максим Перепелиця».  

А от у ролі головного героя – Едуард Бредун, якого глядачі чомусь більше пам’ятають за епізодичною роллю спекулянта радіозапчастинами  у кінокомедії «Іван Васильович змінює професію». Доля актора чимось нагадує долю самого Андрія Ярчука. Едуард, хлопець з донецької глибинки, закінчив Тамбовське суворовське училище, а потім подався у Москву, вступив до ВДІКу, став актором і зрештою одружився з однією з найкрасивіших акторок радянського кіно – Ізольдою Ізвицькою. Однак щастя цей шлюб нікому не приніс: спершу Бредун, а потім і його дружина почали зловживати спиртним і обоє пішли з життя передчасно.

«Надзвичайна пригода»

Спільний фільм кіностудій ім. М. Горького та ім. О. Довженка, 1958 р.

Режисер: В. Івченко. У ролях: В. Тихонов, М. Кузнецов, Т. Литвиненко, Р. Воронкова,  А. Соловйов, Г. Чохонелідзе, Д. Капка, В. Дальський, В. Уан-Зо-Лі, П. Усовниченко.

В основі сюжету реальні події, пов’язані із захопленням чанкайшистами у 1954 році радянського танкера, який віз пальне до Китаю. Екіпаж доставляють на Тайвань, а моториста Райського, якого грає В’ячеслав Тихонов, ще й звинувачують у вбивстві солдата. За допомогою шантажу і погроз моряків намагаються завербувати на свій бік і зрештою кидають у тюрму, але радянські люди, як відомо, не здаються…    

У 1959 році фільм став лідером кінопрокату в СРСР – його подивилося понад 47 мільйонів глядачів!

Яке відношення до цього має Полтава? Так сам танкер у фільмі так і називається – «Полтава»! Хоча в реальному житті надзвичайна подія трапилася з танкером «Туапсе».

«Про це не можна забувати» 

Кіностудія ім. Максима Горького, 1954 р.

Режисер: Леонід Луков. У ролях: С. Бондарчук, О.Хвиля, Л. Смирнова, О. Гоголєва, М.Плотніков, О.Хвиля, В.Ушакова, М.Крючков, В.Тихонов, В. Орлова.

Фільм – типова для того часу пропагандистська агітка, яка «клєйміт» на всі лади «український буржуазний націоналізм». Стрічка хоч і вийшла на екрани у 1954 році, але зніматися її почали ще коли був живий Йосип Сталін, тому після його смерті до сценарію довелося вносити деякі корективи, а окремі уже відзняті сцени навіть перезнімати.

Дія відбувається після завершення Другої світової війни на Західній Україні. Письменник-комуніст Олександр Гармаш (Сергій Бондарчук) написав книгу про ворогів СРСР, а ті в свою чергу намагаються через своїх агентів його скомпрометувати, а зрештою і вбити.  Місто тут не називається, але неважко здогадатися, що це Львів, а Гармаш – прототип  письменника Ярослава Галана, який і справді був убитий. Щоправда, у фільмі його вдається врятувати.

До речі, дуже кумедно виглядає і те, що ролі відданих комуністів грають українські актори Сергій Бондарчук і Олександр Хвиля, а от ролі українських націоналістів – російські актори Микола Плотніков, Олена Гоголєва, Юрій Лавров, В’ячеслав Тихонов. Щоправда, герой Тихонова студент Ростислав врешті-решт розкаюється у «помилках» і навіть здає свого викладача.

А де ж тут про Полтаву, спитаєте ви? Про Полтаву у самому фільмі і справді нема жодної згадки. Зате звучить пісня Матвія Блантера, яку виконують Микола Крючков і Олександр Хвиля і де є такі слова:

В Красной Армии когда-то

Я служил солдатом.

Под Полтавой как-то выпал

Нам неравный бой.

Был средь нас боец Калуга –

Так прозвали друга –

Он от пули прикрывал

Меня собой.

Калуга  моя,

Вы с Полтавою друзья

Нашу службу, нашу дружбу

Позабыть нельзя!

Після виходу фільму на екрани ця пісня, яка мала символізувати українсько-російську дружбу, кажуть, була однаково популярна і в Полтаві, і в Калузі.