×

У цей день, 20 листопада 1945 року, почав роботу Нюрнберзький трибунал, учасником якого був полтавець Йосип Гофман

20 листопада 1945 року в напівзруйнованому війною Нюрнберзі розпочався суд над чільними діячами нацистської Німеччини. Його проводив щойно створений союзниками (СРСР, США, Британією і Францією) Міжнародний військовий трибунал, статут цього суду затвердила Генасамблея щойно створеної ООН. Суд триватиме майже рік – до жовтня 1946 року.

Його учасником був і полтавець Йосип Гофман (1925-2015), який на процесі виконував обов’язки особистого охоронця обвинувача від Радянського Союзу Романа Руденка.

Свою книгу «Нюрнберг застерігає» Йосип Гофман презентував 2010 року у тій самій залі Палацу юстиції, де й відбувався процес. Тоді разом з Йосипом Давидовичем на відзначенні 65-річчя початку роботи трибуналу пощастило побувати в якості журналіста  і автору цих рядків.
Фото Віталія Скобельського



У листопаді 1942 року Йосипу щойно виповнилося 17 років. Він поривався добровольцем на фронт. Однак юнака спершу відправили на навчання до Сімферопольського кулеметно-мінометного училища, яке розташовувалося на той час у Саратові. Утім, пройти повний курс не вдалося – усіх курсантів достроково таки мобілізували на фронт. Почавши з боїв за рідну Україну, сержант Гофман дійшов до Берліна командиром взводу розвідки стрілецького полку. А далі опинився в епіцентрі подій, за якими стежив тоді увесь світ.

Нюрнберзький процес – міжнародний судовий процес над колишніми керівниками гітлерівської Німеччини. Проходив у м. Нюрнберг з 20 листопада 1945 року по 1 жовтня 1946-го. За Лондонською угодою Міжнародний військовий трибунал сформували на паритетних началах із представників чотирьох держав – США, Великої Британії, Франції та СРСР. Головував на ньому представник Великої Британії Дж. Лоуренс. Загалом відбулося 216 судових слухань. До смертної кари через повішення трибунал засудив: Герінга, Ріббентропа, Кейтеля Кальтенбруннера, Розенберга, Франка, Фріка, Штрейхера, Заукеля, Зейсс-Інкварта, Бормана (заочно), Йодля. До пожиттєвого ув’язнення – Гесса, Функа, Редера; інших – до тривалих строків тюремного ув’язнення.

– Після капітуляції Німеччини наш 271-­й стрілецький гвардійський Берлінський полк був передислокований до Дрездена, – згадува Гофман. – І от якось ранньої осені мене викликає начальник політвідділу: «Від 8-­ї гвардійської Сталінградської армії наказано направити кількох осіб до Нюрнберга, де судитимуть головних військових злочинців. Рекомендував тебе». Я, звісно, розгубився, але начальство підбадьорювало: «Та ми туди й рядовими поїхали б!».

Уже пізніше сержант дізнався, що так звані компетентні органи напередодні до сьомого коліна «перелопатили» весь його родовід, адже навіть прізвище Гофман – підозріле, німецьке… Так з розвідника він «перекваліфікувався» на особистого охоронця обвинувача від Радянського Союзу на Міжнародному війсь­ковому трибуналі Романа Руденка.

– Заступати на службу доводилося через день, бо в нього було два охоронці – я та ще один сержант, який пізніше виявився… капітаном «компетентних органів». Це пов’язано з тим, що кількість офіцерів обмежувала спеціальна угода, тому радянське командування й «маскувало» їх під сержантів. У залі засідань охорону забезпечували американці та представники служби безпеки. Зазвичай я залишався в приймальні, але доводилося бувати й у залі засідань, спостерігати за процесом. До речі, за правилами проносити зброю до зали засідань не дозволялося нікому, але в мене пістолет таки був, хоч його й доводилося ховати так, що я досі нікому про це не розповідаю.

Найколоритнішою фігурою був, звичайно, Герінг. Цей звиклий до розкоші тип, вочевидь, не вельми комфортно почувався на дерев’яній лаві, тому він брав з камери… ковд­ру, яку завжди завбачливо підстеляв собі. Але зовні був завжди спокійним і навіть пробував «грати на публіку», демонстративно знявши, наприклад, навушники, коли слово вперше взяв Руденко. Подейкували, що ампулу з отрутою йому під час прощального поцілунку передала дружина. Насправді ж у цього хит­руна таких ампул було кілька. Одну з них він спеціально залишив у кишені піджака, щоб її знайшли під час обшуку охоронці, і це відволікло їхню увагу. Власне, так воно й сталося, адже інша ампула залишилася в коробочці з кремом для обличчя. «Дякуючи» їй Геринг і не дожив до виконання вироку, дізнавшись про те, що Контрольна рада відхилила його клопотання замінити повішення на розстріл.

Мене й нині часто запитують: а як узагалі проходила страта? Звісно, я там не був, але добре знав усе, що відбувалося вночі 16 жовтня 1946 року. Попри відповідні заборони наступного ранку ми мали навіть фотознімки. А відбувалося це так.
15 жовтня о 23.45 приречених до страти (їх залишилося десятеро) розбудили, оголосивши, що клопотання про помилування відхилено. Йодлю та Кейтелю також повідомили, що й їхнє прохання про заміну повішення на розстріл відхилено. Після цього всім запропонували «прощальну» вечерю: сосиски з картоплею або млинці з фруктами – на вибір.

У гімнастичному залі Нюрнберзької тюрми обладнали три механічні шибениці. О першій ночі там зібралися представники союзних держав (по одному генералу від СРСР, США, Великої Британії та Франції), а також три представники від німецького народу. Їм і показали труп Германа Герінга. Злочинця підводили до ешафоту, куди вели 13 сходинок, він ставав на поміст, і в цей час священик читав молитву. Після цього на жертву одягали ковпак, накидали петлю, кат натискував на важіль – і засуд­жений падав у люк, ніби провалювався «під землю». Це було певною мірою навіть символічно: ці нелюди з пекла мовби туди й поверталися. Але дивувало інше: кати, які знищили мільйони людей, самі за крок до смерті навіть забували власні імена, поводилися, як жалюгідні боягузи. Дехто навіть «намочив штани».

Нюрнберзький процес – то лише один рік з довгого й насиченого подіями життя Йосипа Гофмана. Після війни він закінчив Івановське війсь­ково­політичне училище, служив у Миколаєві. Потім була військово­політична академія ім. В. І. Леніна в Моск­ві, служба начальником політвідділу ракетної частини в Коростені. Як дорогу реліквію беріг Йосип Давидович іменного годинника, подарованого головнокомандувачем військ ППО Київського військового округу, тричі Героєм Радянського Союзу О. І. Покришкіним, напис на якому говорить сам за себе: «Майору Гофману за усердие по службе. Генера-л­лейтенант Покрышкин. 12.12.1964 г.». А от перепустка до зали засідань Міжнародного трибуналу й навіть годинник, подарований Гофману в ті дні американським сержантом Вуддом, котрий виконував вироки фашистським катам, нині в експозиції Меморіального комплексу «Національний музей Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років» у Києві.

Та найбільшим своїм вкладом в історичну спадщину Йосип Гофман вважав свою книгу «Нюрнберг застерігає», яка вже кілька разів перевидавалася. Матеріали для неї він збирав довгі роки, але найціннішою вона є завдяки його власним спогадам. Адже нині Йосип Гофман – єдиний у світі учасник Міжнародного військового трибуналу. Більше того –репрезентувати книжку її автору пощастило у самому Нюрнберзі, безпосередньо у тому самому залі Палацу юстиції, де й судили поплічників Гітлера!

А сталося це ось як…

2010 року в Нюрнберзі готувалися відзначати 55-­річчя початку історичного процесу. І тут пунктуальні німці з’ясували: у світі залишилася лише одна­-єдина людина, котра була свідком тієї події – Йосип Гофман. Ось тоді до Полтави й прибув доктор Екарт Дітцфельбінгер – провідний історик Документального центру в Нюрнберзі, аби переконатися, що «Гофман – це Гофман». А 20 листопада 2010-­го вже Екарт Дітц­фельбінгер зустрічав Йосипа Давидовича в аеропорту Нюрнберга. Як редактор книги «Нюрнберг застерігає» у поїздці його супроводжував і автор цих рядків.

Навіть після прес-конференції з Йосипом Гофманом у залі засідань Палацу юстиції у Нюрнберзі у журналістів все ще залишалося багато питань до гостя з Полтави.

Та визначна подія зібрала гостей з усього світу – політичних діячів минулого й сучасності, учених, ­істориків, правників і юристів, письменників, представників антифашистських організацій і борців за мир, ветеранів війни. Символічно, що головні заходи відбувалися у Палаці юстиції, де й засідав трибунал. До речі, тут і сьогодні працює суд, а в залі, де судили катів Третього рейху, слухають справи, пов’язані з особливо тяжкими злочинами.

– Коли ви востаннє були в нашому місті? – запитав Йосипа Гофмана на офіційному прийомі обер­бургомістр Нюрнберга Ульріх Малі.

– 65 років тому! – відповів Гофман.

– А чому ж раніше не приїжджали?

– Так мене раніше ніхто й не запрошував…

Однак слід віддати належне німцям: «візит Гофмана» (а саме так здебільшого називали тут цю поїздку) вони й справді зробили подією для міста. А в останній день перебування у Нюрнберзі здійснилася ще одна заповітна мрія фронтовика. Після відвідання Документального центру ми побували на території колишнього «Поля Цеппеліна», яке збереглося як пам’ятка про чорну сторінку історії міста. Тут свого часу з розмахом відбувалися нацистські з’їзди, а з трибуни приймав паради сам Адольф Гітлер. Отож, Гофман, піднявшись на неї, не приховував хвилювання: «У травні 1945­го я розписався на Рейхстазі. І ось тепер стою тут… Відчуваючи велику гордість за перемогу добра над злом і величезне полегшення, що вдалося здійснити те, про що мріяли мільйони тих, хто загинув, не доживши до світлого дня Перемоги!».

…Йосип Гофман помер 28 квітня 2015-го – на 90-му році життя. Однак і в такому поважному віці він не втрачав оптимізму й почуття гумору, продовжував працювати над новою книгою. Як фронтовик, людина, котра добре знає, що таке війна, з біллю в серці сприймав ситуацію на Сході нашої країни. Адже сам він, не приховуючи свого єврейського коріння, був палким патріотом України – своєї Батьківщини. Тому ще після подій у Криму Йосип Гофман звернувся з відкритим листом до керівників країн колишньої антигітлерівської коаліції – США і Великої Британії – із закликом зупинити агресію Росії зупинити Путіна. І відозву цю поширили тоді сотні газет та інформаційних агентств світу!

– Прикро, але виходить так, що наш останній бій не завершився у травні 45-­го! – казав тоді  Йосип Гофман. – Але ті, хто розв’язав на території України нову війну, нехай не забувають і про Нюрнберг…