×

Полтавець підкорив Середню Азію за 100 доларів та розкрив секрет успішних мандрів

Яскраві враження потребують значних витрат. Це стосується передусім подорожей, які прийнято вважати дозвіллям і забаганкою багатіїв. Проте 26-річний полтавець Микола Камуз уже протягом десяти років розвіює цей стереотип. Він відвідує міста та країни без знання мов, маючи при собі лише 100 доларів. Кореспондент «ПВ» розпитав у хлопця про те, як йому вдається подорожувати з таким малим бюджетом.

Подорожі давно стали доброю традицією родини Камузів. Батько Миколи все життя обожнював веломандри Україною та щоліта брав сина із собою. За місяць таких поїздок вони проїжджали сотні кілометрів та відвідували десятки міст та сіл. Саме тому шкільні твори «Як я провів літо» у хлопця завжди виходили яскравими та захопливими:

– Спочатку я любив таке дозвілля, але згодом зрозумів недоліки подібних подорожей – постійну втому та залежність від погодних умов. За кілька років міста України мені трохи набридли. Прагнув розширити свої горизонти та виїхати вже за кордон. Давно мріяв побувати в Польщі, побачити справжнє європейське життя, про яке в той час розповідали майже на всіх телеканалах, тож, недовго думаючи, разом із татом вирушили в дорогу. Проте на кордоні нас не пропустили, адже змінилися міграційні правила перевезення дітей в інші країни. Для мене це стало справжнім ударом, від якого я ще довго не міг оговтатися. Повернулися додому ні з чим…

До Польщі юнак усе ж таки потрапив, але вже в старшому віці. У цій країні Микола зрозумів, що стиль життя, менталітет поляків дуже подібні до нашого. Так його мрія здійснилася і стала реальністю. Хлопець вирішив, що настав час для втілення більш амбітних планів. Микола почав готуватися заздалегідь до мандрівки в Азію, для цього навіть освоїв автостоп. Зрештою, заробивши трохи грошей, вирушив підкорювати Казахстан, Узбекистан та Киргизстан. За майже два місяці подорожі середньоазіатськими країнами його найбільше вразив побут та щирість жителів казахських аулів, східна мудрість узбеків та галасливість киргизів, а також розмаїття фруктів та страв:

– У далеку дорогу вирушив із звичайним «бюджетним» спорядженням мандрівника: старим спальником, наметом, туристичним рюкзаком та старими кросівками. Спочатку мене гнітила відсутність комфортних умов, але потім призвичаївся, і справа пішла веселіше. Вважаю, що, коли розумієш, навіщо це робиш, усілякі негаразди переживати легше. Мені не завадило навіть незнання місцевих мов. Одна українська мандрівниця казала: «Той, хто добре грає в «Крокодила», у жодній країні не пропаде». Тож і я завдяки мові жестів не пропав, хоча іноді в такий спосіб важкувато було пояснити деякі речі.

Першим юнак відвідав Казахстан – край степів та кумису.

До подорожі отримав хибне враження про країну з інтернет-статей та форумів. Казали, що там процвітає тотальне насилля, здирництво та майже ксенофобія. Але на свій страх і ризик вирішив усе ж таки туди їхати. Натомість усе виявилося не так погано, і про свій задум він жодного разу не пожалкував:

– Спробував справжнє верблюже молоко та заночував у найфешенебельнішому ресторані Алмати. Дуже сподобалося місто Павлодар. Увечері воно своєю ілюмінацією нагадувало нашу Полтаву в період Новорічних свят, проте, на відміну від полтавських, їхні «вогники» сяють цілий рік. Узагалі в Казахстані міста красиві, затишні та зелені. А от аули чомусь напіврозвалені та більше схожі на руїни, ніж на людське житло. Пишно оздоблюють та прикрашають місцеві лише кладовища та могили своїх спочилих родичів, витрачаючи на це чималі кошти, – каже Микола. – Незважаючи на бідність, господарі домівок надзвичайно гостинні, вони повсякчас запрошували мене до свого столу. Як пояснив мені один казах, відповідно до східних традицій не прийнято, щоб мандрівники селилися в наметах або в готелях. Для них це дикунство, оскільки кожен гість – своєрідне благословення Всевишнього і своєю присутністю зичить домівці добробут і блага.

Удосталь насолодившись казахськими краєвидами та гостинністю, Микола рушив до Киргизії, а точніше до її столиці – Бішкека. За довгі години подорожей та споглядання безкраїх бавовняних полів мандрівник зробив для себе кілька невтішних, але правдивих висновків. Поперше, скрізь на вулицях, навіть у робочі часи повно прохачів та алкоголіків. По-друге, про номери будинків та назви вулиць там ніхто нічого не чув і орієнтуватися можна лише з допомогою навігатора. По-третє, транспорт рухається хао- тично, узагалі не дотримуючись правил, через що повсякчас виникають ДТП, сварки та бійки. Останньою країною у цій поїздці був Узбекистан, де юнак відвідав Самарканд та Бухару:

– Мені випала честь бути присутнім на узбецькому родинному святі, яке вразило сво- їм розмахом. Незважаючи на те що я чужинець, мене радо прийняли та запросили до столу, пригощали найкращими стравами, фруктами та горіхами.

Найбільше Миколу вразив рівень інфляції та номінали друкованих грошей. За його словами, аби купити хлібину в магазині, потрібно принести з собою справжню пачку купюр, які випускаються дрібним номіналои. Тож будь-яка готівкова операція затягується на півгодини або більше.

– Загалом за два місяці я проїхав майже 15 тисяч кілометрів і витратив на це не більше 100 доларів. Мандрівка навчила мене по-новому дивитися на світ та людей, а також вибиратися із безвихідних ситуацій. Подорожуючи, зрозу- мів, що мандри – то не забаганка, а сенс мого життя. Не відкладайте прекрасні миттєвості на потім. Живіть, радійте, подорожуйте! Нехай у вас усе буде добре!