Українська земля багата на таланти. Одним із таких був і нащадок давнього козацького роду, авіатор та поет Віктор Щетина. Уже майже 20 років, як він пішов із життя, однак пам’ять про нього жива в серцях рідних, близьких та численних шанувальників його творчості. Кореспонденти «ПВ» зустрілися з сином поета Олександром Щетиною.
Народився Віктор 26 лютого 1935 року в Ясинуватій на Донеччині. З дитинства захоплювався красою природи та міг годинами милуватися українськими краєвидами. Подобалися, тоді ще юному хлопцеві, оповідки про подвиги минулих часів та про справжніх захисників Вітчизни – козаків. З того часу він чітко усвідомив для себе, що хоче стати воїном та боронити рідну землю. І це не дивно, адже в родині Щетини всі чоловіки обирали військову кар’єру.
– Тато розповідав, що війна його застала в Шкурупіївці Решетилівського району. У той час він проживав там разом із бабусею. Навчався у тамтешній школі. Як у селі дислокувалися окупаційні війська, місцевих дітей почали навчати за німецькою програмою. У нього виявили музичні здібності, навчили грати на трубі, – розповідає син Олександр. – Згодом ці вміння йому стали в пригоді під час служби в армії у Шамхорі (Азербайджан), де грав у військовому оркестрі. Перед армією устиг здобути фах слюсаря.
За час служби в армії Віктору Щетині довелося ще й виконувати інтернаціональний обов’язок у В’єтнамі. Віддав понад 15 років льотній справі. За цей час встиг одружитися із Марією Кобилячною. Спогади та враження він «виливав» у авторську поезію. Деякі його вірші навіть поклали на музику.
Після армії Віктор Щетина повернувся до Полтави. Влаштувався слюсарем на завод «Домінік». У вільний від роботи час був активним учасником художньої самодіяльності.
– Мати у всьому підтримувала батька та завжди пишалася його творчими здібностями. Полюбляла слухати, як чоловік грав на трубі або читав щойно складені вірші. Тато для неї був понад усе, і хоч іноді вони і сварилися, проте вона завжди його поважала та любила, – згадує Олександр Щетина. Усе життя батько тяжко працював, але жодного разу нікому не скаржився і не нарікав на долю. До нас у дім часто приїздили його друзі та однополчани. Згадували цікаві історії, розповідали про армійське життя. З багатьма підтримував зв’язок майже до останніх днів. Його завжди цінували і любили як на заводах, де він працював, у полку, так і просто в родинному колі. Адже батько був порядним, чесним, не кидав слів на вітер та взагалі був людиною честі. Ці чесноти він прищепив і нам, дітям. Казав, що без цього ніхто не вартий називатися людиною.
За словами Олександра Щетини, батько був головою сім’ї та завжди робив усе на її благо. Власними руками ремонтував та облаштовував родинний будинок, адже за життя багато чого навчився. Окрім цього, мав своєрідне захоплення – вирощував виноград за кавказькими традиціями і з задоволенням частував ним гостей.
З кожним роком здоров’я у нього погіршувалося. Протягом усього життя він страждав на гіпертонію, а згодом додалася ще й аритмія. Передчуваючи свою смерть, він посилено почав писати та редагувати свої вірші. Навіть устиг видати одну авторську збірку віршів «Євген Онегін в авіації».
– Невідомо як, але батько розумів, що скоро помре. Ми всі не сприймали серйозно його настроїв, але він стояв на своєму і навіть обрав на палітурку до своєї книги літак, що падає. Сказав, що це символ кінця творчого шляху та життя. Книгу видали в тисячу примірників, які батько подарував близьким та знайомим. Надсилав поштою та дарував особисто в руки, адже вірив, що це та частинка душі, яка назавжди залишиться після нього.
А у 2001 році після інсульту та чотириденної боротьби лікарів за його життя серце митця зупинилося назавжди. До свого 66-го дня народження він не дожив буквально кілька днів. Але горе не полишило сім’ю Щетини і тоді. Марія Іванівна, хоч і була в розпачі, не дозволяла собі опускати рук. Розповідала рідним про плани щодо пам’ятника чоловіку, казала, що відвідуватиме могилу. Але доля вирішила інакше – через три тижні її не стало внаслідок обриву тромбу.
Після себе поет залишив численну добірку віршів та пісень не лише на патріотичну та військову тематики, а й політичний гумор. За життя це приносило йому багато клопоту через невідповідність віршів провідній «лінії» партії, а по смерті здобуло для нього славу незламного правдолюба, який вважав, що кожен гідний знати правду та жити в Україні, вільній від брехні…
