×

Право на лікарську таємницю

Що таке лікарська таємниця? За яких умов лікар може порушити таємницю про пацієнта? Тематичну консультацію підготували фахівчиня Регіонального центру з надання БВПД у Чернівецькій області Ольга Волощук та волонтерка БПД Кароліна Руснак.

Насамперед зазначимо, що пацієнт має право знати все про свою хворобу, її лікування та про ймовірні ризики. Тому медична таємниця — це передусім збереження відомостей про лікування конкретного пацієнта від інших людей. Стаття 286 Цивільного кодексу України визначає поняття «лікарська таємниця» як:  таємницю про стан здоров’я громадянина; факт звернення за медичною допомогою; діагноз; інші відомості з медичного обстеження особи. Серед інших відомостей можуть бути:

– факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному закладі чи перебування в психоневрологічних закладах для соціального захисту або спеціального навчання, а також інші відомості про стан психічного здоров’я особи, її приватне життя;
– зараження людини інфекційною хворобою, що передається статевим шляхом, медичні огляди та відповідні обстеження, відомості інтимного характеру, отримані через виконання професійних обов’язків посадовцями та медпрацівниками закладів охорони здоров’я;
– результати медичного обстеження громадян, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.

Попри те, що людина має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про інші відомості, отримані при її медичному обстеженні, це право часто порушується.

Конституційною основою права громадян на інформацію, у тому числі й про стан свого здоров’я є стаття 32 Конституції України. Вона передбачає, що збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди не допускається, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Тому детальну інформацію про стан вашого здоров’я  не мають права вимагати ні за місцем роботи, ні навчання.

Чинне вітчизняне законодавство передбачає відповідальність за розголошення лікарської таємниці. Може бути як адміністративна, так і кримінальна відповідальність. Проте є випадки, коли лікар може порушити медичну таємницю. Наприклад, медики зобов’язані інформувати відповідні державні органи про народження, мертвонароджених, смерть, поширення інфекційних хвороб, випадки жорстокого поводження з дітьми.

Також пацієнт може сам дати згоду на використання результатів обстеження власного організму: з науковою метою, для проведення медичних досліджень або інших дій щодо свого здоров’я. Найголовніше, щоби це було свідоме рішення людини, прийняте без утиску громадянських прав і свободи дій. Підставою для зняття заборони на розголошення медичної таємниці є письмовий дозвіл хворого на передачу його особистої інформації.

Згоду на розголошення лікарської таємниці, окрім повнолітніх громадян, можуть надати:

– для неповнолітніх-батьки, опікуни, піклувальники;
– для непрацездатних повнолітніх хворих — опікуни;
– для пацієнтів із обмеженою дієздатністю — піклувальники.

Проте лікарську таємницю про пацієнта можна оприлюднити і без його згоди. При цьому лікар уникне відповідальності. Законодавство визначає кілька таких випадків:

– загроза будь-якому людському  життю;
– з’ясування обставин правопорушення;
– передумови для підозри умисного нанесення травм пацієнта;
– письмове звернення визначених законом інстанцій щодо проведення експертизи для допомоги слідству;
– обстеження і лікування громадянина, неспроможного через свій стан  виявити власну волю;
– загроза розповсюдження інфекційних захворювань, масових отруєнь та уражень;
– підстави вважати, що шкода здоров’ю громадянина спричинена протиправними діями.

    Довідково

Право на нерозголошення конфіденційної інформації про людину гарантує Конституція України (ст. 32 (ч. 2), 34 (ч. 3).

Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров’я (ст. 39 (ч. 2, 5), 39-1, 40, 43 (ч. 1).

Окремі аспекти визначені у Сімейному кодексі України (ст. 30), Цивільному кодексі України (ст. 285 (ч. 2, 4), 286), Кримінальному кодексі України (ст. 132, 145), Законах «Про інформацію» (ст. 21 (ч. 2).