×

Шляхами математики. Михайло Остроградський

Математик світової слави Михайло Остроградський побачив світ 24 вересня 1801 року у селі Пашенна Кобеляцького повіту на Полтавщині в збіднілій дворянській родині. Батьківська хата з крихітними віконцями майже нічим не відрізнялася від селянських мазанок під солом’яними стріхами, лише варто було в уяві прибрати дві пари колон біля входу.

Допитливий хлопчина, завжди маючи при собі мотузку із грузилом, полюбляв вимірювати висоту паркану, розміри крил вітряка, водяного млина, глибину ям, цікавився всілякими механізмами… Не маючи особливих статків, батько віддав малого до пансіону при Полтавській губернській гімназії, в якому служив наглядачем відставний драгунський штабс-капітан, а заразом відомий український письменник Іван Петрович Котляревський.

Потім було навчання в гімназії, та особливого інтересу до нього майбутній вчений не виявляв. Оцінки були посередніми, а з мовами взагалі була просто катастрофа. Таке ставлення сина до навчання не радувало батька, тому було вирішено відправити Михайла до Петербурга й прилаштувати у гвардійський полк Того самого бажав і юнак. Міцний та кремезний від природи, як і всі його предки, він повинен був стати військовим: душа тріпотіла, коли слухав батькові розповіді про пращурів, які вели рід від славних князів Острозьких. А скільки подвигів здійснив за 50 років козакування прадід Матвій – миргородський полковник, заарештований за наказом Петра І разом із Павлом Полуботком! А подвиги дядьків, сотника Голтвянського Федора Остроградського, сотника Омельницького Григорія, генерала кавалерії Всеволода Остроградського!.. А Данило Апостол! Про свого рідного дядька, славного гетьмана, часто вела розмови бабуся…

Проте дорогою до Петербургу плани змінилися: заїхали на гостини до впливового чернігівського дядька, а той уважно вислухав родичів і намовив Михайла Остроградського вступати… до Харківського університету. Ось так випадково вже восени він став студентом фізико-математичного факультету. Перший рік Михайло вчився сяк-так, аж поки 1818 року не переселився до квартири математика Андрія Павловського, який одразу помітив у хлопця математичні здібності, і своїми дружніми бесідами зумів пробудити любов до науки. Студент із таким жаром взявся за навчання, що за два місяці вражав математичними успіхами.

У 1820-му Остроградський, як найкращий студент вишу, отримав ступінь кандидата наук. Проте частина професури виступила проти такого рішення, і Михайла позбавили звання. Він вирішив не здаватися й за рік блискуче склав нові іспити. Рада знову присудила йому кандидата наук, але міністр народної освіти не затвердив рішення. Остроградському запропонували знову пройти екзаменацію, та тут вже терпіння Михайла дійшло межі. Він відмовився не лише від іспиту й диплому про освіту, а й забажав, щоб його ім’я викреслили зі списку студентів.

Розлючений Остроградський кинув все та подався в Париж… Жодна із посталих перешкод його не спинила: сумніви батька, схлипування матері, осуд знайомих, безгрошів’я дворянської родини. Навіть пограбування в дорозі десь під Черніговом, через що довелося повернутися додому, знову збирати кошти, аби вдруге вирушати в путь.

Лаплас, Коші, Пуассон, Анрі Ампер. Він відвідував лекції знаменитих математиків, а потім спробував самостійно вирішувати поставлені перед наукою питання…

У 1827 році математик покинув французьку столицю, відтоді розпочалася його активна наукова та педагогічна діяльність у навчальних закладах Петербурга. Доволі швидко полтавчанин перетворився на одного із засновників петербурзької математичної школи. Усі математики планети вивчали «формулу Остроградського» та «метод Остроградського». А він жартома стверджував: «Правила в математиці існують тільки для нездар»…

Український вчений вів дослідження в аналітичній механіці, вивчав теорію удару та балістику, цікавився варіаційним численням, захоплювався алгеброю, теорією чисел, теорією ймовірностей тощо. Найбільше ж вражало сучасників те, що Остроградський фундаментальні знання поставив на службу інженерній практиці. Бо яка користь від глибини та чіткості думок, точного аналізу та легкості наукового викладу, якщо вони не полегшують життя людині?

Резюме Михайла Васильовича Остроградського було б вражаючим: академік Імператорської академії наук у Петербурзі, почесний доктор Віленського і Гельсінгфорського університетів, академік Американської, Туринської, Римської академій наук та член-кореспондент Паризької академії наук, почесний член Київського та Московського університетів, багатьох престижних наукових товариств по обидва боки Атлантики.. Вищі спеціальні навчальні заклади вважали за честь мати його у себе професором…

ЮНЕСКО у 2001 році внесла ім’я Михайла Остроградського до переліку видатних математиків світу.

3

P.S. Коли траплялася нагода він неодмінно їхав на Батьківщину. Його і поховали там, де він народився. Бо пам’ятали усну духівницю… Перебуваючи в родинному маєтку та милуючись краєвидом сусіднього містечка Говтви, що гордовито височіє над навколишніми хуторами, Мизайло Васильович уголос промовив: «Помру у себе, бо у москалів не хочу помирати… Поховайте мене там, щоб було видно і Пашенну, і Довге, і Глибоке…».

Цей допис створено працівниками бібліотеки-філіалу №1 Полтавської міської ЦБС.