×

Славне минуле і майбутнє Кадетського корпусу

Виповнилося 180 років Петровському Полтавському кадетському корпусу

Можна вважати, що історія ця тягнеться вже… понад 200 років! Коли Полтава в 1802-му стала центром новоутвореної губернії, місто почали активно перебудовувати. Особливо його центральну частину, де за основу було взято Санкт-Петербург з його «променевим» формуванням вулиць. Тоді й з’явився в Полтаві архітектурний  ансамбль Круглої площі, серцем якої стали будинки генералгубернатора та віце-губернатора, Дворянського зібрання, Казенної палати, міської думи та поштамту…

Замкнути «кільце» мала будівля міської гімназії, однак будуватися вона повинна була коштом міста, а таких грошей у казні не знайшлося. Тож тривалий час на місці гімназії зяяла пустка, яка час від часу заростала чагарниками. За легендою, напередодні одного з візитів до Полтави російського царя місцеві чиновники знайшли доволі оригінальний вихід: вони спорудили в натуральну величину дерев’яний макет гімназії! «Для придания приятности взору», – як було записано в рішенні. Відтак ця дивна споруда проіснувала не один рік, її встигли навіть охрестити «будинком з декораціями», аж доки уряд не ухвалив рішення про створення в Полтаві Петровського кадетського корпусу, гроші на який виділили з «центру».

Його головний корпус і став окрасою  площі, адже це була наймасивніша споруда в центрі Полтави, яку увінчував оригінальний купол, під яким, до речі, розміщувалася церква. Офіційно Кадетський корпус почав діяльність у ці дні 1840 року, а першим директором став генерал-майор Вікентій Святловський. Відтак перші випускники вже брали участь у Кримській війні 1854–1856 рр. Тоді ж при корпусі почали діяти і спеціальні курси, після проходження яких кадети одержували перший офіцерський чин. 1863 року корпус було реформовано у Полтавську військову гімназію, де працювали цивільні викладачі і вихователі.

Гімназія проіснувала трохи менше 20 років, і 1883-го все повернулося на «круги своя», включно з назвою – Петровський Полтавський кадетський корпус. Його випускники воювали і на Далекому Сході – р ру під час російсько-японської війни. Серед випускників корпусу немало славних імен. І це не лише ті, хто прославився військовими подвигами. Варто згадати художників Миколу Ярошенка, Миколу Бутовича і Михайла Солодовського. Чи, наприклад, одного із засновників Міжнародного олімпійського комітету та сучасного олімпійського руху Олексія Бутовського. 1909 року кадети брали активну участь у підготовці та відзначенні 200-річчя Полтавської битви. Під час урочистостей вони настільки сподобалися імператору Миколі ІІ, що всі були нагороджені ювілейною медаллю з правом її носіння.

Після Лютневої революції 1917 року навчальний заклад деякий час називався «Гімназією військового відомства». За часів гетьмана Павла Скоропадського вона знову стала корпусом, але вже не «Петровським», змінилася і форма кадетів. За радянської влади тут були 1-ша і 2-га піхотні школи РСЧА, де навчався і майбутній генерал армії Ватутін. Після захоплення Полтави денікінцями вони знову відновили тут Кадетський корпус, а відступаючи, у листопаді 1919-го, евакуювали його до Владикавказа. Потім рештки корпусу передислоковано до Новоросійська, звідти в Крим, де корпус об’єднано в Кримський. Після розгрому військ барона Врангеля корпус потрапляє до Туреччини, потім до Сербії… Але то вже, як кажуть, інша історія.

У Полтаві ж приміщення Кадетського корпусу і після остаточного встановлення радянської влади не втратило свого мілітарного призначення. З 1920-го по 1925-й тут функціонувала 14-та Полтавська піхотна школа, затим – Українська військово-підготовча школа ім.М.Фрунзе, Полтавська школа підготовки командирів запасу ім.М.Фрунзе. А починаючи з 1931 року курс беруть на підготовку військових комісарів: у різні роки на базі Полтавських військово-політичних курсів, Полтавської військово-політичної школи, Полтавського військово-політичного училища ім.М.Фрунзе. 1938 року цей навчальний заклад переведено до Горького (нині Нижній Новгород), а натомість до Полтави переїздить військове автомобільне училище, а з 1940 року і до вересня 1941-го тут діє Полтавське тракторне училище, яке, звісно ж, готувало майбутніх танкістів. Після війни в Полтаві навіть деякий час функціонувало Червонопрапорне училище ім. робітників Червоного Замоскворіччя, яке перевели з Києва. 1957 року його остаточно розформували, а до Полтави 1958 року передислокували з Дніпропетровська зенітне артилерійське училище, яке згодом стало Полтавським вищим зенітно-ракетним Червонопрапорним командним училищем ім. генерала армії М. Ватутіна.

ПВЗРКУ випустило понад 12,5 тисяч висококласних офіцерів. Авторитет його був настільки великим, що після розпаду СРСР Росія і Казахстан пропонували Україні зберегти Полтавське зенітно-ракетне училище для спільного утримання і використання багатющого потенціалу. Однак тодішнє керівництво країни вирішило інакше. Згідно з Директивою міністра оборони України №133 від 25 липня 1992 року училище було ліквідоване. Останній випуск офіцерів відбувся тут 18 липня 1995-го.

Усе, що відбувалося з приміщенням далі, – наочний приклад чиновницької недалекоглядності. Тривалий час Міністерство оборони зволікало з передачею його в комунальну власність, потім уже в місті надто довго думали-гадали, як використати будівлю. Зрештою частину приміщень передали Полтавському національному технічному університету, частину – СБУ, а от головний корпус так ніхто і не зміг осилити. Хіба що безхатьки та наркомани, які перетворили будівлю в самісінькому центрі міста на свою «базу». Унаслідок цього тут кілька разів виникали пожежі, а затим згорів навіть унікальний купол, що увінчував будівлю. Але й це ще не все: наприкінці 2004 року тодішні керівники міста «під шумок», таємно, без погодження з депутатами продали приміщення приватній особі.

Відтоді громадськість весь час боролася за повернення приміщення в комунальну власність. Після довгих судових перипетій крапку в цій справі поставив Вищий господарський суд: повернути приміщення в комунальну власність міста! Але одразу виникла інша проблема: що робити з приміщенням, яке за ці роки навіть з фасаду (попри «косметичні» ремонти) почало перетворюватися на руїну? У міськраді лише розводили руками: мовляв, коштом міста «реанімувати» споруду не вдасться. Єдиний вихід – знайти інвестора, якого теж поки що немає. Та й хто наважиться на такий «подвиг», адже приміщення в такому стані, що тепер уже легше побудувати нове, ніж відновлювати старе.

…На тлі всіх цих подій залишається лише з гіркотою згадати, що 20 років тому групі тодішніх керівників міста, будівельників та архітекторів було присвоєно Державну премію України в галузі архітектури і будівництва саме за… реконструкцію історичного центру міста. Тоді сам фасад будівлі «косметично» відремонтували «для придания приятности взору», але ненадовго. Зрештою господаря приміщенню таки знайшли в особі Державної судової адміністрації. Спершу там обіцяли відновити приміщення до кінця 2020-го, потім цей термін «пересунули» на два роки. Тепер уже й ця дата видається не зовсім реальною і йдеться уже про 2023 рік. Ну що ж, обіцяного, як кажуть, три роки чекають.

Думки з приводу

– Ця історична споруда завжди була окрасою нашого міста. Не кажучи вже про те, для скількох видатних людей став свого часу альмаматер сам Кадетський корпус. Навіть за радянських часів військова еліта та багато славетних воєначальників навчалися в стінах цієї будівлі. Пережила вона і буремні роки революції та громадянської війни. І навіть після Другої світової вдалося швидше залікувати рани, ніж ті, яких завдали історичній будівлі 90-ті роки минулого століття. Мені як колишньому військовослужбовцю хотілося, аби в цьому приміщенні і надалі залишалося військове училище чи інший військовий заклад.

Та, на превеликий жаль, державні мужі вирішили дещо по-іншому… Точніше не знайшли кращого рішення, як саме училище розформувати, приміщення кинути напризволяще, а відповідальність за його долю перекласти на саме місто. Звісно, той стан, у якому тепер будівля, – це сором для Полтави, а ще більше – для місцевої влади. Проте свого часу стало зрозуміло, що за рахунок міського бюджету це неможливо було зробити, тому депутати проводили переговори з урядом, щоб отримати державну допомогу на реконструкцію будівлі. І за останні роки нам вдалося зробити перші кроки, щоб це приміщення отримало шанс на друге життя і знову радувало полтавців та гостей міста.

Зауважу, що депутати останнього скликання, попри політичні розбіжності, одностайно проголосували за відповідне рішення. Відтак це приміщення передане на баланс держави, і ним безпосередньо опікується судова адміністрація. Нині закінчуються проєктні роботи щодо реставрації будівлі. Загалом же, за попередніми розрахунками, у цю будівлю треба вкласти не менше 350–400 млн грн!

Сподіваюся, що ані епідемія коронавірусу, ані інші перепони не стануть на заваді цій справі і за декілька років вдасться таки повністю відреставрувати будівлю та зрештою перетворити її на Будинок правосуддя. Саме туди в подальшому переїдуть районні суди, а місто отримає вільні приміщення для дитячих садків! Це буде чудово, адже приміщення колишнього кадетського корпусу – одна з найкрасивіших споруд в ансамблі Круглої площі. І вона заслуговує знову стати окрасою нашого міста, як це завжди й було. До того ж разом з колишніми випускниками та викладачами Полтавського вищого зенітно-ракетного училища ми зініціювали встановлення відповідної пам’ятної таблички на фасаді будівлі. На ній буде зазначено, що в період 1957–1992 років тут розміщувався військовий навчальний заклад ПВЗРКУ. Сподіваюся, що цю ініціативу вдасться реалі- зувати, і випускники та викладачі матимуть змогу збиратися в рідних стінах, де з теплотою і гордістю згадуватимуть часи свого навчання та служби.

Андрій Матковський, міський голова Полтави 2006–2010 років