×

Слово здатне розпалити вогонь і наблизити мир

«Вдалого слова іноді достатньо, щоб перетворити поразку на перемогу і врятувати країну», – писав французький журналіст і політик Еміль Жирарден. Слово, сказане чи написане, «витікає» з людської свідомості, адже спочатку народжується думка. Взаємозв’язок мови і свідомості вивчає такий напрямок у мовознавстві як когнітивна лінгвістика. Існують люди науки, котрі виконують миротворчу місію. Науковець, кандидат філологічних наук, письменниця, педагог Тетяна Луньова вивчає когнітивну лінгвістику і те, як наша мова, те, як ми обираємо слова, спілкуємося та пишемо, впливає на світ навколо нас.

Тетяна ЛУНЬОВА

З якими саме сферами пов’язана когнітивна лінгвістика?

– Цей підхід розглядає мову у зв’язку з мисленнєвими, когнітивними процесами людини. При цьому когнітивні процеси розглядаються як такі, що включають не тільки раціональне мислення, а й емоційне ставлення, а також ціннісні елементи.

– Тема, якої ми торкнемося у розмові – вклад мовознавців у миротворчий процес. Адже кожне слово, і навіть інтонація, несуть у собі певну енергетику і здатні впливати на життя як однієї людини, так і мільйонів.

– Звичайно. Мова не є нейтральною і вона не може бути просто відображенням дійсності. Мова є завжди певною інтерпретацією. І вивчаючи рідну мову, всотуючи її разом з материнськими піснями, ми також опановуємо певний спосіб дивитися на світ.

Які приклади впливу лінгвістів на розбудову миру ви знаєте?

– Лінгвістика може сприйматися як академічна дисципліна, яка існує десь дуже далеко від повсякденного життя людей, у кабінетах, і нею займаються вчені, які мають суто свій науковий інтерес (любов до книги, читання, мови), але є лінгвісти з високим ступенем суспільної відповідальності. Свої теоретичні знання вони намагаються використати на допомогу людям. Насамперед я б хотіла згадати Ноама Чомскі(Noam Chomsky). Це сучасний американський лінгвіст, який вважається одним з найвизначніших інтелектуалів 20 століття. Він заклав новий підхід у вивченні мови. Свої лінгвістичні знання Ноам Чомскі застосував для того, щоб розкрити засоби пропаганди, які використовувалися у ЗМІ провідними колами США. Він одним з перших відверто говорив про те, що війна у В’єтнамі – це агресія Сполучених Штатів. Він продемонстрував, як шляхом певних маніпуляцій з мовою здійснюється «презентація» війни перед широким загалом громадян США, щоб їм здавалося ніби США виконували якусь благородну місію у В’єтнамі. Другим яскравим прикладом є робота сучасного, теж відомого американського лінгвіста Джорджа Лакоффа (George Lakoff), який є розробником дуже впливової теорії – теорії когнітивної метафори. Одна з його відомих робіт, написаних у 90-х роках минулого століття, має назву «Метафора і війна». Ця стаття присвячена системі метафор, що застосовувалася у ЗМІ провідними колами США для виправдання війни у Перській затоці (1990-1991 роки). Тоді США вступили у війну з Іраком, як позиціонувалося, за звільнення Кувейту. Але в історичному та політичному плані, як розкриває у статті вчений, це була дуже складна політична ситуація. За допомогою свого аналізу Джордж Лакофф показав те, яким чином провладні структури США обґрунтовували необхідність війни для суспільства. Оскільки будь-яка війна означає дві великі колосальні проблеми: смерть громадян і гроші платників податків, які б могли піти на розвиток освіти, на вдосконалення юридичної системи, на розвиток доріг, потребу брати участь у війні, яка не є безпосередньою загрозою суспільству, треба обґрунтувати необхідність війни. Учений розкрив, як саме був створений позитивний образ США, що наче казковий герой-лицар, рятує Кувейт – нібито невинну жертву агресивного Іраку. Перше речення цієї статті дуже показове: «Метафори мають здатність вбивати». І це висловлювання не переносне – його треба розуміти буквально.

– Чи є в Україні всесвітньо відомі вчені у цій галузі?

– Так, є. На одній з нещодавніх конференцій я чула виступ одного з провідних українських лінгвістів-когнітивістів, відомих у всьому світі ‒ професора Світлани Жаботинської. Світлана Анатоліївна презентувала своє дослідження, проведене спільно зі своєю колишньою ученицею, наразі професором Кентерберійського університету (Нова Зеландія) Наталією Чабан.

Вони займаються питаннями, про які ми говоримо, досліджують те, як політики, використовуючи мову, маніпулюють свідомістю. Одне з їхніх досліджень присвячене тому, як в російських ЗМІ подавалася та ситуація, коли Україна здобувала безвізовий режим. Владі Росії треба було якось пояснити своїм громадянам: чому Україні можна, а Росії – ні. Дослідниці проаналізували, як російські ЗМІ використали цілий ряд когнітивних і мовних стратегій, щоб дискредитувати факт отримання Україною безвізового режиму. Зокрема, російські журналісти писали, що нібито в перший день, коли запровадили безвіз, в Україні відбувався майже хаос. Нібито люди масово побігли до кордонів, що вони були у вишиванках, абсолютно неконтрольовані, співали якихось диких пісень тощо. Науковці зібрали великий масив таких даних, який свідчить про цілеспрямовану політику, здійснювану російськими ЗМІ стосовно цього питання.

– Сучасним журналістам, які пишуть на чутливі теми, а також політикам, важливо не бути «кривим дзеркалом». Чи порадили б Ви їм поцікавитися роботами щойно згаданих лінгвістів-когнітивістів. Чи це складні для сприйняття роботи?

– Чим більше я працюю у сфері когнітивної лінгвістики та викладання, тим більше я утримуюся від прямих однозначних порад, адже конструювання дійсності є дуже індивідуальним, а людські індивідуальності ‒ дуже різними. Звісно, власне наукові тексти з когнітивної лінгвістики для людей, які працюють в інших сферах, будуть досить складними. Отже, не закликаючи всіх одразу братися за студіювання когнітивної лінгвістики, я б хотіла сказати про те, що, на мою думку, може стати в пригоді широким колам. Це – читання художньої літератури, в якій висвітлюються питання конструювання дійсності за допомогою мови. Наприклад, відомий роман Джорджа Оруела «1984», який не тільки не втрачає своєї актуальності, а набуває і набуває її. У цьому романі йдеться про те, як тоталітарна держава контролює своє населення завдяки використанню спеціальної мови. Скажімо, з мови абсолютно вилучено слово «свобода», адже якщо у людей не буде цього слова, їм важко буде сформулювати відповідну думку, чітко висловити її, а розмите і неясне поняття зрештою зникне. Тоді у людей не виникатиме жодних питань, вони покірно слухатимуть, що їм казатиме держава. Власне це і є поняття когнітивної лінгвістики, тільки викладені в художній формі. Інший за жанровими ознаками роман американського фантаста Френка Герберта «Дюна» ‒ у цьому творі серед іншого також йдеться про те, як за допомогою мови, певної спеціально сконструйованої розповіді створювалося певне світобачення, певне сприйняття дійсності, закладалися основи певних очікувань. Також, на мою думку, варто читати тексти, які подають інформацію з іншої точки зору. Пам’ятаю, як у студентські роки ми читали Генріха Бьолля, твори якого присвячені Другій світовій війні, ‒ і це погляд з іншого боку, не з боку Радянського Союзу чи союзників. Отже, якщо уважно читати, можна багато чому навчитися.

Матеріал створено в рамках проекту «Reach Out», який реалізує «Українська мережа освіти дорослих та розвитку інновацій» (Мережа розвитку) у партнерстві з «Comparative Research Network EV» за фінансовою підтримкою Міністерства закордонних справ Німеччини.

Спілкувалася Ольга КОЗІНА