×

Справа №4405, або літо 41-го у щоденнику очевидця (до 80-х роковин окупації Біликів нацистською Німеччиною)

Розсекречення архівів комуністичних репресивних органів суттєво збільшило кількість історичних джерел ХХ ст. Водночас такий крок зменшив простір для історичної міфотворчості, активно впроваджуваної пропагандистською машиною СРСР.З іншого боку, ми самі звикли спостерігати за історією крізь призму великих структур. Якщо Русь, то князя Володимира, а не якого не будь Вишати з Переяслава; Визвольна війна – Богдана Хмельницького, а не козака Убийконя з Кобеляцької сотні… Насправді ж, історія – це сума родоводів конкретних людей. Якщо говорити через призму німецької окупації Кобеляцького району,то  історія це не таємний протокол до пакту Молотова-Рібентропа, не 22 червня і не Гітлер зі Сталіним. Історія – це лінія фронту, яка перетинала хутір Порубаї у 41-му навпіл, це колони евакуйованих тракторів, покинуті вже у Харківській області, це підірвані мости через Ворсклу, могили німецьких солдат на Горі у Біликах, це поліцай Валявський, який після мобілізації заслужив медалі «За бойові заслуги», «За взяття Будапешту» та… 16 років таборів…

Корпус джерел, які відтепер відкриті у архівних відділах СБУ, можна назвати велетенським. У справах зберігаються особисті документи, листи, вірші, рецепти страв, подекуди репертуари театрів та щоденники. Один із таких – щоденник старости Білицької управи, який зберігається у архівному відділі УСБУ Полтавської області, у справі №4405, хочемо представити читачам.

Про Якова Миколайовича Романка, старосту Білицької управи часів німецької окупації, згадують старожили. Когось він сварив, розмахуючи нагайкою, за крадені огірки. З кимось його син Ігор пас корів. Сам він на допиті показуватиме, що відправляв у Німеччину молодь, колгоспників – на копання шанців, а більшовиків – у комендатуру. Але нас цікавить те, що у червні 1941 року рахівник білицького колгоспу «Червона Україна», сорокасемирічний Яків Миколайович Романко, написав на аркуші заголовок «Война». З цього почався його невеликий, але красномовний щоденник.


Радянський бомбардувальник СУ-2, збитий неподалік Кобеляк. Чи не його бачив 11 вересня Я.М.Романко? Фото із зібрання М. Милько. Публікується вперше.

Яків Миколайович – людина цікавої долі. 1894 року народження – другий з шести дітей Миколи Яковича та Наталії Петрівни Романко, яким на 1941 р. було по 76 років. Маючи лише церковно-приходську освіту в 1906 р. він влаштовується учнем у Білицьке волосне правління, де перед 1914 р. вже працює помічником волосного писаря. На службі в царській армії – ротний писар; за Української Держави гетьмана П. Скоропадського – секретар Білицької земельної управи; у 1919-1923 роках – секретар Білицького волвиконкому, а пізніше – райвиконкому, у 1925 р. – заступник голови Білицької сільради. Все це – не рахуючи канцелярських посад у млинінспектурі, м’ясо-молочній кооперації та «Заготптиці». До 1919 р. одружився на Олександрі Афіногенівні, народили трьох синів. У 1927 р. судимий за халатність, у 1929 р. – за приналежність до «Спілки визволення України». В обох випадках виправданий.

Короткий, лише два аркуші, рукописний щоденник Якова Миколайовича висвітлює події у Біликах з червня до 15 вересня 1941 р. Документ було вилучено під час обшуку, серед листів брата, розписок, брошур ОУН (чи не був це слід старої справи, за участь у СВУ?), поетичних рукописів та квитків до Білицького театру. Щоденник дивом зберігся у справі Якова Миколайовича – відомо, що інший, який би міг розповісти про воєнні Білики, вів Григорій Степанович Гарагуля (єдиний біличанин, який утримувався на Соловках). Однак, документ було знищено слідчими як такий, що не має оперативної та історичної цінності.

Наводимо щоденник Я.М. Романка повністю, мовою оригіналу:

“Война”

Сразу же после объявления Германией войны Советскому Союзу, приблизительно через 10 дней наш район отведала повидиму Германский разведчик, который обстрелял рабочий поезд и повидимо безпрепятственно ушел, хотя ходили слухи будто бы он был где-то посажен или пойман. В остальном жизнь шла нормально даже лучше чем до войны. Приблизительно через месяц нас отведал бомбардировщик, который сбросил 12 бом на товарный состав и обстрелял его. Бомбы разбили 2а вагона и тяжело ранили паровозную бригаду. Вагоны были с моторами к комбайнам и самолетам.

Еще приблизительно через месяц нам стало слышно арт. канонаду и визиты самолетов немного участились.

В первых числах сентября бомбардировщик (немец.) сбросил около полутора десатка фугас. бомб на гос. мельницу но почти некоторого вреда он не причинил. До сих пор самолеты действовали беспрепятственными: //

Самолет же сбросивший бомбы на мельницу обстреляла охрана моста, с пулемета, но наверно не приченили ему никакого вреда ибо он полетел цел и невредим.

7го в воскресенье, когда немцы были вже в 50 – 60 км. от нашего села снова прилетел бомбардировщик Ю-88. Летел он очень высоко, потом немного пикенул и сбросил 4 бомбы одна из которых попала под жел. полотно другая в здание пакгауза с хлебом третя в вагон с зерном и четверта немного дальше (жертв всего 5 чл.).

При чем интересно, что во время когда немец. бомбардировщик сбросил бомбы в стороне от него пролетели 3 и наши легки бомбардировщики. Истребители всегда прилетают когда немецкие бомбовозы улетят. Почему так?

8 снова сделал визит немецкий или итальянский самолет. Он сбросил 4е бомбы как будто бы на скопление войск у станции но не причинил ни какого вреда//

Стрельба с пулеметов тоже ни чего не дала и он улетел.

В последнее врем. население очень напугано. Некоторые прячутся в убежища при шуме мотора. Ночью многие не спят. Воздушные тревоги не обявляются, хотя сначала их было слышно. Арт. канонада силно отчетливо. Весь скот выгнат. Призывные и непризывные ребята вывозятся, остаются женщины, дети, больные, некоторые мужчины незнающие чего делать. Стоит неубран хлеб, гниет на поля. Никто ничего не делает. Грозит голод.

10/XI сильная арт. канонада. В доме дрожат стекла. Земля тоже дрожит.

С половины дня артилерийская канонада утихает.

11. Очень оживленная наша авиация. На фронт летят большие эскадрилии. Вечером завязался воздушный бой. Истребители немцев сбили 3и или 2а наши самолета бомбардировщики. Они потеряли 1 истр. Видел сбитый и до половины//

огоревший наш бомбардировщик. Как сложен боевой самолет! Скольлко в нем мелких частей. Растаскивать детали не позволяют, хотя их даже закопают. Во

Арт. перестрелка еле слышна.

12/. Летает много самолетов наших и чужих. Наших самолетов больше. В 5 часов 6 штурмовиков под прикрытие 3 истребителей бомбили жел. полотна разбили 40 – 50 м. полотна. Слышны арт. выстр.

13/XI Слышна арт. канонада. и очень сильны 4 взрыва, что за взрывы нельзя угадать.Все друзья уехали. Остался я сам.

14. Слышна арт. канонада /сильнее чем 13/.Самолеты летают высоко так как очень ясно.

15. Сильна канонада. Все вокруг гудит и содрогается под ударами артилерии. Особенно сильны 2а взрыва. Люди не знают, что делать!

Щоденник закінчується днем окупації села. Не зустрічаючи спротиву, 16 вересня німецькі авангарди ввійдуть у Білики, 17-го – радянська розвідка зафіксує колони із бойовим охороненням у напрямку Полтави та Маячки, розпочнуться 738 днів окупації.


Околиці Кобеляк, осінь 1941 р. Фото із зібрання М. Милько. Публікується вперше

У кінці вересня сільська сходка обере Якова Миколайовича головою управи. До виконання обов’язків він приступить лише після хвороби, у серпні 1942 р. Перед вступом червоної армії у вересні 1943 р., із групою біличан, під виглядом евакуації, колишній староста ховатиметься на болоті за Кустоловими Кущами. В село вони повернуться 25 вересня. Тоді ж, вже радянський військовий комендант, запропонував Якову Миколайовичу виконувати попередні обов’язки і організувати населення на гасіння хлібу на полях, підпаленого німцями при відступі. За три дні було обрано голову сільради – Лаврентія Ларіоновича Корнієнка, а Романко працював на гасінні хліба до арешту, 16 жовтня 1943 р.

11 березня 1944 р. Військовий Трибунал у Полтаві присудив Я.М. Романку 15 років каторжних робіт із конфіскацією майна. Подальша його доля невідома, окрім того, що не реабілітований. Однак по собі він залишив ці нотатки, які, сукупно з іншими джерелами, проливають світло на епізод нашої локальної історії.

Євгеній Калашник, директор Білицького краєзнавчого музею