Уже протягом останнього місяця у своїй інформаційній кампанії «міцні» господарники з коаліції Удовіченка й Шамоти не втомлюються хизуватися своїми досягненнями та успішними рішеннями щодо благоустрою міста. Нерідко там з’являються і повідомлення про капітальний ремонт аварійного дитячого майданчика. І хоча нова локація справді грає всіма яскравими фарбами та здатна витримати різноманітні дитячі ігри та витівки, слід розуміти, що це одиничний випадок. Оскільки більшість полтавських дворів досі «прикрашають» заіржавілі майданчики радянських часів, а від більшості «ностальгічних» гойдалок залишилися лише напівзгнилі опори.
Таке «щасливе» дитинство випало на долю малечі з будинку №92/2 на Київському шосе. Усі нині наявні там гойдалки вона отримала у спадок від людей, яким сьогодні вже близько 50–60 років. Тож не дивно, що сучасним дітлахам доводиться щодня гратися на уламках та ризикувати власним здоров’ям через звичайне бажання пустувати та веселитися.
Молода мама Катерина скаржиться, що, як тільки її донька почала ходити, жодна прогулянка не могла бути спокійною. Особливо малу «тягнуло» до майданчика, де постійно збиралися гратися старші діти:
– З важким серцем ходимо гуляти. Їй же не р р поясниш, що майданчик ми оминаємо стороною не через мою забаганку або щоб якось її покарати, а через те, що вона там може покалічитися. А донька щоразу в сльози, бо хоче гратися з ровесниками, а не ходити лишень зі мною за руку. А як її відпустиш, коли там, куди не ступи, або опори повалені, або штирі іржаві. І було б ще зрозуміло, аби я одна була така наполохана. Батьків, які поділяють мої тривоги, у дворі назбирається чимало. Прикро, що ті, хто на кожному кроці кричать про те, як вони розвивають наше місто, не розуміють потреби звичайних полтавців. Я та інші батьки не просимо про щось глобальне, але нехай наші діти гулятимуть, а ми знатимемо, що їхнім життю і здоров’ю нічого не загрожує.
