×

У країні, де вижили компостери

Білорусь очима полтавця: керівникам нашого міста є чого повчитися

«За Полтаву стає соромно» – так називалася публікація журналіста Віталій Скобельського, яка з’явилася в минулому номері «Полтавського вісника». На прикладі двох обласних центрів – Полтави і Бреста – було показано деякі аспекти комунального життя цих міст. На жаль, навіть поверхові спостереження не на користь «духовної столиці». Тож публікація викликала чималий інтерес читачів, які спонукали більше розповісти про сусідню країну і тамтешні порядки.

Кордон – як обличчя країни

На жаль, останнім часом ми все більше знаємо про такі країни, як-то Італія чи Польща, і все менше про колишні «братні республіки», з якими колись складали єдину державу – СРСР. Навіть сусідня Білорусь для більшості українців тепер «терра інкогніта», про яку згадують у нас здебільшого лише у зв’язку з так званими Мінськими угодами.

Раніше навіть з Полтави до Бреста дістатися було дуже просто. Сідаєш о третій ночі на потяг Харків – Брест і наступного ранку ти вже у білоруському місті. Улітку курсував і додатковий потяг Сімферополь – Брест, теж через Полтаву. А свого часу існував навіть авіамаршрут Краснодар – Полтава – Брест! Тепер же навіть з Києва з Брестом прямого залізничного сполучення не існує. Єдиний варіант – автобусом до Ковеля, а звідти таким самим робом – до Бреста. Їхати загалом дві години, але зазвичай цей процес затягується ще на стільки ж, адже попереду кордон і всі звичні в таких випадках процедури: перевірка документів, митний контроль…

З нашого боку – пункт пропуску «Доманове», з білоруського – «Мокрани». Однак навіть якби на цьому відрізку вас не тривожили ні прикордонники, ні митники, то кордон легко відчути… тим місцем, на якому сидиш: дороги на білоруській території одразу стають рівнішими, а з вікна милують око доглянуті узбіччя, де важко побачити навіть якийсь папірець.

Наш же КПП зустрічає стихійним ринком з халабудами «а ля Хацапетівка», туалетом, до якого навіть підійти страшно, а навкруги – бруд, сморід… Навіть сам КПП – це обшиті пластиком будки, де й самим прикордонникам та митникам, схоже, не дуже комфортно. Білоруси ж збудували ціле добротне містечко, де створено всі умови і для обслуги, і для водіїв та пасажирів. Сам КПП обладнаний і найновішою системою контролю та сигналізації.

Брест – місто зразкової чистоти

Та ось усі «прикордонні» клопоти позаду, і ми в’їздимо у нічний Брест, який зустрічає нас широкими добре освітленими вулицями. А вже зранку, ідучи до проспекту Шевченка, де стоїть пам’ятник Великому Кобзареві, мимоволі звертаєш увагу на незвичайну для полтавського ока чистоту. Навіть у тих же дворах. Як ми вже писали, і в районі Центрального ринку ви не побачите тут на тротуарі не те що сміття – кинутого папірця чи недопалка. Зате буквально через кожну сотню метрів (і не лише в центрі) стоять урни для сміття, які жодного разу не доводилося бачити переповненими. Так само, як і баки для непотребу. І розташовані вони не так, аби було зручно водіям сміттєвозів, а так, щоб менше муляли очі, – у дворах, подалі від «фасадних» сторін вулиць. Усі майданчики обгороджені, а контейнери встановлені для роздільного збирання сміття. Будівельне сміття і різний крупногабаритний непотріб викидати сюди категорично заборонено, за цим пильно стежать двірники, а на порушників чекають чималі штрафи. І це при тому (ще раз повторюся), що у багатоповерхових будинках продовжують функціонувати сміттєпроводи. Машини прибувають чітко за графіком, і щоразу біля кожного під’їзду їх зустрічає місцевий двірник. Зайве говорити, що жодного папірця після від’їзду сміттєвоза там не лишається.

У Бресті свого часу започаткували конкурс на кращий двір, тож у багатьох місцях про це нагадують і різні композиції з дерева, каменю та квітів, зроблені місцевими жителями. Загалом складається враження, що в місті немає жодного недоглянутого куточка.

Тротуарами можна ходити, а вулицями їздити

До написаного про брестські тротуари раніше залишається лише додати, що вони не просто перекладені плиткою єдиного стандарту, але й постійно підтримуються у належному стані. Принаймні у центрі міста ніде не побачиш, що тротуар просів чи плитка посипалася… Як розповіли самі комунальники, секрет тут не лише в якісній плитці, головне – швидко і ретельно розчищати її взимку, коли пішохідні доріжки псуються найбільше.

Не знаю, яке кількісне співвідношення рядових комунальників у Бресті й Полтаві, але якщо у нас вони схожі здебільшого на «бійців невидимого фронту», то там побачиш їх завжди і скрізь. Якось довелося бути свідком, як вони впорядковували набережну Мухавця, де мав з’явитися новий сквер. Одних лише косарів нарахував 28! Від гудіння бензокіс складалося враження, що поруч приземляється реактивний літак. Чи бачив хто, аби у нас десь працювала разом така кількість людей на скошуванні трави?! До речі, не видно у Бресті й амброзії. З’явилася вона в Білорусі набагато пізніше, ніж в Україні (орієнтовно у 2003 році), однак відтоді з нею почали ефективно боротися, не «пускаючи» принаймні у великі міста.

Окрема тема – дороги. Знову ж таки у Бресті навіть у дворах чи на в’їздах до них ям чи навіть просто пошкодженого асфальту ви не побачите. За цим дуже ретельно стежить комунальна дорожньо-шляхова служба, яка оперативно проводить і так званий ямковий ремонт. Одного разу на вулиці Гоголя (на ній, до речі, встановлено і пам’ятник нашому славному землякові) довелося бачити, як представники місцевого водоканалу ліквідовували аварію, розривши вулицю. Вразило те, що землю екскаватор складав не на проїжджій частині, а на… кузов самоскида, аби не смітити і швидко потім засипати яму. Та коли ми хвилин через 40 повернулися на те саме місце, то побачили тут лише свіжовкладений квадрат асфальту, що свідчить про узгодженість у роботі навіть різних комунальних служб.

Пріоритет комунальному транспорту

Ви давно бачили в тролейбусі чи автобусі контролера? Зізнаюсь, не бачив іще з часів СРСР. Як і самих компостерів. Доки не приїхав у Брест. Дещо знаючи про місцеві порядки, одразу купив у кіоску кілька талончиків на проїзд і лише зайшов до тролейбуса, а контролери вже тут як тут!… Щоправда, пізніше помітив: не всі місцеві жителі квапляться компостувати (о-о, ці компостери!) свої талончики. Тож у громадському транспорті голос диктора час від часу закликає до совісті і свідомості громадян. Отже, у Білорусі повсюдно, ще з радянських часів, «вижили» компостери і професії кондуктора (принаймні у комунальному транспорті) тут узагалі не існує.

Іще про транспорт. На всіх центральних маршрутах Бреста він лише комунальний – курсують крупногабаритні автобуси і тролейбуси-спарки. Тож звичного для Полтави скупчення людей на зупинках навіть у часи пік не побачиш. До того ж графіки руху, які публікуються навіть у місцевій пресі, дуже чітко витримуються. Ці графіки, до речі, можна побачити і на кожній зупинці. За ними можна звіряти годинник! Приватникам же віддали лише ті маршрути, куди недоцільно «запускати» великі автобуси чи там немає тролейбусної лінії. Відтак маршрутки курсують лише на околиці міста, але найбільш вражає те, що у всіх встановлено… касові апарати. Тож водій видає пасажирам не квитки, а касові чеки. І, не дай Боже, він рушить з місця, перш ніж обілетить кожного! До того ж місця у маршрутках лише сидячі. Проте ціни в маршрутках значно дорожчі, ніж у комунальному автотранспорті. Так, якщо в автобусах і тролейбусах квиток коштує 60 копійок, а при купівлі квитка у водія – 65 копійок (7.20 і 7.80 на наші гроші), то в маршрутці майже удвічі дорожче – 1 рубль (12 гривень). Тому це й справді елітний транспорт, де ніхто ніколи не стоїть, а пасажирам обов’язково видають чеки. Іще цікавий факт: у кожній маршрутці висить «Книга скарг і пропозицій», а також довідка з особистими даними водія: прізвище, ім’я по батькові, портрет і номер телефону, за яким на нього можна поскаржитися.
Та найцікавішим видалося те, що, попри розмови про «білоруський соціалізм», у них немає такого «транспортного комунізму», як у нас. Так, пільги існують, але скористатися ними мають право лише доволі обмежені категорії людей. Приміром, Герої Радянського Союзу, учасники Другої світової, інваліди першої групи, діти-інваліди… Пенсіонери ж за віком мають право лише на пільговий проїзд з 50-процентною знижкою, для чого варто придбати спеціальний талон.
Цікаво, що весь комунальний транспорт віт-чизняного виробництва – автобуси і тролейбуси знаменитого Мінського автозаводу. Тому навіть якщо на центральному міському автовокзалі чи просто на вулиці ви помітили старенький Volvo чи пошарпаний «Ікарус», то на 100 відсотків – це наш, український, який курсує за маршрутом на кшталт Брест – Кам’янець-Подільський. Загалом «бацька» Лукашенко не втомлюється повторювати: якщо ми щось виробляємо в себе, то не треба купувати цей же товар «за бугром». А бюджетним організаціям це й узагалі категорично заборонено.

Загальні враження

Про Брест можна писати ще дуже багато. Приміром, про Брестську фортецю, яка давно стала візиткою міста. Однак останнім часом у плані туристичному з нею починає конкурувати і музей залізничної техніки. «Музей паровозів» – як називають його містяни. Тут зібрані унікальні екземпляри паровозів, тепловозів, вагонів та іншої техніки починаючи ще з царських часів.

Не можна не згадати і про парк відпочинку, який, як і в Полтаві, називається «Перемога». Та відрізняється від нашого, як небо і земля, і за кількістю атракціонів та інших розважальних закладів, і за впорядкованістю. Тому там є всі умови для гарного відпочинку як дітей, так і дорослих.

Може похвалитися Брест і своїми спортивними спорудами. Так, кілька років тому тут споруджено прекрасний льодовий палац, де грає місцевий ХК «Брест». А веслувальна база вважається однією з кращих у Європі. До речі, ріка Мухавець не така велика, але в межах міста курсує прогулянковий катер «Гродно» і функціонує вантажний порт. Як це не парадоксально, але в «сухопутній» країні, яка не має навіть виходу до моря, зберегли свій флот!

А найдивніше те, що коли цікавишся у жителів Бреста, хто у них міський голова, то вони лише здивовано переглядаються. Бо такої посади там узагалі не існує. Усе як за радянських часів: є голова міської ради і голова міськвиконкому, обов’язки яких дуже чітко розподілені. Тому жодних скандалів на цьому ґрунті не виникає. Як і скандалів узагалі! А тому більшість брестців узагалі не знає прізвищ керівників міста. Як каже один мій білоруський товариш, їм «по барабану, хто керує, – аби був порядок!». А він у місті таки є! Так само є чого повчитися там і нашим полтавським керівникам.

Думки з приводу

…А колись нам заздрили й білоруси!


Сьогодні в Полтаві на відміну від багатьох обласних центрів, у тім числі білоруських міст, на жаль, понад рік немає міського голови. Верховна Рада, мабуть, займалася іншими питаннями та проблемами, тому й не були призначені позачергові вибори. За цей час уже кілька разів переформовувалася коаліція депутатів у міськраді, але в місті немає господаря – людини, якій би довіряла більша частина полтавців і яка мала б контролювати владу. Тому ми маємо сьогодні певні проблеми. Наприклад, ми як депутати, працюючи на громадських засадах, прийняли програму ЖКГ на цей рік, у якій передбачили ремонт тротуарів, доріг та сотень будинків. На початку року виділили гроші на закупівлю 11–12 новеньких сучасних автобусів, щоб покращити ситуацію із транспортним перевезенням містом та його околицями й не бути залежними від приватних перевізників. І що ми маємо? Уже майже закінчується рік, наближається День міста, а нічого з переліченого не виконується. Підкреслю, що свого часу до Дня міста ми робили все можливе, щоб презентувати якісь нові тролейбуси, автобуси чи інші якісь об’єкти. Але сьогодні гроші міської ради лишаються на депозитах і нам чиновники відповідають, що вони завалили тендери. Свого часу, коли я був міським головою, за це звільняв чиновників. А тепер, коли в місті немає єдиного господаря, маємо безлад у міськвиконкомі. На зарплати чиновники знаходять собі кошти, а 300 тис. грн на відкриття Центру молодіжних ініціатив не знайшли. Тому певні проблеми із комфортним життям у місті ми маємо у зв’язку з тим, що в місті немає єдиного господаря, представника місцевої влади, якого обирала більшість полтавців.
Дуже добре пам’ятаю, як 10–15 років тому, коли до нас приїздили гості з Білорусі, дивувалися, яка в нас комфортна Полтава, чиста та зелена… Тому що свого часу над цим багато попрацював Анатолій Кукоба, досвід роботи якого пощастило перейняти й мені. І хоча тоді грошей у бюджеті було в десятки разів менше, але порядок був у місті. А сьогодні завдяки децентралізації кошти є, але немає тями, щоб правильно їх використовувати на благо полтавців.
Нині ж я як голова найбільшої фракції в міській раді, коли критикую безлад в ЖКГ, на яке ми виділяємо сотні мільйонів гривень, то представники «Рідного міста», які за партійною квотою відповідають за цей напрямок, починають ображатися та захищати своїх ставлеників. Дорікають: мовляв, ви сюди не лізьте, бо лише ми маємо право критикувати чиновників, яких призначили за партійними квотами. А це дуже погано, так не повинно бути, і ми це обов’язково змінимо.


Андрій МАТКОВСЬКИЙ,
голова найбільшої фракції у міськраді