Мужність, героїзм та боротьба за національну ідею – основні принципи, якими нині живе сучасне українське суспільство. Війна на Сході забирає кращих з кращих, залишаючи живим лиш гіркий присмак скорботи та тяжке усвідомлення вартості нашої свободи та сувернітету. У такий тяжкий час більш глибокого змісту набуває і поняття незалежності України та його роль у суспільній свідомості. Тож напередодні 29-ї річниці Незалежності України кореспонденти «ПВ» поспілкувалися із заступником начальника полтавського гарнизону з морально-психологічного забезпечення підполковником Юрієм Кривоносом, який поділився власним бачення патріотизму та любові до Батьківщини, а також розповів як виглядає сучасна армія «зсередини»
-Особисто для мене військова служба – це не просто вид діяльності, а справжнє покликання, яке я розумію передусім як захист рідної землі, а також школу патріотизму та мужності. І хоча починаючи фахове навчання, я зробив це більше вслід за братом, аніж внаслідок серйозної та методичної профорієнтації, скажу чесно – про свій вибір не жалкував ніколи. Адже своїй професії я віддаюся на повну вже протягом 34 років. А згодом, ставши магістром військово-соціального управління за спеціальністю «Психологічна робота у військах (силах)», зрозумів, що хочу змінити ту неідеальну радянську військову систему і внести свій вклад у розбудови професійної української армії з високими морально-етичними стандартами та цінностями, – каже Юрій Кривоніс.
За його словами, стандартні «страшилки» про армію та командирів-самодурів вже віджили себе і здебільшого не мають нічого спільного з реальністю. Нині навчання та військова служба по контракту базуються на принципах поваги до особистості, довіри всередині колективу, але з чітким розуміння меж субординації.
Кілька десятиліть тому армія носила здебільшого «парадний» характер. Нині ж, на жаль, ми знаходимося в стадії війни, тож відповідні пріоритети довелося швидко переглядати та корегувати. Коли розумієш, що завтра підеш в один окоп з генералом та солдатом, дурні накази заради самоствердження втрачають будь-який сенс. Сьогодні-завтра ми битимемося пліч-о-пліч не для того, щоб загинути і стати героями, а для того щоб вижити та перемогти. Тому психологічній підготовці і національно-патріотичному вихованню ми приділяємо неабияку увагу. Адже проводячи співбесіди, обираємо лише тих, хто справді готовий вчитися, набиратися досвіду, а за потреби бути українським воїном до кінця.
Також підполковник зауважив, що ніхто з його колег, як і він сам, не розповідає кандидатам на військову службу ідеалістичні перспективи чи переконує, що тут можна добряче заробити. Чимало бажаючих вступити на навчання до військового центру марять неабиякими статками та високим положенням у суспільстві, забуваючи про те, що армія це трохи «інший світ» зі своїми порядками:
-На кожній співбесіді я неодноразово запитую кандидата, чи розуміє він що у будь-який момент може загинути. Цього факту не виправлять жодні гроші, які, якщо чесно . не надто, більші за ті, які подекуди отримують цивільні. До того ж у кожного з нас є обмеження у часі та просторі, більш суворе ставлення до дисципліни і виконання військового статуту. Адже бути військовим – великий обов’язок перед собою і армією. Оскільки саме за твоєю поведінкою судитимуть про українські війська в цілому. Постійно наголошую це своїм підлеглим і вихованцям, а також вимагаю й від себе. Адже маючи високу довіру суспільства, ми маємо докласти всіх зусиль, щоб не втратити її.
Щодо самих бажаючих Юрій Кривоніс зауважив: молодь за останні 6 років суттєво змінилася. За його словами, в них стало більше патріотизму і національної самосвідомості, а також бажання відстоювати не лише власні, але й суспільні цінності. Приймаючи на контрактну службу, як чоловіків так і жінок, підполковник підкреслив – головне не стать, а мотивація:
-Спершу буває важко: адаптація, зміну звичного ритму життя, інші принципи взаємодії бентежать людей. Це трапляється абсолютно з кожним ,тож намагаємося ще до початку курсу відібрати до наших лав виключно здорових, психічно врівноважених, інтелектуальних та сповнених бажання навчатися людей. Маємо чіткі критерії відбору, а також своєрідні цензи. Зокрема, не допускається за будь-яких обставин людина, яка має певні сепаратистські настрої, або ж рецидивісти, засуджені за тяжкі та особливо тяжкі злочини. Додам, що окрім самого навчання ми постійно ведемо й патріотично-виховну роботу, адже без бойового духу і загартованої волі в армії служити просто неможливо. Притримуюся думки, що дорослу людину виховує здебільшого її оточення. У нашому Центрі всюди видно державну символіку, є спеціальний музей та стенди з живими та полеглими героями АТО і ОСС, а між собою ми спілкуємося виключно українською мовою. Це створює наш національний мілітариський код і доводить усьому світу, що українського воїна треба поважати.
Щодо патріотизму та героїзму, то Юрій Кривоніс переконаний: патріотами не народжуються, а стають. Саме тому він радить змалечку виховувати в дитині почуття гордості за свою державу і її видатних людей. Не зайвим буде і створити умови для розвитку саме української особистості: знати наших героїв, мати вдома і шанувати державні символи, святкувати державні і національні свята, а також вивчати мову та культуру власного народу. Але це все слід підкріпляти ділами: не дозволяти ганьбити рідний край, не смітити, не вести себе зухвало та невиховано, не лаятися в громадських місцях, не давати та не брати хабарів, шанувати та виконувати закони. Ці маленькі правила реально здатні виховати справжнього сина чи доньку українського народу, які у будь-якій сфері зможуть принести користь державі та суспільству.
