×

Вікторина «Знаю Полтаву»: Чим більше колядників, тим щедріший рік

Підсумки 133 етапу вікторини «Знаю Полтаву»

На фото вікторини двадцятирічної давнини, колядники йдуть вулицею Гоголя на Театральну площу до головної ялинки міста. Орієнтир – будинок з магазином «Молоко» на Жовтневій, 24 (нині Соборності). Про цю подію писав «Полтавський Вісник» у №2 2000 року у замітці «На Театральному майдані колядували»: «Це дійство відбулося у суботу біля театру ім. М.В.Гоголя. Перед численною публікою проспівали колядки митці філармонічного ансамблю «Лтава», учні міської школи мистецтв та інших шкіл міста. І діти, й дорослі були вдягнені в традиційні колядувальні костюми й мали всі необхідні атрибути Коляди. Втім до колядувальників у вбранні міг приєднатися (і охоче це робив) будь-хто з присутніх на майдані перед ялинкою. Всі активні учасники новорічної містерії заслужено одержали від її організаторів солодкі булочки, пиріжки й цукерки».

– В народі кажуть: «Зима прийшла і празничків привела». І дійсно, взимку майже щодня як не календарні, так християнські свята, – розповів читач Сергій Зозуля. – Найбільш знаними і шанованими серед українців до цього часу залишаються День Святого Миколая 19 грудня, Новий Рік 1 січня, Святий Вечір 6 січня, Різдво Христове 7 січня, Щедрий Вечір і свято Маланки 13 січня, Новий Рік за старим стилем, або свято Василя 14 січня і Водохреща, або Йордан 19 січня. Попри відмінності у богослужінні, до ХІV ст. всі церкви дотримувалися Юліанського календаря – сонячного, який ще у 46 році до н.е. започаткував імператор Гай Юлій Цезар. Саме відтоді рік став тривати 366 днів і поділявся на 12 місяців, притому, що астрономічно-сонячний рік триває 365 днів, 5 годин, 48 хвилин і 6 секунд. Юліанським календарем християни почали користуватися з 325 р.н.е. У ХVI ст. Папа Римський Григорій ХІІІ помітив, що літочислення відстає від астрономічних явищ на 10 днів і ввів свій календар у жовтні 1582 року, тоді відразу після 4 жовтня настало 15 жовтня. Григоріанський календар був визнаний світом більш точним за Юліанський і на користування ним перейшла більшість країн світу. До ХХ ст. в зв’язку з використанням різних календарів. Російська імперія, до складу якої входила і Україна, відстала від Західної Європи на 13 діб. Українська Народна Республіка перейшла в літочисленні на Григоріанський календар 16 лютого 1918 року, відповідно цей день стали вважати 1 березня 1918 р. Відзначати Різдво Христове 25 грудня за точнішим Григоріанським календарем, вирішили не одразу. Всеправославніший Собор у Константинополі «переніс» Різдво аж у 1923 році. На це погодилися майже усі країни світу. Серед незгодних був СРСР. З тих часів церква Московського Патріархату, а з нею і Київськокого Патріархату в Україні, зберігає вірність Юліанському календарю, за яким Різдво 7 січня, а Новий Рік мав би бути 14 січня.

Українці здавна бережуть і шанують традиції Різдва, які в нашій країні значно відрізняються від європейських. Вранці 7 січня люди радісно вітаються: «Христос народився!», а у відповідь лунає: – «Славімо його!». Так заведено вітатися до самого Стрітення (15 лютого). Українські християни дотримуються давніх, добрих традицій – миритися в цей день, пробачати один одному образи, зранку ходити до церкви на святкову молитву і в гості до родичів. Гостей вже частували не тільки пісними стравами. На стіл виставлялися шинка, яйця, ковбаси, холодець, печеня та пироги. Сулії та глечики були наповнені наливкою, варенухою, медовухою, квасом, пряженим молоком і ряжанкою, а в невеличкій мисочці виблискував бурштином мед. Обов’язковою різдвяною традицією з давніх часів є колядування. Колядують діти, парубки і дівчата. В усіх місцевостях України колядувати починають не одночасно, але по всій Україні першими йдуть колядувати діти. Своїми віршами вони вітають господарів та бажають їм щастя й здоров’я. За це господарі виносять колядникам солодощі і гроші. Вважається, що чим більше колядників завітає до оселі, тим щедрішим буде для родини рік.

Одразу після жовтневого перевороту 1917 року свято Різдва попало під заборону. Потім були десятиліття гоніння на церкви та затятого атеїзму. За часів СРСР колядувати та щедрувати не дозволялося. Це вважалось проявом релігійності та українського націоналізму. Зусиллями радянської влади загальнонародне свято Різдва, яке відкрито відзначалося громадами сіл і міст на вулицях та майданах, трансформувалося з публічного простору до приватного родинного виміру. Однак люди потайки колядували, щедрували та засівали. І все ж вікові традиції пращурів український народ зумів зберегти. Наприкінці 1990-х років в СРСР на законодавчому рівні реабілітували це велике християнське свято. Після здобуття Україною незалежності 7 січня 1991 р. Різдво оголосили офіційним святом і неробочим днем. 16 листопада 2017 р. Верховна Рада України прийняла рішення про неробочий день 25 грудня на Різдво Христове за Григоріанським календарем.

Після повернення українцям головного християнського свята Різдва повсюди розпочалася просвітницька робота серед учнівської молоді з історії походження цього свята та його значення в українській обрядовості. Творчим колективам дозволили включати до своїх репертуарів щедрівки та колядки. Колективи художньої самодіяльності до різдвяних свят готували вітальні програми для трудівників, розучували нові колядки та щедрівки. Відроджується традиційний живий вуличний Вертеп, такий собі костюмований маскарад, який несе добрим людям звістку про народження Ісуса Христа. У вуличному Вертепі ходили колядувати діти, парубки і дівчата та дорослі. Сюжети Вертепу дійшли до нас від предків, які записували чи запам’ятовували їх і передавали з покоління в покоління. Засновувалися вони на реальних історіях з українського побуту і часто видозмінювалися в залежності від подій. Обов’язковими атрибутами живого вертепного гурту завжди були і залишаються різдвяна восьмикутна зірка та колядницька торба. Зірка – це стародавній символ новонародженого Сонця, а також та яка засвітилась у Віфліємі у Різдво Христове. В торбу складали гостинці від вдячних господарів. Такі веселі гурти різдвяних Вертепів можливо зустріти на різдвяні свята в різних громадських місцях: на ярмарках і базарах, в магазинах і в міському транспорті, на вулицях міст і сел. І якими б не були заклопотаними наші люди, вони завжди звертають увагу на це яскраве дійство і дарують акторам-аматорам свою посмішку.

Запитання до 134 етапу вікторини «Знаю Полтаву»: якою вулицею зимового міста рухається нечисленний транспорт?

Фото з архіву «ПВ»

Наші реквізити: 36000 м. Полтава а/с 50, телефон 509-331, електронна пошта info_visnik@ukrpost.ua, сайт www.visnyk.poltava.ua