×

Вікторина «Знаю Полтаву»: Десь на розворотному кільці тролейбусів

Архівне фото Полтавського тролейбусного депо повертає читача в другу половину 1980-х років. На кінцевій зупинці «Завод ГРЛ» очікують виїзду на лінію тролейбуси «ЗіУ-682 В» виробництва заводу імені Урицького м. Енгельс Саратовської області. Це були перші трьохдверні машини підвищеної місткості та комфортності, які надійшли до Полтави у грудні 1973 року і на тривалий час стали базовою моделлю тролейбусного парку нашого міста. Їх зняли з експлуатації тільки у вересні 2008 року.

– Розворотне кільце тролейбусів знаходиться наприкінці вулиці Маршала Бірюзова (колишня Велика Решетилівська), що в Київському районі Полтави, – розповів читач Сергій Зозуля. – В кінці ХІХ – на початку ХХ століть на місці сучасної вулиці проходила Кременчуцька поштова дорога, а довкола простягалися землі колишніх козацьких сіл і хуторів – сучасні Браїлки, Рибці, Лавки, Гожули. Після закінчення німецько-радянської війни на території Гожулівської сільської ради існувало чотири колгоспи – «Більшовик», «ХТЗ», «ім. Чкалова» і «Вперед». У 1965 році всі ці господарства об’єднали в колгосп ім. Кірова. В більшості населених пунктів цієї місцевості збереглася до нашого часу житлова одноповерхова забудова садибного типу. Виключення становить мікрорайон Браїлки, де продовжується будівництво сучасних багатоповерхівок. Про колишнє колгоспне життя в цім районі Полтави сьогодні нагадують лише місцеві топоніми – вулиці Комбайнерів, Механізаторів, Виноградна, Лугова, Польова, Степова і Ланова. З 1924 року за північною околицею Рибців розташовується інфраструктура Полтавського військового аеродрому, а південніше біля Супрунівки і Абазівки з 1901 року залізничною колією рухаються поїзди між Полтавою і Києвом. З 1960-х років починає формуватися Супрунівський промисловий вузол. У 1961 році на недавно прокладеній вулиці Заводській розпочато будівництво Полтавського заводу газорозрядних ламп (ГРЛ), а вже у квітні 1963 року підприємство видало першу продукцію – люмінесцентні лампи і стартери. Адміністративний корпус з прохідною знаходиться з протилежного боку вулиці навпроти розворотного кільця (залишився праворуч за кадром). Свого часу це було одне з великих підприємств міста, а на початок 1989 року Полтавський завод ГРЛ – найбільший в галузі. Вартість його річної продукції складала вісімдесят мільйонів рублів, а об’єм виробництва газорозрядних ламп становив тридцять відсотків від загальносоюзного випуску. В цей період продукція заводу експортувалася у п’ятдесят іноземних держав. На 1990 рік чисельність працюючих на підприємстві становила чотири тисячі двісті робітників. 21 квітня 1964 року, поряд із заводом ГРЛ розпочато будівництво найбільшого в СРСР підприємства з випуску великогабаритного емальованого обладнання для хімічної промисловості. 27 лютого 1967 року Полтавський завод «Хіммаш» по вулиці Маршала Бірюзова, 85 ввели в експлуатацію. Через три роки по тому, на вільній земельній ділянці між заводом «Хіммаш» і приватною забудовою, ближче до вулиці Комбайнерів, зводяться перших два модульних корпуси майбутнього філіалу ПЕМЗ, заводу «Комплект». Заводська територія межувала з базою матеріально-технічного постачання зв’язку. Пізніше натомість звели нові корпуси ВО «Полтавамаш» по вул. Ковпака, 26, в яких нині працюють ТРЦ «Екватор» та супермаркет «Велмарт». 3 березня 1966 року Міністерство хімічного і нафтового машинобудування подало клопотання до місцевої влади про відведення території для будівництва професійно технічного училища. 27 березня 1967 року рішенням виконкому Полтавської міської ради депутатів трудящих у Супрунівському промисловому районі на землях колгоспу ім. Кірова поряд із заводом «Хіммаш» була виділена така ділянка. Училище створили на базі Полтавського заводу «Хіммаш» 1 березня 1973 року, отримало назву ПТУ №21 і готувало робітників промислових та будівельних професій. У 1975 році училище реорганізовано в середнє міське профтехучилище №4 .

Його головний чотириповерховий навчальний корпус закарбований у центральній частині світлини вікторини. Воно й на сьогодні є державним професійно-технічним навчальним закладом атестаційного рівня і готує робітників різних робітничих і будівельних професій, а також кухарів, пекарів-кондитерів, операторів ліній у виробництві харчової продукції, соціальних працівників. Окрім навчальної бази училище має бібліотеку, медпункт, гуртожиток, їдальню, актову, спортивну та тренажерну зали, спортмайданчик. 9 квітня 2019 року на фасаді Полтавського ПТУ №4 урочисто відкрили меморіальну дошку на честь випускника 2005 року, учасника АТО, старшого солдата Романа Василенка  (1982-2016).

Після завершення у 1959 році будівництва Решетилівського шляхопроводу в Київському районі Полтави, значно поліпшилося транспортне сполучення середмістя з новим повоєнним промисловим районом за коліями залізниці Київ-Полтава. Від центру міста до вулиці Заводської перевезення полтавців здійснював автобус маршруту №6 «Центр-Заводська». Він рухався вулицею Жовтневою до площі Зигіна і далі через шляхопровід Великою Решетилівською (Маршала Бірюзова) аж за Браїлки де починалося будівництво нових заводів ГРЛ і «Хіммашу». Враховуючи перспективу розвитку інфраструктури, промислової і житлової розбудови району 2 березня 1964 року вулицею Великою Решетилівською відкрито тролейбусний рух маршруту №3 «Склозавод – Браїлки». 12 жовтня цією ж лінією запустили маршрут №4 «Південний вокзал – Браїлки». Після закінчення монтажу мережі і тягової підстанції 1 серпня 1966 року рух тролейбусів подовжився від Браїлок до заводу ГРЛ. Маршрути №3 і №4 отримали кінцеву зупинку «Завод ГРЛ». На розворотному кільці збудували диспетчерську з побутовим приміщенням. 6 листопада 1972 року до цих двох маршрутів добавився новий за №7 «Вул. Великотирнівська – завод ГРЛ». 23 лютого 1983 року для поліпшення транспортного обслуговування мешканців мікрорайонів «Алмазний» і «Половки» відкрили новий тролейбусний маршрут №10 «Склозавод – завод ГРЛ» (через Половки). Саме тролейбус  десятого маршруту з бортовим номером 182 ми бачимо на першому плані фото вікторини. У 1988 році зафіксовано піковий обсяг перевезення пасажирів полтавськими тролейбусами, який становив 64,2 мільйони осіб. В той час водіїв тролейбусів для міста готувало ПТУ №9, що працювало по вул. Зигіна, 35 недалеко від Полтавського тролейбусного управління. На сьогодні навчатися цій професії у Полтаві ніде.

Полтавці, які в ті далекі роки працювали на вищезгаданих підприємствах, добре пам’ятають, як нелегко було добиратися вранці до роботи, ввечері з роботи, а ще важче після другої зміни. До чого тільки не вдавалися аби виїхати додому. Сідали на протилежній зупинці та їхали до кінцевої на ГРЛ і, якщо водій не поставить машину на відстій, як тролейбуси на світлині вікторини, тут же їхали у зворотному напрямку за маршрутом. Інколи перегороджували проїзд, а окремі відчайдухи, під час зниження швидкості перед зупинкою, встигали вхопити мотузки і зірвати штанги. Нерідко пасажири виламували двері, тоді водій всіх висаджував, чекав технічної допомоги, або своїм ходом рушав у депо на ремонт. На всі скарги керівництва підприємств і профспілок тролейбусники відповідали – працюємо згідно графіку. На ділі цей «графік» виглядав дуже дивно. В народі тоді говорили, що полтавські тролейбусники працюють бригадним методом – бригада проїхала один за одним, потім півгодинна перерва. У наступній, що рухається за нею, перші два тролейбуси пролітають повз зупинку транзитом, третій ризикує виламати двері і тільки наступними, якщо вони не забаряться з прибуттям, був шанс виїхати.

Запитання до 180-го етапу вікторини «Знаю Полтаву»: будівництво якої споруди бачимо на фото 1959 року?

Наші реквізити: 36000 м. Полтава, вул. Європейська, 8, телефон 509-331, reklama@visnyk.poltava.ua, сайт www.visnyk.poltava.ua

Фото з груп з архіву Полтавського тролейбусного депо та ДАПО