×

Вікторина «Знаю Полтаву»: І прийдуть улюблені травневі свята

У радянських людей було два улюблених травневих свята – Міжнародний день солідарності трудящих (1 травня) і День Перемоги (9 травня). Народ любив їх не стільки за солідарність з робітниками усього світу, скільки за те, що ці дні давали змогу згадати і про трудові традиції, і про загиблих у страшній війні, і вшанувати ветеранів, а також скопати і посадити город. З повоєнних років у Полтаві було декілька локацій з проведення святкових демонстрацій і військових парадів. До кінця 1960 років у свята, бруківкою сучасної вулиці Соборності (Сталіна) від Петровського до Корпусного (Жовтневого) парку, тримаючи стрій, крокували курсанти й випускники лейтенанти артилеристи і зв’язківці, військовослужбовці Полтавського гарнізону, піонери і трудящі міста. Трибуну встановлювали між будинками №32 та №34, де в ті роки була міська Дошка пошани, а до війни вхід до міського саду ім. Луначарського. Після відкриття у 1960 році пам’ятника Леніну, міські урочистості перенесли на площу його імені. Трибуна стояла перед пам’ятником, а колони демонстрантів рухалися по вулиці Гагаріна і від краєзнавчого музею в бік центру.

– Світлина вікторини зроблена першого травня 1975 року, коли святкові демонстрації п’ять років поспіль проходили на площі між вулицями Луначарського (1100 річчя Полтави) і Фрунзе (Європейська), – розповів читач Сергій Зозуля. – Трибуна встановлена перед нещодавно зведеною житловою п’ятиповерхівкою, що поєднує дві вулиці Леніна (Небесної Сотні) та Луначарського. На першому поверсі будівлі багато літ працювала їдальня «Українські страви». Наприкінці ХІХ початку ХХ століття на цьому місці розміщувалося міське візницьке подвір’я з кінними екіпажами, що слугували містянам за таксі. Візники були об’єднані у біржу (артіль) і брали плату за проїзд згідно встановленої такси. Місцевість закарбована на фото вікторини утворена перетином двох вулиць Європейської (Фрунзе, Кобеляцька) та 1100 річчя Полтави (Луначарського, пров. Преображенський). До нашого часу в архітектурному ансамблі цього куточку Полтави, завдяки повоєнній відбудові, збереглися декілька історичних будівель. По вулиці 1100 річчя Полтави будинки: №2 колишній міський особняк (кінець ХІХ ст.), зараз Полтавська дирекція «Укрпошти»; №4 дореволюційний готель купчихи Воробйової, з рестораном без міцних напоїв (друга половина ХІХ ст.) в наш час житловий будинок з магазинами та диспетчерською ПТУ на першому поверсі. Будинок №6 на розі з вулицею Європейською (кінець ХІХ ст.) належав міщанину Клименко, в ньому розміщувалися магазини та готель «Сабіна». Всі будинки двоповерхові, виконані у стилі модерну і неокласицизму. Між будинками №4 та №6, де вже багато років встановлена велика рекламна конструкція, до революції працював одноповерховий магазин жіночого плаття Осіпова.

З давніх часів початок сучасної вулиці 1100 річчя Полтави формувала огорожа невеликого скверу Полтавського дворянського зібрання, який зберігся дотепер. До кінця 1970-х років в сквері з боку площі розташовувався павільйон з колонами, в якому працювала «Міськдовідка» та автобусна диспетчерська. Загальний пейзаж доповнюють декілька будівель радянського періоду, добре відомі полтавцям. Ліворуч за кадром світлини, у напрямку руху колони залишилася чотириповерхова будівля №1/23 (1950 р.) на розі вулиць Леніна (Небесної Сотні) та Фрунзе (Європейська). Це тогочасний гуртожиток полтавських будівельників. На першому поверсі з боку вулиці Європейської до кінця 1980-х років була книгарня, а від Небесної Сотні і нині обслуговує клієнтів центральне відділення «Ощадбанку». В самій будівлі розташовані різні фінансові установи. У правому верхньому кутку фото добре видно частину фасаду однієї з перших у місті житлових багатоповерхівок часів другої п’ятирічки (1933-1937рр.) по вулиці Європейській 27/24. Внизу, поряд з бічним фасадом цього будинку (перекриває трибуна), вже більш як 60 років в ошатному будиночку з куполом на даху працює салон «Фотографія».

До першотравневих свят міста і села готувалися заздалегідь. В трудових колективах підбивали підсумки соціалістичного змагання, проводили урочисті збори з нагородженням кращих, святкові концерти, готували наочну агітацію з першотравневими закликами та вбрання для колон демонстрантів – різнокольорові повітряні кульки, галузки дерев прикрашали паперовими квітами яблунь, бузку, маків. Напередодні проводилися суботники і недільники з наведення порядку після зими, підбілювали вапном дерева, прикрашали вулиці червоними прапорцями, гаслами та святковою ілюмінацією. В місцях проведення демонстрацій встановлювали трибуни для керівників та поважних гостей.

У Полтаві на Першотравень 1975 року конструкція трибуни була дворівнева з дещо підвищеною центральною частиною та двома бічними крилами. Зовнішнє облицювання виконане сріблястим алюмінієм, верхня частина оздоблена деревом. У центрі посередині великий карбований герб СРСР. Праворуч від трибуни за перехрестям з вулицею Луначарського, встановлені портрети членів ЦК КПРС. Побіля трибуни та на сто метрів вздовж вулиці в обидва боки від неї на певній відстані один від одного вишикувались лінійні – курсанти військових училищ. Саму трибуну і підходи до неї охороняють співробітники КДБ у цивільному та у формі. Кашкети військових видніються під самою трибуною.

На підвищенні центральної частини трибуни демонстрантів вітають партійні, профспілкові, комсомольські керівники на чолі з Першим секретарем обкому КПУ Ф.Т.Моргуном, керівництво міста і області. У військовій формі – командувачі училищ зв’язку та зенітно-артилерійського, кращі курсанти і офіцери, ветерани війни і революції 1917 року, почесні громадяни Полтави. Знаходилося місце на трибуні і передовикам виробництва, і відмінникам навчання серед учнівської та студентської молоді. Учнів полтавських шкіл виводили тільки на першотравневу демонстрацію.

Почесне право відкривати урочисту ходу надавалося молоді. Ось і на світлині вікторини святкову демонстрацію очолюють барабанщиці і зведений духовий оркестр Полтавських ПТУ. Дівчата вдягнені в уніформу пошиту в учбових майстернях. Елегантні фартушки прикрашає емблема профтехосвіти. За ними крокують колективи шкіл. Далі вздовж всієї вулиці Фрунзе до самого Меморіалу Солдатської Слави, скільки сягає око, колишеться людське море, прикрашене прапорами братніх республік СРСР, транспарантами з гаслами та іншими атрибутами свята. Скрізь дзвенить мідь оркестрів, з гучномовців диктори виголошують заклики до свята і вітання трудовим колективам. Колони демонстрантів рухалися порайонно. Право першості надавалося району переможцю у міському соціалістичному змаганні. Настрій у демонстрантів був завжди святковий. Під час зупинок люди співали улюблені пісні, танцювали під баян чи гармошку, а інколи і під цілий оркестр. Завершували демонстрацію показові виступи представників спортивних товариств і колективів фізкультури. Дійство тривало в межах двох годин. Подивитися на нього полтавці могли лише на вулицях, якими проходили святкові колони. Безпосередньо до головної ділянки святкової вулиці вхід був по запрошенням Всі прилеглі вулиці перекривали вантажівками, нарядами міліції, патрулями МВС та дружинників.

З 1980 року і до «останнього параду» святкові демонстрації у нашому місті проводилися на ділянці вулиці Соборності (Жовтнева) від Сінної (Ленінградська) до Жовтневого (Корпусного) парку. Трибуну встановлювали обабіч дороги навпроти адмінбудівлі (ОДА) по Соборності, 45. З 1991 року першотравневі демонстрації перетворилися на мітинги, а згодом це свято стали відзначати кожен по-своєму.

Запитання до 166-го етапу вікторини «Знаю Полтаву»: в якому місці зроблена світлина 1970-х років?

Наші реквізити: 36000 м. Полтава а/с 50, телефон 509-331, електронна пошта info_visnik@ukrpost.ua, сайт www.visnyk.poltava.ua

Фото з Державного архіву Полтавської області