Підсумки 137 етапу вікторини «Знаю Полтаву»
Як видно з рекламного білборду, фото зроблене на початку 2000-х років. Це вулиця Миру, що на Подолі, неподалік зупинки громадського транспорту «Оптика». Ця вулиця починається від вул. Небесної Сотні (Леніна) і за мостом через Ворсклу дотикається до площі Слави (Привокзальна). На плані губернського міста Полтава 1903 року на Подолі виділені дві основні вулиці – Ново-Миколаївська (Небесної Сотні, Леніна, Пролетарська) і Різдвяна (нижня частина вул. Небесної Сотні). Перша починалася від сучасної площі Конституції (Мазурівська брама Полтавської фортеці) і, спускаючись глибоким Мазурівським яром по Правому Подолу, закінчувалася біля Ново-Миколаївського дерев’яного мосту через Ворсклу (сучасна рятувальна станція). А далі була дорога до залізничної станції Полтава Харківсько-Миколаївської залізниці (Південна). Друга – Різдвяна (Небесної Сотні, Леніна, Будьонного) відходила від Ново-Миколаївської одразу наприкінці узвозу і прямувала до міської околиці правого берега Ворскли, де розташовувалися невеличке село Шпортівка і великий Кінно-Ярмарковий майдан. Саме на ньому проводилася частина торгів відомого Іллінського ярмарку, переведеного з Ромен до Полтави у 1852 році і який проводили тут до його занепаду на початку ХХ сторіччя.
До початку 1960-х років головною транспортною артерією Правого Подолу були вулиці Пролетарська (А.Кукоби) і Старий Поділ (50-ти річчя Радянської влади) з виїздом на дерев’яний повоєнний автомобільно-пішохідний міст через річку Ворсклу. Розташовувався він дещо вище сучасного залізобетонного мосту (1957 р. архітектори Є.Тиманович та О.Шумілін). Разом з будівництвом мосту проводилися роботи з облаштування під’їзних шляхів – автомобільного та залізничного по сучасній вулиці Миру. Якщо з непарного боку (на фото ліворуч) в болотистому ґрунті вже було відсипане залізничне полотно і прокладена колія від станції до млинкомбінату, то з протилежного – широка левада тягнулася аж до автотраси Київ-Харків.
Левадами на сході України називають луки в заплавах річок, оточені гаями. В даній місцевості це Прирічковий гай та заліснена Інститутська гора. До початку забудови в тамтешніх невеличких озерцях полтавці ловили на корм акваріумним рибкам дафній та мили в мулі мотиля, а в тільки їм відомим місцях ще й на нього ловили карасиків. Після асфальтування дорожнього полотна та нешироких тротуарів, вздовж вулиці висадили пірамідальні тополі. З обох боків руху облаштували зупинки громадського транспорту, які за історичним топонімом назвали «Кінно-Ярмаркова» (Богдана Хмельницького). Наприкінці 1950-х років новою вулицею пустили транспорт. Паралельно автівки продовжували їздити вулицею Старий Поділ і, виїжджаючи на новий міст, створювали чимало аварійних ситуацій. Через деякий час цей проїзд закрили і спрямували рух по новій ділянці вулиці Панянка від Старого Подолу до вул. Миру. На перехресті встановили світлофори для автотранспорту і на переїзді залізничної колії. 14 вересня 1962 року вулицею Миру пустили тролейбуси.
Де нині транспортний потік повертає на Леваду в 1960-х роках починалася вулиця Богдана Хмельницького. Вигляд вулиці вона мала тільки протягом метрів зо двісті від початку, де по обидва боки наїждженої дороги стояло декілька каркасно-щитових дерев’яних житлових двохповерхівок з усіма вигодами (зручностями) у дворі. Вулиця прямувала на заливні луки, де до початку 1960-х років ще існувало село Шпортівка, а містянам в тяжкі повоєнні роки виділяли пастівники для худоби. Потім у зв’язку з постійним підтопленням повеневими водами, людей відселили, а хати розібрали. У другій половині 1960-х на Шпортівці проводилися обласні осінні ярмарки для полтавців.
Розпочату наприкінці 1950-х років розбудову Подолу вели впродовж декількох наступних десятиліть. Вона триває і нині. Будинки, що на фото вікторини ліворуч – дев’ятиповерховий житловий комплекс з торговими приміщеннями по вул. Миру 5-7-9 жартома прозваний полтавцями «китайською стіною». Його збудували на початку 1980-х, а дещо пізніше на протилежному боці вулиці справляли входини щасливі мешканці житлової п’ятиповерхівки по Миру, 6. Її, як у майбутньому і експериментальний житловий масив «Левада», збудували на намивних пісках Приворскля, як продовження Правого Подолу.
– І все було б добре на Подолі, якби не вода, не тільки та що в річці, а й ґрунтова, яка залягає близько до поверхні, – каже читач Сергій Зозуля. – Не випадково більша частина Подолу збудована на пальових фундаментах. Величезна калюжа на світлині, яку долають дві маршрутки і тролейбус – це не наслідки підйому води у Ворсклі. Тала вода не має куди стікати і збирається у найнижчій ділянці вулиці. Таку картину можна спостерігати не тільки навесні, а й після рясних тривалих дощів. Пам’ятаю у вересні 1995 року на День міста від’їжджав до Києва вечірнім потягом з Південного вокзалу. Десь по обіді, як кажуть у народі, наче хмара обірвалася. Шалена злива залила вулиці міста вище бордюрів. Дякувати Богу, на час від’їзду дощ вщух, та вода ще не встигла зійти з вулиць. Після кам’янки в нижній частині вулиці Небесної Сотні (Леніна) вода наполовину покривала колеса таксі. Вся площа Слави теж по бордюри була залита вдою. Під водою були і залізничні колії. Старожили Подолу добре пам’ятають часи, коли в очікуванні весняної повені завчасно піднімали на горища домашні пожитки мешканці низинної частини. Район до середини 1960-х здебільшого був забудований одноповерхівками з саману чи блоками з жужелиці (залишки від згорання вугілля) і нерідко підтоплювався. Висока вода Ворскли була навесні 1932, 1942, та 1970 років. Зазвичай тоді її рівень підіймався до п’яти метрів з виходом на заплаву. Весною 1942-го пік сягнув шести метрів. Майже весь Поділ був підтоплений. Руїни вокзалу по вікна стояли у воді. Це закарбовано на тогочасних німецьких світлинах, поширених у соціальній мережі Фейсбук. А що робилося у нижній течії Ворскли – важко уявити. В дитинстві з батьками, а потім і сам, я приходив навесні до річки і з мосту спостерігав, як скреслі крижини зіткалися, крутилися і налазили одна на одну, а стрімка течія зносила їх вниз. Інколи великі крижані затори біля мосту доводилося підривати саперам. Повінь на Ворсклі проходила в декілька етапів. Це обумовлювалося неодночасним таненням снігу у верхній течії ріки. Тоді майже всі на Подолі знали коли прийде курська вода, і дійсно після невеликого спаду, її рівень підіймався знов. Річкою з далеких країв пливли окремі крижини та, інколи, повалені дерева. Справа у тім, що Ворскла бере початок на півночі Білгородщини, ближче до межі з Курською областю. До речі, до 1920-х років це була Україна. Звідси і думка про курську воду. Для запобігання надзвичайних ситуацій під час повеней і підтримки належного рівня води в нижній течії річки в межах Полтави, у 1960 році на Ворсклі був введений у дію Нижньомлинський шлюз-регулятор. Пізніше, у другій половині 1970-х, таку ж гідротехнічну споруду звели вище течії на 12 км. від Полтави біля селища Вакуленці.
Запитання до 138-го етапу вікторини «Знаю Полтаву»: який пам’ятник знаходиться неподалік цього будинку?
Наші реквізити: 36000 м. Полтава а/с 50, телефон 509-331, електронна пошта info_visnik@ukrpost.ua, сайт www.visnyk.poltava.ua
Фото з архіву «ПВ»
