Сучасна місцевість Павленки, що в Київському районі Полтави, – це колишнє приміське село, відоме ще з ХVII століття, і розташовувалося між міським вигоном (Сінна площа) на західній околиці міста та чумацьким шляхом на Гадяч (вулиця Зіньківська). Назва його походить від прізвища перших власників цих земель, козацьких старшин Павленків. Населення складалося з козаків, кріпаків та казенних селян. Павленківські козаки жили великими багатодітними родинами, як-то кажуть, від малого до старого. Мали орну землю, власні ліски і садки, сінокоси і млини. Сіяли жито, пшеницю, льон, коноплі, просо, горох, овес, гречку. Тримали волів, корів, коней, овець, свиней, домашню птицю.
За часів Полтавської баталії Павленківська балка, на схилах якої розкинулось козацьке село, потопала в зелені багатовікових дубів, ясенів, кленів, а її дном текла невеличка річка, що звалася Рудькою, або Тарапунькою. Чистою водою вона напувала людей і худобу, була багата рибою і приводила в рух водяні млини. На жаль, тепер від цієї річки залишився жалюгідний брудний струмок. Розбудова села велася від нижньої частини балки до Кременчуцької поштової дороги (вулиця Соборності), землі вздовж якої були частково заболоченими. Здавна Павленки поділялися на Ближні та Дальні. Ближні ввійшли в межі Полтави у першій половині ХІХ століття, а Дальні залишалися самостійним селом до 1929 року. У 1859 році в Ближніх Павленках налічувалося 316 дворів і 2569 жителів, а в Дальніх Павленках 45 дворів і 300 жителів. На час приєднання до міста (1929 рік) на Дальніх Павленках було 66 дворів та 318 жителів. З часом на місці засипаних боліт утворився великий майдан, який за назвою села прозвали Павленківським. На ньому у ХVIII ст. чотири рази на рік проводилися ярмарки.
– У північній частині майдану з 1708 року стояла дерев’яна триверха Покровська церква в українському стилі з християнським кладовищем при ній, – розповів читач Сергій Зозуля. – У 1830 році церкву перебудували, а в 1864 році розібрали і натомість звели нову одноповерхову Покровську церкву з дзвіницею, яка проіснувала до початку ХХ століття. 5 травня 1902 року на відстані однієї версти від старої церкви заклали підмурівок нового храму, а вже 28 вересня 1903-го нову муровану в еклектичному стилі однобанну церкву в одному зв’язку з двоярусною дзвіницею освятив Полтавський архієпископ Іларіон. На той час церкві належало близько 8 га землі, два будинки для притчу, діяли церковна бібліотека та церковна жіноча парафіяльна школа. Поряд з церквою існувало парафіяльне кладовище. У 1923 році Павленківська Покровська церква УАПЦ об’єднувала близько півтори тисячі вірян. Службу проводили лише українською мовою. 15 травня 1932 року Сталін підписав декрет про «безбожну п’ятирічку», яким ставилося завдання: «До 1 травня 1937 року ім’я Бога має бути забутим на території країни». Покровську церкву на Павленках закрили у 1943 році, а розібрали в 1946-му. У роки другої п’ятирічки (1932–1937) на Павленківській площі будують житлову багатоповерхівку-сталінку для робітників заводу «Метал» (ВАТ «ПТМЗ») з торговими приміщеннями на першому поверсі. У ті роки державне житлове будівництво проєктувалося під комунальні квартири. Полтавці прозвали цей будинок і магазин на Шведській, 20, «металовським». Окрім жіночої церковної парафіяльної школи, у цьому кутку Полтави були і світські навчальні заклади.1 вересня 1876 року на Павленківській площі у будинку №4 (нумерація 1887 року) відкрилося Павленківське Полтавської волості земське училище. На його утримання земство виділяло 490 карбованців на рік, та ще й 40 карбованців від суспільства. Вивчалися катехізис, історія релігії, арифметика, геометрія, російська граматика, історія Росії, географія, фізика, механіка, природознавство, архітектура. Для охочих вступити до гімназії викладали латинь. У 1895 році Полтавське земство на базі придбаного садового господарства заснувало Полтавську школу садівництва та городництва.
Навесні 1917 року в Полтаві створене Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім.Т.Г.Шевченка, і вже 22 серпня загальними зборами Павленківської громади «просвітян» вирішили заснувати українську гімназію ім.І.Стешенка. До добровільних пожертвувань жителів Павленків на цю шляхетну справу губернське і повітове земства додали 10 тисяч карбованців. Для навчального закладу придбали колишній будинок притулку для престарілих дворян Полтавського повіту на Павленківській, 8. Відкрили гімназію в грудні того ж року. У трьох класах, два з яких були підготовчими, навчалися 78 хлопчиків і дівчаток. Гімназистів виховували у дусі християнського гуманізму на українських національних засадах. Окрім шкільних дисциплін, дітям викладали співи, хореографію, пластику. Незважаючи на те що це були діти приміських міщан, вони завжди мали чистий одяг, і було видно, що їх призвичаювали до чистоти. Першим директором гімназії став випускник Полтавського Петровського кадетського корпусу П.Голобородько. У ті буремні роки Павленки мали славу глухої небезпечної полтавської околиці. Місцеві ремісники, крамарі й урядники «розважалися» переважно пияцтвом з бійками, а в побуті лайливі слова вважалися нормою. За два-три роки існування гімназія ім.І.Стешенка стала осередком культури для населення. Діти слугували прикладом поведінки для батьків. Відійшло у минуле вуличне хуліганство, і тепер замість п’яного волання та дикого лементу по дворах усієї околиці лунали українські пісні. У 1920 році Павленківську гімназію реорганізували в трудову школу №6. У 1927 році виховну діяльність першого директора гімназії визнали «контрреволюційною», його заарештували і вислали на Урал. Кращих педагогів оголосили ворогами народу, кинули в концтабори або розстріляли. Учнів перевели до трудової школи №5 або до новоствореної дев’ятої трудової школи на вулиці Аненській (Халтуріна). №6 присвоїли колишній гімназії Морозовської на вулиці Рози Люксембург (Катерининська, Раїси Кириченко). Колектив школи №9 завжди відчував шефську допомогу трудівників ПТМЗ. Завдяки їм у другій половині 1980-х років у Павленківському парку поряд зі школою створено чудовий ігровий майданчик з фортечною брамою, стіною і двома баштами. Учні на перервах і у вільний від навчання час залюбки розважалися на гойдалках та іншому обладнанні. Осінь завжди радує нас своїм різнобарвним вбранням, золотими косами берізок, сріблястим павутинням на червоних кущах шипшини, теплими днями бабиного літа. Разом з нею ми сумуємо туманними ранками під холодною мжичкою, виходячи вранці з дому чи повертаючись ввечері з роботи. Саме такої теплої осінньої днини об’єктив фотомайстра закарбував гурт школярок, що демонструють свої таланти, показуючи танцювальні рухи. За ними критично спостерігають подружки. Вбрання дітей дає нам уявлення про тогочасну шкільну форму, дитячий одяг і взуття. Роки, що минули, перетворили колись привабливий дитячий майданчик на облуплений металобрухт.
У 2008-му році Полтавська міська рада дозволила ВАТ «ПТМЗ» побудувати ТРЦ «Київ» під гарантію того, що буде збережений Палац культури ВАТ «ПТМЗ». Сучасний темп забудови Павленківської площі й колишньої заводської території ставить під сумнів виконання цієї умови. Із формуванням нового мікрорайону на місці колишніх виробничих корпусів ВАТ «ПТМЗ» виникне гостра потреба розширення Полтавської ЗОШ №9. З лівого боку до нинішньої будівлі школи планують добудувати чотириповерховий навчальний корпус. Під будівництво доведеться знести історичну одноповерхівку (1864) колишньої церковнопарафіяльної жіночої школи. Тепер у ній розташовані шкільна бібліотека та група подовженого дня.
Запитання до 155 етапу вікторини «Знаю Полтаву»: яка громадська споруда в листопаді відзначила б ювілей?
Наші реквізити: 36000, м. Полтава. а/с 50, телефон 509-331, електронна пошта info_visnik@ukrpost.ua, сайт www.visnyk.poltava.ua
