Після утворення Полтавського губернського земства громада однією з перших у Російській імперії порушила питання про створення в Полтаві сільськогосподарського інституту. Клопотання про це подали 1885 року, та царський уряд відхилив його. Удруге таку спробу здійснили 22 грудня 1909 року з оглядом на святкування 200-річчя Полтавської баталії, проте Державна дума і на цей раз відхилила прохання. У 1919 році після розгрому денікінських військ нова влада доручає розробити проєкт з організації сільськогосподарського інституту на базі маєтку князя Кочубея в Диканьці. Однак маєток розграбували і спалили. Приймається рішення про відкриття при Вищій робітничій школі, підпорядкованій Полтавській раді губернських профспілок, сільськогосподарського факультету з секціями рільництва, тваринництва і садівництва з городництвом. Під новий навчальний заклад вибрали земельну ділянку, що належала духовному відомству, на околиці міста поряд з Німецькою колонією й обмежувалася вулицями Лассаля (Сковороди) і Фабрикантською (Балакіна) та Семінарською (провулок Шкільний) і Театральною. Нині це територія аграрної академії і ЗОШ №7. На ній з боку вулиці Фабрикантської з 1810 по 1852 роки розташовувалася будівля Першого полтавського вільного театру. Саме на тому місці збудований навчальний корпус №4 ПДАА, а там, де вулиця Архієрейська (Володимира Козака) прилучається до вулиці Лассаля (Сковороди), у будинку колишнього поштового відомства (1810) з 1868 по 1918 роки розміщувалося Полтавське жіноче єпархіальне училище. У наш час цю будівлю займає навчальний корпус №2 академії.
Поряд з училищем у бік Колонії у 1885–1887 роках зведено в стилі пізнього класицизму головну будівлю Полтавської духовної семінарії, у наш час головний корпус аграрної академії на Сковороди, 1/3. Тут провели певний період свого життя відомі українці – І.Нечуй-Левицький, Г.Гапон, М.Щорс, С.Петлюра. Саме в цих двох будинках сто років тому розпочалася біографія Полтавської державної аграрної академії, а на початку осені далекого 1920 року сільськогосподарського факультету з трьох секцій.
Там тоді працювали 21 викладач і оголосили перший набір слухачів. Витримали іспити і були зараховані на навчання 49 студентів. Цей навчальний заклад Полтави багато разів реорганізовувався, змінюючи назви. У жовтні 1920 року на базі трьох полтавських технікумів – землевпорядного, індустріального та політехнікуму, а також Красноградського і Ерастівського сільгосптехнікумів створено Полтавський сільськогосподарський інститут з робітфаком для підготовки молоді до вступних іспитів. За наказом Наркомзему УРСР у серпні 1930 року навчальний заклад переформували у три ВНЗ: Полтавський інститут сільськогосподарського будівництва (сучасний ПНТУ ім.Ю.Кондратюка), Полтавський інститут м’ясної та плодоовочевої технології і Полтавський сільськогосподарський інститут. Спочатку він мав назву зоотехнічний, потім свинарства і знову зоотехнічний, а з 29 вересня 1934 року вже остаточно – сільськогосподарський. На початок 1940 років інститут був добре обладнаний і достатньо відомий у країні.
Німецько-радянська війна перервала навчальний процес. Більшість викладачів і студентів уже в перший день війни вступила до лав Червоної Армії, а 23 студенти пішли на фронт добровольцями. Тих, хто не підлягав мобілізації, евакуювали до міста Курган. За допомогою полтавців там було засновано Курганський сільгоспінститут. У лютому 1944 року незначна частина викладацького складу повернулася до Полтави. 11 співробітників і студентів нагороджено орденами і медалями, а довоєнні випускники Д.Гуренко і І.Лєта за подвиги на фронті отримали Золоту Зірку Героя.
Зруйноване війною господарство інституту, гуртожиток і навчальний корпус піднімали з руїн усі – викладачі, студенти, техпрацівники, будівельники міста. У повоєнний період 1946–1960 років сільгоспінститут змінював підпорядкування союзним міністерствам – вищої освіти, культури, сільського господарства УРСР. На час завершення відбудовного періоду в інституті діяло п’ять факультетів: агрономічний, зоотехнічний, заочний, загальнонауковий і агропедагогічний. У 1971 року за успіхи в навчально-виховній роботі колектив нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. У 1977 році на базі вишу створено навчально-науково-виробничий комплекс, до складу якого ввійшли інші профільні інститути, коледжі Полтави, Березової Рудки, Лубен, Веселоподільська й Устимівська дослідні станції, об’єднання «Еліта», навчальне господарство «Ювілейне».
У 2001 році Полтавський державний сільськогосподарський інститут реорганізовано в Полтавську державну аграрну академію. У ХХІ століття академія увійшла потужним навчально-науковим комплексом. У її складі діють сім факультетів, 32 кафедри, навчально-дослідне господарство, сім коледжів у Полтаві, Березовій Рудці, Лохвиці, Лубнах, Хомутці та Хоролі. За столітню історію в стінах академії підготовлено понад 40 тисяч спеціалістів аграріїв. Серед них два Герої Радянського Союзу, 13 Героїв Соціалістичної Праці, чотири Героя України, чимало фермерів, політиків, бізнесменів, банкірів, громадських діячів. Щорічно академія випускає близько тисячі кваліфікованих фахівців. Розробки вчених і студентів використовують у господарствах як України, так і за кордоном. Навчання студентів забезпечує професорсько-викладацький склад з 336 осіб, 88% якого мають наукові ступені чи звання. В академії налагоджена співпраця з понад 40 університетами, установами та організаціями 20 країн.
– Цікавий ракурс фото вікторини. Добре знайоме багатьом полтавцям місце і будівлі, але показані не з парадного боку, а зсередини. Роки докорінно змінили цей куточок Полтави, – вважає читач Сергій Зозуля. – Фото зроблене на рубежі 1960–1970 років з парного боку провулку Шкільного (вулиця Семінарська) за допомогою автовишки. На ній закарбована частина подвір’я і головного навчального корпусу Полтавського сільгоспінституту, що на вулиці Сковороди, 1/3, а також допоміжні будівлі на Шкільному. На їхньому місці сьогодні височіє студентський гуртожиток №4 аграрної академії, а територія зусиллями колективу перетворена в справжню зелену перлину Полтави. На площі у 4,5 га представлені екзотичні рослини, які стрічаються лише тут. Цілорічно вражають красою групові насадження ялини колючої (блакитної), кущі форзиції, що квітують навесні, і біло-рожеві магнолії. У штучних водоймах віддзеркалюються верби. Сучасна дендрофлора парку налічує близько 100 видів і форм. У вольєрах вільно почуваються птахи різного виду та забарвлення.
Поряд з головним корпусом установлені пам’ятники академікам Вернадському і Вавилову та видатним випускникам академії. Окремо височіє стела з лабрадориту, на якій викарбовано «Ніхто не забутий і ніщо не забуте». По всій території парку стрічаються скульптурні групи трудівників села, деінде представників тваринного світу. На тлі зелених насаджень яскравий вигляд має майданчик агротехніки і виблискує міддю пам’ятник «Одвічній годувальниці українського народу».
Запитання до 149 етапу вікторини «Знаю Полтаву»: яку вулицю приводять до ладу комунальники? Наші реквізити: 36000, м. Полтава, а/с 50, телефон 509-331, електронна пошта info_visnik@ukrpost.ua, сайт www.visnyk.poltava.ua
Фото з архіву «ПВ»
