×

Вікторина «Знаю Полтаву»: Людину, яка читає, можна було зустріти скрізь – у черзі, в транспорті, на відпочинку

Поширеною формою книгорозповсюдження 1970-1990 років були безпрограшна книжкова лотерея і виїзна торгівля на книжкових ярмарках. Саме таке книжкове ярмаркування ми бачимо на фото ретро-вікторини.

 – Торгівля розгорнута на площі біля театру ім. М.В.Гоголя. Асортимент літератури на ятках вказує на те, що подія відбувається у другій половині 1980-х років, – дає відповідь читач Сергій Зозуля. – Книжка у м’якій обкладинці з написом «ВCDE», яку видно на передньому плані праворуч – це підручник водія «Автомобіль», видавництво «Транспорт», Москва 1986 рік. Кількість відвідувачів свідчить про зацікавленість і попит на книжкову продукцію. Привертає увагу тогочасний «калькулятор» під рукою продавщиці – рахівниці. Одяг полтавців вказує, що дійство, швидше за все, відбувається у вересні на День міста. В культурну програму таких заходів входили зустрічі з полтавськими письменниками, виступи колективів художної самодіяльності.

Таке буває не часто, але читач впізнала себе на фото більш ніж тридцятирічної давнини. Та сама продавщиця, тоді була завідувачем книжковим магазином №18 на вулиці Калініна (нині Мазепи) Антоніна Барабаш.

–  Працівниці книгарень робили все можливе для виконання плану товарообороту: консультували покупців, пропонували їм новинки, комплектували подарункові книжкові набори, вели на свята вуличну торгівлю на розкладних столиках, – згадує Антоніна Петрівна. – Вулична торгівля була жвавою, біля прилавків постійно черга, великий попит. Книги купляли різноманітні, переважно дитячі книги, які тоді видавці яскраво ілюстрували, краєзнавча література. На той час у Полтаві була вже достатньо широка мережа книгарень. Назву завідуючих деяких магазинів, це Ольга Петруня («Жовтень»), Валентина Лобода (магазин №6), Валентина Косовець («Передплатні видання»), Зінаїда Теребун (магазин №16 «Зоря»), Зінаїда Токова (магазин №17), Ольга Варуха («Велико Тирново»). Згадаю добрим словом наше керівництво – директорів обласного книготоргу Артема Давидюка та Віталія Портного.  

Перший у повоєнній Полтаві книжковий магазин відкрили у напівпідвальному приміщенні будинку №15 на розі вулиць Комсомольської (Стрітенська) і Леніна (Небесної Сотні). Вже у грудні 1943 року до міста завезли 12 тисяч шкільних підручників і 4 тисячі наукових та художніх книг.

– Цю невеличку книгарню, площею 18 квадратних метрів, полтавці ласкаво називали «підвальчик». Пізніше, поряд, довгі роки працювало фотоательє та студія звукозапису, – розповіла читач Тетяна Кириченко. – Тут був різноманітний вибір книг, а ще підручники. Будинок знесено на початку 1990-х років, а натомість 1993 року зведено будівлю обласної бібліотеки. У 1960-х роках, коли я ходила в школу, підручники на навчальний рік продавали шкільні бібліотеки, згодом їх стали видавати безкоштовно з поверненням. Коли працювала вчителем інколи відвідувала магазин політичної книги «Кошалін» на Фрунзе, 24, тут був широкий вибір плакатів до різних свят. В центральній частині міста ще діяли такі магазини, як «Зоря» (Гоголя, 19), «Військова книга» (Жовтнева, 25) «Передплатні видання» (Фрунзе, 23/1), «Книги» (Фрунзе, 27), «Книги» (Першотравневий проспект, 27), «Жовтень» (Шевченка, 50-а), «Велико Тирново» (Червоноармійська, 5) та інші.

Книготоргівлею і комплектацією бібліотечних фондів Полтавщини довгі роки займалися «Облкниготорг» та бібколектор, які розміщувалися в історичній будівлі по вул. Пушкіна, 16. У 1974 році була створена добровільна громадська організація «Товариство книголюбів». ЇЇ чисельність в усіх областях України становила близько трьох мільйонів осіб. Основним завданням товариства було пропагування книги, залучення громадськості до розповсюдження літератури, об’єднання та координація діяльності книголюбів України. У Полтаві клуб любителів книги діяв при БК ПТК. Товариство припинило існування 17 жовтня 1991 року.

Міжнародне порівнювальне дослідження проведене 1966 року показало, що радянські люди витрачають на читання книг, газет та журналів близько 11 годин на тиждень, а це майже вдвічі більше ніж англійці, американці, французи. З того часу радянська пропаганда поширила гасло: «СРСР – найбільш читаюча країна в світі». І дійсно, в ті часи в країні людину, яка читає, можна було зустріти скрізь – в черзі, в транспорті, на відпочинку.

– В радянські часи населенню пропонували до читання переважно твори виховного напрямку з виробничої тематики, про вклад особистостей в революцію та боротьбу народу за свободу. Так на початку 1970-х років виник книжковий бум, бо значна частина населення СРСР відчувала «книжковий голод» на якісну літературу як вітчизняних, так і зарубіжних авторів різних епох, – розповів Сергій Зозуля. – Не маючи таких спокус сучасності, як інтернет та безліч телеканалів, читали дійсно набагато більше ніж нині. Та існувала ще одна причина підвищеного попиту на художню літературу. Тоді в моду увійшли набори шаф для житлових кімнат, які в народі прозвали «стінка». Якщо меблі вітчизняного виробництва можливо було придбати у вільному продажу, то імпортні – югославські, румунські та НДРівські реалізовували лише за попереднім записом у чергу, або по блату. Невід’ємну частину «стінки» складала книжкова шафа, яку необхідно чимось заповнювати. Ставлення до придбання книжок були різні. Справжні бібліофіли раділи придбанню будь-якої книжки творів улюбленого автора чи літературної новинки, неважливо у якій обкладинці. Ті, хто мали гроші і знайомих у книгарнях, заставляли полиці своїх шаф дефіцитними виданнями «Бібліотечки пригод», «Дитячої енциклопедії», «Книга про здорову та корисну їжу», зібраннями творів «модних» авторів. Ставлення до кольору книжок часто домінувало над призначенням. Їх підбирали під колір меблів або шпалер. Недарма тоді серед книголюбів народилася фраза: «Покажи мені «стінку» і я скажу хто ти». У 1974 році, з ціллю збереження лісових ресурсів, в країні організували збір макулатури в обмін на літературу підвищеного попиту. В приймальних пунктах вторсировини в обмін на 10-20 кг. старої преси чи книжок без обкладинок можна було отримати талон на бажану книгу, бляшані кришки для консервації чи пральний порошок. Діяла накопичувальна система, коли на абонемент наклеювалися марки з номіналом ваги зданої макулатури. Ділові люди налагодили підпільну торгівлю дефіцитними книжками, які привозили з Росії, Білорусі, Молдови. Щось купували для себе, а щось на перепродаж, з того і жили.

Запитання до 143-го етапу вікторини «Знаю Полтаву»: початок якої вулиці зображений на світлині, яка її історія?

Наші реквізити: 36000 м. Полтава а/с 50, телефон 509-331, електронна пошта info_visnik@ukrpost.ua, сайт www.visnyk.poltava.ua

Фото з архіву «ПВ»